Темні будинки старого міста схожі на стіни глибоких траншей. Траншей з часом все глибшають і глибшають, сонце десь там на горі, а навколо тільки темні стіни. Прохолодно навіть в спеку. Маленькі зелені площі, наче оази. Місця спілкування з сонцем та зеленню. Перепочинки в тьмяних подорожах.


( Read more... )

( Read more... )

( Read more... )

Приємне невігластво. Можна слухати чужу і незнайому мову, як шум хвиль. Зовсім не заглиблюючись в смисл, побутові теми чи родинні справи, про які швидше за все мова. Не прагнучи цього занурення, не шукаючи входів до розуміння. Це тільки подорож і вона скоро мине. Проходиш верхами, не занурюючись і не розчиняючись. В цьому випадку вибрані відчуття і ( Read more... )

( Read more... )

( Read more... )

Арарат позбавлений конкуренції. Найвищий, на фоні рівного нагір'я. Гора яка випадково опинилась серед рівнини. Велика гора. Велична.

( Read more... )

Проходячи таким селом розумієш що тут мало, що змінилось за останні років сто, чи може взагалі нічого не мінялось....ніколи.

( Read more... )

Дорога серпантином рухається вгору і вгору. В один момент помічаєш що на вершинах гір вже є сніг. Наша ціль селище Степацмінда, звідти відкривається вид на Казбегі та Тцмінду Самебу, якщо звісно поталанить з погодою і буде добра видимість. Нам дуже поталанило, жодної хмаринки - сонячний і теплий осінній день. Особливо лінивих туристів можуть ( Read more... )

По дорозі з Тбілісі до Казбегі буде одне дуже мальовниче місце. Пропустити його важко, а оминути увагою неможливо. Мова про Ананурі. Транспорт в нас був до Казбегі більш туристичний, не рейсовий автобус. Напевно тому шофер радо погодився зупинитись і почекати з півгодини, поки ми погуляємо та пофотографуємо. Зелена вода водойми звивається поміж ( Read more... )