про моменти

[odyn_owl]

Кожна прогулянка парком ,в обідню пору, дає заспокійливий ефект. Викликів сьогодення видає багато. Спокій, природа,неспішні люди і яких дуже мало. Проте цього разу прогулянка просто зробила весь день.
День був сонячний і морозний, вперше за багато днів теплої та пасмурної погоди. Іній виблискував на траві та листі, канали знову взяфлися льодом. Людей майже не було, блукати було приємно. Час був обідній і сонце, яке все яскравіше та тепліше, потрохи перемагало зиму і пригрівало через теплу зимову одежу. Перейшовши невеличкий пагорб, я просто остовпів,на вузькому замерзлому каналі, що звивався серед дерев, стояв дідусь. Дідусь років за 70, в старенькій штучній шубі, яка висіла на його сухій фігурі наче темна куля, шапка збилася на одне вухо, він стояв і лукаво посміхався, зовсім не зважаючи на відсутність частини своїх передніх зубів. Саме ж незвичне, що стояв він на ковзанах. Посміхнувся і в своєму неспішному темпі поковзав по каналу, постояв і потім поїхав назад. Він так ковзав довго. Неспішне звук його ковзанів лунав серед дерев. В цей момент він явно був щасливий.
В непростий і важкий час, завжди лишається час для моменту щастя.
Вертався я з зовсім іншим настроєм.

This entry was originally posted at http://odyn-owl.dreamwidth.org/171748.html