Лекція Марії Маєрчик
У п'ятницю побувала на відкритій лекції дослідниці Марії Маєрчик "Винайдення "сексуальності": етнографічне знання та дошлюбні спільні ночівлі молоді (ХІХ-поч.ХХ ст.). Для початку - дуже інформативне фото :) :
Насправді це для багатьох ще невідома тема, яку сором'язливо замовчують більшість етнографів. Про неї можна скласти уявлення, наприклад, по книзі Ірини Ігнатенко "Жіноче тіло у традиційній культурі українців". Власне, для багатьох це може стати несподіванкою, оскільки українська молодь у традиційному суспільстві мала до шлюбу дуже активні контакти, які би ми зараз цілком можемо назвати статевими (найвідоміший приклад - гра у "притулу").
Проте Марія Маєрчик акцентувала не на власне етногафічному матеріалі, а на тих методологічних підставах, з яких підходять дослідники.
Найбільш поширеними є два підходи, які, хоча і є протилежними, мають спільний позитивістський базис. Перший - романтичного націоналізму, який стверджує, що ці спільні ночівлі не мали сексуального характеру. Другий - дискурс сексуальності, який добросовісно описує всі ті дії, які відбувалися між дівчатами та парубками. Обидва ці підходи базуються на тому, що використовують конструкт сексуальності у прикладенні до архаїчного світу українського села.
Марія Маєрчик використовує підхід Мішеля Фуко, тобто теорію про те, що "сексуальність" була винайдена лише з пояовою капіталізму. Таким чином, українське традиціійне суспільство, не маючи поняття "сексуальності", не відносили дошлюбні "ігри" та життя в шлюбі до однієї сфери (як це робимо ми, називаючи ці дії сексуальними), а навпаки, розводили їх по протилежних полюсах: те, що можна було робити до шлюбу (та сама притула), у шлюбі було заборонено. Такий підхід знімає суперечність, яку не оминути при позитивістському погляді.
Коротше кажучи, лекція була вельми цікавою - дякую пані Марії за те, що завітала до нас!
Насправді це для багатьох ще невідома тема, яку сором'язливо замовчують більшість етнографів. Про неї можна скласти уявлення, наприклад, по книзі Ірини Ігнатенко "Жіноче тіло у традиційній культурі українців". Власне, для багатьох це може стати несподіванкою, оскільки українська молодь у традиційному суспільстві мала до шлюбу дуже активні контакти, які би ми зараз цілком можемо назвати статевими (найвідоміший приклад - гра у "притулу").
Проте Марія Маєрчик акцентувала не на власне етногафічному матеріалі, а на тих методологічних підставах, з яких підходять дослідники.
Найбільш поширеними є два підходи, які, хоча і є протилежними, мають спільний позитивістський базис. Перший - романтичного націоналізму, який стверджує, що ці спільні ночівлі не мали сексуального характеру. Другий - дискурс сексуальності, який добросовісно описує всі ті дії, які відбувалися між дівчатами та парубками. Обидва ці підходи базуються на тому, що використовують конструкт сексуальності у прикладенні до архаїчного світу українського села.
Марія Маєрчик використовує підхід Мішеля Фуко, тобто теорію про те, що "сексуальність" була винайдена лише з пояовою капіталізму. Таким чином, українське традиціійне суспільство, не маючи поняття "сексуальності", не відносили дошлюбні "ігри" та життя в шлюбі до однієї сфери (як це робимо ми, називаючи ці дії сексуальними), а навпаки, розводили їх по протилежних полюсах: те, що можна було робити до шлюбу (та сама притула), у шлюбі було заборонено. Такий підхід знімає суперечність, яку не оминути при позитивістському погляді.
Коротше кажучи, лекція була вельми цікавою - дякую пані Марії за те, що завітала до нас!