Кам’яне село.
Минулої суботи я відвідав Кам’яне село. Поїздку організувала Унікальна Україна, з якою я подорожую вже п’ять років.
Кам’яне село знаходиться на північному заході Житомирської області біля села Рудня Замисловицька Олевського району. Їхати доводилось практично через дві області, тож виїхали о сьомій годині ранку. В Кам’яне село ми їхали на автобусі Богдан з надписом Isuzu (хоча збоку все ж було написано Богдан). Хоча наш бусик виглядав не так солідно як Neoplan, на якому їздили попередні екскурсії, однак, поїздка на ньому вийшла, на мій погляд, вдалішою. По-перше, Богдан легко проїжджав по таких убитих дорогах між селами Житомирщини, які Неоплану і в страшному сні не снились, тож пішки довелося йти менше. А по-друге, як виявилось, Богдан їхав швидше, бо в Київ ми доїхали ще до одинадцятої години вечора (в попередніх екскурсіях були проблеми з запізненням на метро).
Екскурсію вів Ярослав Козак (jarkokozak)
Перше місто, в якому ми зупинилися по дорозі до Кам’яного села, був Коростень - одне з найдревніших міст України і Європи. Місто, яке колись по величності змагалося з Києвом. А зараз це невеличке мальовниче та затишне провінційне містечко.
В Коростені ми відвідали військово-історичний комплекс «Скеля» - колишній запасний командний пункт штабу Південно-Західного фронту.
Запасний командний пункт «Скеля» був збудований на місті древніх Древлянських печер. Будівництво йшло з 1935 по 1938 рік під керівництвом генерал-лейтенанта інженерних військ Дмитра Карбишева.
В командний пункт ведуть ось такі броньовані двері.
На вході нас зустрічав серйозний охоронець в повному спорядженні хімзахисту.
Ідучи по коридору не віриться, що зверху десятки метрів скальної породи. Загальна довжина коридорів - близько 150 метрів.
Командний пункт був оснащений вентиляційною системою з системою фільтрації, автономною системою водозабезпечення та каналізацією.
На фото місцевий екскурсовод показує як діяла вентиляційна система командного пункту. У разі зникнення електроенергії вентиляцію приміщень можна було здійснювати вручну - необхідно було крутити ручку вентилятора.
Вентиляційна система була оснащена також потужними фільтрами, на випадок хімічної атаки. Фільтрувальна система також мала можливість працювати від мускульної сили, на випадок зникнення електроенергії.
Санвузол до цих пір в робочому стані.
Окрім автономного водопроводу в бункері є також баки для питної води. Баки зсередини покриті сріблом, щоб вода не псувалася. Крани для набору води навмисне розміщені дуже низько, щоб набирати можна було лише в фляги - так економніше витрачається.
Бак для технічної води. Крани для набору води розташовані вище, щоб зручно було набирати у відро.
В наступній кімнаті було розміщені засоби для протихімічного та протирадіаційного захисту.
В кімнаті стояв манекен з сумними очима в костюмі протихімічного захисту. Я б теж був сумний, якби мені довелося все це одягнути.
В кімнаті на полицях були розкладені різні типи протигазів, деякі з них ще донедавна були засекречені. Ніколи не бачив такої кількості різних моделей, я раніше думав, що військовий протигаз був тільки однієї конструкції.
Подивившись на деякі моделі протигазів стає зрозумілим, звідки черпають творчу наснагу деякі режисери Голівуду.
Там був навіть протигаз для немовляти.
В залі також було представлено багато моделей дозиметрів різних конструкцій.
А ще там можна було побачити радянський ксерокс. Наскільки я зрозумів, він працював не від електрики, а потрібно було крутити ручку. Виглядає він, чесно кажучи, страшно. Цікаво, він і ксерить так само?
В наступній кімнаті були представлені ті речі часів війні, які понавикопували в Коростені та околицях.
Також там можна було побачити металеву амбразуру та двері ДОТу, які, до речі, були з дуба, а не зі сталі - сталь була в дефіциті.
Кімната, в якій виставлена стрілецька зброя.
120 мм міномет. Розмір реально вражає.
В кімнаті поміж різних типів снарядів показано освітлювальні снаряди, які після вистрілу спускались на парашутах освітлюючи територію.
Радіорубка командного пункту. Справа - куча радіостанцій різних модифікацій і призначення.
Радист на бойовому чергуванні.
В експозиції представлені також речі німецьких вояк.
Друкарська машинка Мерседес.
Медпункт.
Кабінет командира. Телефон робочий (перевірив особисто), підключений до Укртелекому.
В кабінеті стоїть також такий симпатичний диванчик, обтягнутий натуральною шкірою.
В командному пункті, звичайно, знаходився обов’язковий атрибут радянської влади - Особий відділ НКВС або катівня.
Особист за роботою - попереду стілець для звинувачуваного.
Після огляду об’єкту «Скеля», у нас було трохи часу на огляд прилеглих територій та центрального парку Коростеня.
Вхід до «Скелі» прикриває гармата.
А також ціла купа військової техніки.
Над бункером «Скеля» спорудили пам’ятник древлянському князю Малу.
Підійшовши ближче до пам’ятника, можна помітити, що лезо меча Мала в червоних плямах крові, що, мабуть, символізує демократичність та гуманізм князя.
Дорогою до пам’ятника, можна побачити декорацію древньої древлянської фортеці, делікатно прикрашеної перекинутим сучасним сміттєвим баком.
Вид зверху від пам’ятника князю на центральний міський парк, де стоїть пам’ятник княгині Ользі. Існує легенда, що колись там була купальня княгині Ользі. Княгиня на старості літ переїхала жити до міста, яке перед тим спалила та перебила половину жителів. Мабуть забула :).
Взагалі парк дуже мальовничий.
Далі ми поїхали в Олевськ - дуже цікаве містечко, не в кожному місті можна спостерігати як по центральній площі їде якийсь дядько на возі.
Після цього наша дорога пролягла до Рудні Замисловицької.
В селі протікає річка Перга (бджолярі так називають квітковий пилок рослин). Місцеві жителі тут з давніх-давен займалися бджолярством, тому і назва річки бджолярська.
В Рудні Замисловицькій зберігся міст через річку, зроблений повністю з дерева. Причому, як нам розповів місцевий екскурсовод, міст був збудований в 60х роках минулого століття і добре зберігся. За весь час робили лише декілька незначних ремонтів.
Неоплан, на якому їхали попередні екскурсії, не зміг подолати міст, а наш Богдан його подолав, навіть не висаджуючи пасажирів. Тож пішки нам довелося йти небагато.
Вийшовши з автобуса, прямо над головою ми побачили дятла, який, захищаючи свою домівку, намагався нас відігнати гучним стуком.
Домівка дятла. Звідти періодично виглядали пташенята.
По дорозі зустрілися дзвоники персиколисті (Campanula persicifolia L.).
Камінне село з’являється не одразу, спочатку з’являються поодиноку кам’яні «хати», все більші за розміром.
Наша група прогулюється «сільською вулицею».
На деякі камені можна було залізти без допоміжних засобів, на інші доводилось використовувати ось таке пристосування.
А щоб залізти на Божий камінь, можна було скористатись драбиною.
Вилізши на один з каменів, можна було побачити «пуп землі».
Щоб збулось бажання, необхідно було пролізти в щілину між каменями.
Бажаючих зібралося багато.
Ярослав Козак заліз на камінь і спостерігає за нашою групою, мабуть, перевіряє, щоб ніхто не згубився.
Один з каменів тріснув у вигляді хреста і схожий на якийсь древній жертовник.
Камінь з кришечкою.
А ще в Камінному селі було багато чорниць та суниць. Наїлися досхочу.
Після Камінного села ми поїхали на пікнік в дуже мальовниче місце - на берег річки Перги.
Поїздка дуже сподобалась, як і решта, в які я їздив з Унікальною Україною. Крім маси вражень від відвідування Коростеня та Кам’яного села, порадувала також чудова компанія людей, з якими подорожував та прекрасна організація поїздки.
Кам’яне село знаходиться на північному заході Житомирської області біля села Рудня Замисловицька Олевського району. Їхати доводилось практично через дві області, тож виїхали о сьомій годині ранку. В Кам’яне село ми їхали на автобусі Богдан з надписом Isuzu (хоча збоку все ж було написано Богдан). Хоча наш бусик виглядав не так солідно як Neoplan, на якому їздили попередні екскурсії, однак, поїздка на ньому вийшла, на мій погляд, вдалішою. По-перше, Богдан легко проїжджав по таких убитих дорогах між селами Житомирщини, які Неоплану і в страшному сні не снились, тож пішки довелося йти менше. А по-друге, як виявилось, Богдан їхав швидше, бо в Київ ми доїхали ще до одинадцятої години вечора (в попередніх екскурсіях були проблеми з запізненням на метро).
Екскурсію вів Ярослав Козак (jarkokozak)
Перше місто, в якому ми зупинилися по дорозі до Кам’яного села, був Коростень - одне з найдревніших міст України і Європи. Місто, яке колись по величності змагалося з Києвом. А зараз це невеличке мальовниче та затишне провінційне містечко.
В Коростені ми відвідали військово-історичний комплекс «Скеля» - колишній запасний командний пункт штабу Південно-Західного фронту.
Запасний командний пункт «Скеля» був збудований на місті древніх Древлянських печер. Будівництво йшло з 1935 по 1938 рік під керівництвом генерал-лейтенанта інженерних військ Дмитра Карбишева.
В командний пункт ведуть ось такі броньовані двері.
На вході нас зустрічав серйозний охоронець в повному спорядженні хімзахисту.
Ідучи по коридору не віриться, що зверху десятки метрів скальної породи. Загальна довжина коридорів - близько 150 метрів.
Командний пункт був оснащений вентиляційною системою з системою фільтрації, автономною системою водозабезпечення та каналізацією.
На фото місцевий екскурсовод показує як діяла вентиляційна система командного пункту. У разі зникнення електроенергії вентиляцію приміщень можна було здійснювати вручну - необхідно було крутити ручку вентилятора.
Вентиляційна система була оснащена також потужними фільтрами, на випадок хімічної атаки. Фільтрувальна система також мала можливість працювати від мускульної сили, на випадок зникнення електроенергії.
Санвузол до цих пір в робочому стані.
Окрім автономного водопроводу в бункері є також баки для питної води. Баки зсередини покриті сріблом, щоб вода не псувалася. Крани для набору води навмисне розміщені дуже низько, щоб набирати можна було лише в фляги - так економніше витрачається.
Бак для технічної води. Крани для набору води розташовані вище, щоб зручно було набирати у відро.
В наступній кімнаті було розміщені засоби для протихімічного та протирадіаційного захисту.
В кімнаті стояв манекен з сумними очима в костюмі протихімічного захисту. Я б теж був сумний, якби мені довелося все це одягнути.
В кімнаті на полицях були розкладені різні типи протигазів, деякі з них ще донедавна були засекречені. Ніколи не бачив такої кількості різних моделей, я раніше думав, що військовий протигаз був тільки однієї конструкції.
Подивившись на деякі моделі протигазів стає зрозумілим, звідки черпають творчу наснагу деякі режисери Голівуду.
Там був навіть протигаз для немовляти.
В залі також було представлено багато моделей дозиметрів різних конструкцій.
А ще там можна було побачити радянський ксерокс. Наскільки я зрозумів, він працював не від електрики, а потрібно було крутити ручку. Виглядає він, чесно кажучи, страшно. Цікаво, він і ксерить так само?
В наступній кімнаті були представлені ті речі часів війні, які понавикопували в Коростені та околицях.
Також там можна було побачити металеву амбразуру та двері ДОТу, які, до речі, були з дуба, а не зі сталі - сталь була в дефіциті.
Кімната, в якій виставлена стрілецька зброя.
120 мм міномет. Розмір реально вражає.
В кімнаті поміж різних типів снарядів показано освітлювальні снаряди, які після вистрілу спускались на парашутах освітлюючи територію.
Радіорубка командного пункту. Справа - куча радіостанцій різних модифікацій і призначення.
Радист на бойовому чергуванні.
В експозиції представлені також речі німецьких вояк.
Друкарська машинка Мерседес.
Медпункт.
Кабінет командира. Телефон робочий (перевірив особисто), підключений до Укртелекому.
В кабінеті стоїть також такий симпатичний диванчик, обтягнутий натуральною шкірою.
В командному пункті, звичайно, знаходився обов’язковий атрибут радянської влади - Особий відділ НКВС або катівня.
Особист за роботою - попереду стілець для звинувачуваного.
Після огляду об’єкту «Скеля», у нас було трохи часу на огляд прилеглих територій та центрального парку Коростеня.
Вхід до «Скелі» прикриває гармата.
А також ціла купа військової техніки.
Над бункером «Скеля» спорудили пам’ятник древлянському князю Малу.
Підійшовши ближче до пам’ятника, можна помітити, що лезо меча Мала в червоних плямах крові, що, мабуть, символізує демократичність та гуманізм князя.
Дорогою до пам’ятника, можна побачити декорацію древньої древлянської фортеці, делікатно прикрашеної перекинутим сучасним сміттєвим баком.
Вид зверху від пам’ятника князю на центральний міський парк, де стоїть пам’ятник княгині Ользі. Існує легенда, що колись там була купальня княгині Ользі. Княгиня на старості літ переїхала жити до міста, яке перед тим спалила та перебила половину жителів. Мабуть забула :).
Взагалі парк дуже мальовничий.
Далі ми поїхали в Олевськ - дуже цікаве містечко, не в кожному місті можна спостерігати як по центральній площі їде якийсь дядько на возі.
Після цього наша дорога пролягла до Рудні Замисловицької.
В селі протікає річка Перга (бджолярі так називають квітковий пилок рослин). Місцеві жителі тут з давніх-давен займалися бджолярством, тому і назва річки бджолярська.
В Рудні Замисловицькій зберігся міст через річку, зроблений повністю з дерева. Причому, як нам розповів місцевий екскурсовод, міст був збудований в 60х роках минулого століття і добре зберігся. За весь час робили лише декілька незначних ремонтів.
Неоплан, на якому їхали попередні екскурсії, не зміг подолати міст, а наш Богдан його подолав, навіть не висаджуючи пасажирів. Тож пішки нам довелося йти небагато.
Вийшовши з автобуса, прямо над головою ми побачили дятла, який, захищаючи свою домівку, намагався нас відігнати гучним стуком.
Домівка дятла. Звідти періодично виглядали пташенята.
По дорозі зустрілися дзвоники персиколисті (Campanula persicifolia L.).
Камінне село з’являється не одразу, спочатку з’являються поодиноку кам’яні «хати», все більші за розміром.
Наша група прогулюється «сільською вулицею».
На деякі камені можна було залізти без допоміжних засобів, на інші доводилось використовувати ось таке пристосування.
А щоб залізти на Божий камінь, можна було скористатись драбиною.
Вилізши на один з каменів, можна було побачити «пуп землі».
Щоб збулось бажання, необхідно було пролізти в щілину між каменями.
Бажаючих зібралося багато.
Ярослав Козак заліз на камінь і спостерігає за нашою групою, мабуть, перевіряє, щоб ніхто не згубився.
Один з каменів тріснув у вигляді хреста і схожий на якийсь древній жертовник.
Камінь з кришечкою.
А ще в Камінному селі було багато чорниць та суниць. Наїлися досхочу.
Після Камінного села ми поїхали на пікнік в дуже мальовниче місце - на берег річки Перги.
Поїздка дуже сподобалась, як і решта, в які я їздив з Унікальною Україною. Крім маси вражень від відвідування Коростеня та Кам’яного села, порадувала також чудова компанія людей, з якими подорожував та прекрасна організація поїздки.