Тцмінда Самеба
Дорога серпантином рухається вгору і вгору. В один момент помічаєш що на вершинах гір вже є сніг. Наша ціль селище Степацмінда, звідти відкривається вид на Казбегі та Тцмінду Самебу, якщо звісно поталанить з погодою і буде добра видимість. Нам дуже поталанило, жодної хмаринки - сонячний і теплий осінній день. Особливо лінивих туристів можуть завезти під саму церкву (довша і пологіша дорога, близько 5 км), ми ж легких шляхів не шукали і через село ринулися коорвячою стежкою пішки. Не спішним ритмом, оглядаючи види, піднялися на гору. З довгим перепочинком та перекусом на схилі, де види на всі боки .
Від Самбеи відкриваються чудові види - в одну сторону гордий Казбегі, з маленькою хмаринкою яка зачепилась за вершину, з іншої, далеко внизу - селище.
Церква дає відчуття часу, який проходив повз ці стіни, лишаючи на них сліди та відмітки. Простота, суворість, камінь, місцями закіптюжений від вогню. Вже не на землі, але ще не на небі.
Від Самбеи відкриваються чудові види - в одну сторону гордий Казбегі, з маленькою хмаринкою яка зачепилась за вершину, з іншої, далеко внизу - селище.
Церква дає відчуття часу, який проходив повз ці стіни, лишаючи на них сліди та відмітки. Простота, суворість, камінь, місцями закіптюжений від вогню. Вже не на землі, але ще не на небі.