Про політику

Apr 15, 2016 23:49


Вирішив написати ще один пост своїх спостережень щодо відмінності в політичному житті Канади та України. Пост буде трохи злий, однак, напишу те, що думаю. Більше до політики, сподіваюсь, не буду повертатись, адже мій блог про фотографію:)

Проживши декілька років в Канаді та спостерігаючи за місцевими виборами та політичним життям, я по іншому почав дивитися на взаємодію народу та влади. Будучи в Україні та в перші місяці життя за кордоном (коли знання мови ще недостатнє, щоб добре розуміти всі тонкощі політичної боротьби), мені здавалося, що на Заході всі політики білі та пухнасті та нікому з них навіть на думку не спаде поцупити щось з “народного добра”. Щодо багатіїв на Заході, то всі вони здавалися також добрими меценатами, в порівнянні з нашими хапугами.


О, свята наївність!

Поживши трохи за кордоном я зрозумів, що і тут постійно скандали: когось взяли на хабарі, хтось попався ще на чомусь. Наприклад, в Монреалі бувший мер сидить за те, що протягом 10 років взяв “відкатами” сотню тисяч баксів  на пару з мером Лаваля (місто-сателіт Монреалю). Мер Лаваля також сидить. Така картина те тільки в Канаді, в США, Європі також постійно когось кидають в буцигарню, роблять гучні розслідування. Більше того, постійно ідуть судові процеси проти великих корпорацій та окремих бізнесменів.

В чому ж тоді відмінність? Чому рівень життя (вірніше виживання) в Україні та решти країн третього світу (гірко звучить, але це правда) так разюче відрізняється від рівня життя на Заході.

На мій погляд, життя - це постійна боротьба. Якщо дуже сильно спростити, то з одного боку буде народ, який хоче жити гарно і поменше працювати, з іншого - бізнес, в інтересах якого менше платити та давати більше роботи. Відношення між ними регулюється політиками. З одного боку бізнес може купити політиків, однак, якщо народ активний, то продажний політик програє наступні вибори, чи і раніше відвідає буцигарню. Тобто основна відмінність полягає в участі народу в відстоюванні своїх прав. При чому не одномоментно, коли вже дістало, а постійно, протягом всього життя.

На мій погляд на Заході на політичне життя впливають два моменти. По перше, це місцеві вибори. Я вже про це писав, однак повторюся ще раз, саме вони приводять нових людей в політику. Без цього ми лише тасуємо стару колоду карт популістів. Друге - це явка виборців на вибори. В ситій і спокійній Канаді, де навіть сім'я безробітних отримує баксів 800 соціалки  щомісяця, на вибори приходить 70 відсотків виборців. При цьому всі лаються що це мало. В Україні, де іде війна, постійно є вбиті і поранені на місцеві вибори явилося 30 відсотків. Це з бабками, які прийшли за гречку! Тобто 70 відсоткам населення, вибачте, абсолютно наплювати на своє майбутнє! Ще один приклад, в Нідерландах, де голосувати за членство України в Євросоюзі прийшло 32 відсотки населення. Однак, в Нідерландах толком не знають, що таке Україна, де вона знаходиться. Реально, вона для них - пустий звук (вибачте, але це правда). При цьому участь в виборах взяв такий же відсоток людей, як і в нас за СВОЮ країну та за СВОЄ майбутнє під час війни!.

Тобто, що ми маємо на даний час. Після революції гідності в політиці був невеликий переляк,  переляканий був навіть нинішній ОПБЛОК. Згадайте, як вони голосували за все, що було треба, коли ще президентом був Турчинов. Потім були вибори і новий парламент, і у політику прийшли частково інші люди як нормальні, так і популісти типу Парасюка. А в більшості, серед політиків залишилися трохи перелякані старі фізіономії типу Шляшка чи ВонИ, які також спочатку голосували за необхідні реформи. Однак, переляк проходить, реформи які потрібні для народу і зовсім не потрібні нашим олігархам, які сидять на потоках, потроху почали гальмувати. Переломним моментом в гальмуванні реформ, на мій погляд, були місцеві вибори. Політикам нема чого боятися, якщо народу насрать на своє майбутне, олігархи не будуть давати “чесно вкрадені” гроші полум'яному патріоту, який сидить на пропердженому дівані і навіть на вибори сходить ліниться. Революцію у нас реально робило відсотків 30 людей, вони ж наразі воюють, волонтерять, ходять на вибори. Решті на все плювати. Маємо те, що маємо, нажаль!

дыбр, Канада, Монреаль

Previous post Next post
Up