Лебеді

[okolev]

Скоро восьме березня. Фінанси не співають романсів, а ревуть як коза, що давно не їла, але подарунки потрібні дуже. Ось і бігаю по всім усюдам - шукаю. Раптом бачу на базарі між палаткою, що торгує різною смакотою і жінкою, що зірваним охрипшим голосом кричить: «Біляші!.. Піцца!.. Катлєта в тєстє!...» на низенькому столику лежать лебеді. Граціозно вигинають тонкі шиї, а навколо них зграя лебедят. Це ж треба, з шматка гарячого розмякшого скла щипчиками витягують тонку шию з головою, з іншого боку хвіст, кілька завершаючи штрихів, дзьобом у червону фарбу і лебідь готовий. А знизу вплавлені кристали кольорового скла. Коли дивишся на нього з різних боків, він ніби не купається, а вибухає бризками води, що горять на сонці коштовним камінням. Забувши про все, присідаю біля столика і починаю бавитися, немов дитина - перебираю лебедят по черзі, тих що подобаються більше - довше тримаю в руках, дивлюся крізь них навколо себе, розглядаю як переливаються під ласкавим весняним промінням кожен камінець. Деяких лебедят загортають у папір і продають, я подумки з ними прощаюсь, а з ящика, з паперових хвиль випливають нові красені.
Чую позаду дзвінкий жіночий голос, що проривається крізь монотонний шум прибою: «Біляші - піцца - катлєта в тєстє…»,  захопленно вигукує: «Глянь які гарні лебеді!», але  інший спокійно і впевнено пояснює: «Купляти треба щось корисне.»Обернувшись бачу що жінки пішли далі. Одна з них із жалем кілька раз озирається, але вирватись із людського потоку і вернутись не наважується.
«Купляти потрібно щось корисне», подумки повторюю яі прошу завернути одного великого і трьох маленьких - для мами. Потім вибираю ще двох: він високо піднявши шию сумно схилив голову, вона задумалась - зажурилась.
«Гиля - гиля білі гуси…»