Дніпропетровськ. Проспект Калініна. Тру Індастріал
Того, про що обіцяла написати КоляДар'я, чекають довго. Але якщо уже дочекалися, то пропоную вам все ж прогулятися зі мною та Сергієм трушними "індастріал" вулицями міста. Якщо точніше - вулицею. А ще точніше - проспектом. Нам здалося, що час там зупинився роках у 80-х. Пропоную вам подивитися і вирішити для себе: правда це чи ні.
Погода того дня видалася пречудовою і уже весняною, тому ми вирішили їхати на довгу прогулянку. А щоб все було більш-менш змістовним, взяли із собою камеру. Сіли на першу-ліпшу маршрутку і поїхали. Вийшли також у випадковому місці. Не знаю, як називається ця вулиця. Думаю, що проспект Петровського, але не впевнена. Так от вирішили йти ми саме цією вулицею.
І раптом побачили цю споруду:
Спочатку припустили, що це Палац Культури ім. Ілліча, повз який ми щойно проїжджали маршруткою, але потім засумнівалися: невже такий великий? Виявилося, що так! Щоправда, пізніше дізналися, що всупереч вивісці на фасаді, правильно його називати "Український дім" ( бо перейменували у 90-х).
Як бачите, від культурної споруди, яка була відкрита у 1932-му і трошки добудована три роки потому, не залишилось нічого грандіозного: все лущиться, сиплеться і взагалі справляє гнітюче враження.
Скажу чесно: цей ПК я давно мріяла познімати. Адже для мене - людини, яка має певну слабкість до архітектури радянського періоду - він доволі привабливий.Задній двір палацу нині виглядає так.
І так:
Сергій заглядав крізь вікна всередину. Кажу, там якісь побиті бюсти і купа мотлоху. Жаль, що всередину зайти не можна. Взагалі-то тут вибиті шибки і скло. Але лишилися старі вивіски. Наприклад, "Прирізка скла і дзеркал".
Будівля велика, але для того, щоб дістатися лицьової сторони, її не треба обходити: тут є арка, крізь яку видно того самого Лєніна. На відміну від палацу імені себе, він віглядає доволі бадьоро, угу.
В арці якісь "таланти" залишили свої сліди. Художню цінність цих "полотен" мені важко переоцінити.
Власне, так виглядає ліва від арки сторона палацу. Вона мені подобається - слів нема! Якби ще не розсипалася - ціни не було б.
Як я уже писала, зараз ПК називається Ураїнським домом, хоча літерки свідчать дещо про іншу назву.
Все дуже сумно: зверху сиплеться каміння і стірчать дроти.
Жодних попереджувальних знаків нема - лише біля вхідних дверей мені примарились якісь хлипкі стрічки. Дуже переконливо у будь-якому разі з огляду на розміри каміння, що вже лежить внизу.
Біля одного входу є вивіска про постійний набір на курси водіїв. Може, комусь тре? Там он номер записаний. До речі, вийшовши до фасаду палацу, ми потрапили на проспект Калініна. Ним і гулятимемо далі.
Із палацом ми ще не прощаємось, але от кілька більш менш загальних планів.
Якщо повернутися до будівлі спиною, можна побачити такий от пейзаж. І доказ того, що у нашому місті є метро!)
Я погано орієнуюся у наших поки що шести станціях метро, але, по-моєму, ця називається "Метробудівників".
Догорою до метро бачимо цю архітектурну загадку. Що це - невідомо, але, певно, воно мало якийсь художній зміст.
Передостаннє фото палацу і Ілліча. Сумуйте разом зі мною.
Хоч проспектом Калініна транспорт ходить дуже рідко (принаймні, нам так здалося недільного ранку), переходити дорогу ми вирішили підземкою.
І отут почався справжній комунізм. До слова, для тих, хто мав якусь надію на топонімічне різноманіття на цьому п'ятаку, маю погану новину: тут все називається іменем лисого у кепці. Не лише палац, а й цілий район. Тут, власне, є своя дошка пошани.
Більш докладно єслішо:
А ще у Ленінського района є гімн. А це вам не аби що!
Метрополітен, з якого ми вийшли має такий вигляд. І, як ви пізніше побачите, усі наші станції такі ж суворі і стримані.
Палац з іншого боку дороги і проти сонця. Більше не буде у цьому звіті.
Рухаємось далі пр.Калініна. Вдалеку бачимо трамвайне депо (пізніше прочитали, що воно не просто, а №2)
Заходити всередину депо ми наміру не мали, а от глянути поближче хотілося.На середині дороги пригадую, що давно люблю "той блакитно-зелений будиночок" і знімаю його =)
Депо як депо. Старі трамваї, сум і жодної живої душі.
Певно, таких трамваїв таки варто боятися.
Повертаємось до будиночку. Я так і не знайшла нічого про нього. А жаль! Дуже хотілося б, щоб він був у чомусь особливий. Ну, мав якесь ім'я чи бачив якісь історичні "важливості",
Наступною моєю любов'ю у місті здавна була ця будівля. Чесно скажу, що дізналася про її існування не там давно, але закохалася з першого погляду. Це - Дніпропетровський будинок органної і камерної музики. В інтенетах пишуть, що це - колишній Свято-Миколаївський собор (якщо вірити Вікіпедії, храм був збудований за проектом петербурзьких архітекторів Георгія Туровца і Євстафія Костянтиновича на честь 300-річчя царювання Романових). А з 1980-х там чесно-чесно стоїть справжнісінький діючий орган із 30 регістрами і 2074 трубами). Кілька років тому попи священники УПЦ МП хотіли "повернути історичну справедливість" і відхапати будівлю собі. Суд їхню вимогу задовольнив частково і дозволив проводити служби і не заважати любителям музики слухати орган. Якось так.
До будинку із органом ми ще підійдемо. А от вам фрагмент будівля лікарні на Калініна. Не знаю, що це за медзаклад, але має цікавий вигляд.
Ну, і тут є доволі приємний на вигляд коледж.
Цей район зачепив мене до глибини душі. Наприклад, босоту, яка катається на "хвостах" трамваю я востаннє бачила років у вісім на Героїв Сталінграда. Тепер і тут. Шок. Чесно.
Будинок камерної музики - прекрасний.
Хоча ззаду він виглядає на так уже й ідеально. Але у цьому і цимес. Старша дзвіниця вразила невимовно. А Сергій навпаки був не в захваті.
Трохи далі через дорогу стоїть школа. На ній пам'ятні таблички, що розподівають нам про те, що саме там комуняки проводили якийсь свій чимось визначний зліт. Окееееей.
Район доволі чистий. Принаймні, так здалося. Може, через те, що тут мало людей ходить =)
Тут є справжні олдскульні крамниці. Вони прекрасні.
І такі от кіоски. Цікаво, вони ще працюють?
Життя тут здалося спокійним і навіть прекрасним, поки ми не дісталися кінця цього прекрасного будинку.
Тут залишились сліди якоїсь аптеки і трохи далі - є вихід ст. м. "Металургів", здається
Так от. Щойно ми опинилися на розі будинку, я випала у осад. Чесно! От що означає сусідство із заводом ім.Петровського. Повітря, яке можна потримати в руках =) І це не смішно, так.
На будівлях навколо - рудий пил. Не можу навіть уявити легені місцевого населення.
Хоча з цього ракурсу все виглядає не так страшно.
Та варто було мені пригадати ті труби із кольоровим димом, одразу будівля місцевої райради видалася мені райським куточком хD
На цьому все. Сподіваюсь, хоч якісь емоції ви отримали від мого звіту. Спочатку я злякалася, та тепер думаю, що туди можна сміливо водити туристів - любителів промислових урбаністичних пейзажів. Маю надію, що із часом я відкрию у рідному Дніпропетровську ще багато нових куточків, невдомих наразі мені і тим більше Сергію =)
Погода того дня видалася пречудовою і уже весняною, тому ми вирішили їхати на довгу прогулянку. А щоб все було більш-менш змістовним, взяли із собою камеру. Сіли на першу-ліпшу маршрутку і поїхали. Вийшли також у випадковому місці. Не знаю, як називається ця вулиця. Думаю, що проспект Петровського, але не впевнена. Так от вирішили йти ми саме цією вулицею.
І раптом побачили цю споруду:
Спочатку припустили, що це Палац Культури ім. Ілліча, повз який ми щойно проїжджали маршруткою, але потім засумнівалися: невже такий великий? Виявилося, що так! Щоправда, пізніше дізналися, що всупереч вивісці на фасаді, правильно його називати "Український дім" ( бо перейменували у 90-х).
Як бачите, від культурної споруди, яка була відкрита у 1932-му і трошки добудована три роки потому, не залишилось нічого грандіозного: все лущиться, сиплеться і взагалі справляє гнітюче враження.
Скажу чесно: цей ПК я давно мріяла познімати. Адже для мене - людини, яка має певну слабкість до архітектури радянського періоду - він доволі привабливий.Задній двір палацу нині виглядає так.
І так:
Сергій заглядав крізь вікна всередину. Кажу, там якісь побиті бюсти і купа мотлоху. Жаль, що всередину зайти не можна. Взагалі-то тут вибиті шибки і скло. Але лишилися старі вивіски. Наприклад, "Прирізка скла і дзеркал".
Будівля велика, але для того, щоб дістатися лицьової сторони, її не треба обходити: тут є арка, крізь яку видно того самого Лєніна. На відміну від палацу імені себе, він віглядає доволі бадьоро, угу.
В арці якісь "таланти" залишили свої сліди. Художню цінність цих "полотен" мені важко переоцінити.
Власне, так виглядає ліва від арки сторона палацу. Вона мені подобається - слів нема! Якби ще не розсипалася - ціни не було б.
Як я уже писала, зараз ПК називається Ураїнським домом, хоча літерки свідчать дещо про іншу назву.
Все дуже сумно: зверху сиплеться каміння і стірчать дроти.
Жодних попереджувальних знаків нема - лише біля вхідних дверей мені примарились якісь хлипкі стрічки. Дуже переконливо у будь-якому разі з огляду на розміри каміння, що вже лежить внизу.
Біля одного входу є вивіска про постійний набір на курси водіїв. Може, комусь тре? Там он номер записаний. До речі, вийшовши до фасаду палацу, ми потрапили на проспект Калініна. Ним і гулятимемо далі.
Із палацом ми ще не прощаємось, але от кілька більш менш загальних планів.
Якщо повернутися до будівлі спиною, можна побачити такий от пейзаж. І доказ того, що у нашому місті є метро!)
Я погано орієнуюся у наших поки що шести станціях метро, але, по-моєму, ця називається "Метробудівників".
Догорою до метро бачимо цю архітектурну загадку. Що це - невідомо, але, певно, воно мало якийсь художній зміст.
Передостаннє фото палацу і Ілліча. Сумуйте разом зі мною.
Хоч проспектом Калініна транспорт ходить дуже рідко (принаймні, нам так здалося недільного ранку), переходити дорогу ми вирішили підземкою.
І отут почався справжній комунізм. До слова, для тих, хто мав якусь надію на топонімічне різноманіття на цьому п'ятаку, маю погану новину: тут все називається іменем лисого у кепці. Не лише палац, а й цілий район. Тут, власне, є своя дошка пошани.
Більш докладно єслішо:
А ще у Ленінського района є гімн. А це вам не аби що!
Метрополітен, з якого ми вийшли має такий вигляд. І, як ви пізніше побачите, усі наші станції такі ж суворі і стримані.
Палац з іншого боку дороги і проти сонця. Більше не буде у цьому звіті.
Рухаємось далі пр.Калініна. Вдалеку бачимо трамвайне депо (пізніше прочитали, що воно не просто, а №2)
Заходити всередину депо ми наміру не мали, а от глянути поближче хотілося.На середині дороги пригадую, що давно люблю "той блакитно-зелений будиночок" і знімаю його =)
Депо як депо. Старі трамваї, сум і жодної живої душі.
Певно, таких трамваїв таки варто боятися.
Повертаємось до будиночку. Я так і не знайшла нічого про нього. А жаль! Дуже хотілося б, щоб він був у чомусь особливий. Ну, мав якесь ім'я чи бачив якісь історичні "важливості",
Наступною моєю любов'ю у місті здавна була ця будівля. Чесно скажу, що дізналася про її існування не там давно, але закохалася з першого погляду. Це - Дніпропетровський будинок органної і камерної музики. В інтенетах пишуть, що це - колишній Свято-Миколаївський собор (якщо вірити Вікіпедії, храм був збудований за проектом петербурзьких архітекторів Георгія Туровца і Євстафія Костянтиновича на честь 300-річчя царювання Романових). А з 1980-х там чесно-чесно стоїть справжнісінький діючий орган із 30 регістрами і 2074 трубами). Кілька років тому попи священники УПЦ МП хотіли "повернути історичну справедливість" і відхапати будівлю собі. Суд їхню вимогу задовольнив частково і дозволив проводити служби і не заважати любителям музики слухати орган. Якось так.
До будинку із органом ми ще підійдемо. А от вам фрагмент будівля лікарні на Калініна. Не знаю, що це за медзаклад, але має цікавий вигляд.
Ну, і тут є доволі приємний на вигляд коледж.
Цей район зачепив мене до глибини душі. Наприклад, босоту, яка катається на "хвостах" трамваю я востаннє бачила років у вісім на Героїв Сталінграда. Тепер і тут. Шок. Чесно.
Будинок камерної музики - прекрасний.
Хоча ззаду він виглядає на так уже й ідеально. Але у цьому і цимес. Старша дзвіниця вразила невимовно. А Сергій навпаки був не в захваті.
Трохи далі через дорогу стоїть школа. На ній пам'ятні таблички, що розподівають нам про те, що саме там комуняки проводили якийсь свій чимось визначний зліт. Окееееей.
Район доволі чистий. Принаймні, так здалося. Може, через те, що тут мало людей ходить =)
Тут є справжні олдскульні крамниці. Вони прекрасні.
І такі от кіоски. Цікаво, вони ще працюють?
Життя тут здалося спокійним і навіть прекрасним, поки ми не дісталися кінця цього прекрасного будинку.
Тут залишились сліди якоїсь аптеки і трохи далі - є вихід ст. м. "Металургів", здається
Так от. Щойно ми опинилися на розі будинку, я випала у осад. Чесно! От що означає сусідство із заводом ім.Петровського. Повітря, яке можна потримати в руках =) І це не смішно, так.
На будівлях навколо - рудий пил. Не можу навіть уявити легені місцевого населення.
Хоча з цього ракурсу все виглядає не так страшно.
Та варто було мені пригадати ті труби із кольоровим димом, одразу будівля місцевої райради видалася мені райським куточком хD
На цьому все. Сподіваюсь, хоч якісь емоції ви отримали від мого звіту. Спочатку я злякалася, та тепер думаю, що туди можна сміливо водити туристів - любителів промислових урбаністичних пейзажів. Маю надію, що із часом я відкрию у рідному Дніпропетровську ще багато нових куточків, невдомих наразі мені і тим більше Сергію =)