Запоріжжя. Місто навколостадіонне.
Так! Через те, що коли я писала першу версію мого звіту про Запоріжжя, у мене закрився, блін, браузер, друга версія цього тексту буде не така цікава, малоінформативна, і взагалі. КОЛЯДА, НАВЧИСЯ ВЖЕ ПЕРЕЗБЕРІГАТИ ТЕКСТ! Фррр! Приємного читання :) Все - під катом.
Так от. На Запоріжжя у нас було багато планів і були вони давно. Але через те, що футбол був о 16, а ми приїхали о 14, уся культурна програма полягала у прогулянці околицями стадіону.
Перше, що побачили, зійшовши з автобусу. Я так думаю, що це проспект Металургів. Але можу помилитись. Географія - то не мій козир!
Це, власне, стадіон. Колись він здавався мені дивом стадіонобудування. Але потім я виросла, подивилася нормальні стадіони,і, тепер визнаю, що помилялась. Особливо мені жаль тамтешніх вболівальників, які потрапляють у чашу під час вітру. Дме так холодно і сильно, що ну його до бісової мами! Особливо, коли їдеш у не надто теплому вбранні, адже вдень було тепло. Тут маю подякувати Толі за те, що віддав мені свої рукавиці, а Олі - за те, що вона піклується про чоловіка і його тепло =)
Далі ми покрокували у напрямку ГЕС. При чому не планували дійти саме до неї - часу було мало, а от подивитись з якоїсь зручної точки хотіли. Дорогою зайшли у сквер. Маю сміливість припустити, що він називається сквером Металургів. У Запоріжжі такі назви - не дивина, якщо хтось не знає. У сквері - пам'ятник Богданові Хмельницькому. Класний, якби не одне "але".
От, власне, це "але". Журбинка і сором!
Глибше у сквері - пам'ятна архітектурна форма на честь загиблих воїнів 274 стрілецької дивізії.
І ще нижче - апофеоз радянської архітектурної феєрії - Палац дитячої та юнацької творчості.
Але оці барельєфи прозоро натякають нам, що колись тут засідали піонери - діти робочих.
Будівля арочна. Тому, якщо пройти накрізно, можна вийти на оглядовий майданчик. Саме тут можна побачити ту частину Запоріжжя, яку можна і треба любити: місто, Дніпро, пороги і дамба.
А так палац виглядає ззаду.
Переходимо кілька доріг і от.
Далі вирішуємо не йти і вертаємо у напрямку стадіону. Щоправда, іншою дорогою.
Це - площа із Іллічем. Який, судячи з кількості голубиних какашок, не такий уже й молодий. Він не вліз у кадр. Але він зліва. Уявіть =)
Уявили? Тепер порівняйте =)
Виходимо на широку вулицю. У "воротах" якої - красиві будинки.
Трохи проходимо, бачимо пошту. Відправляємо листівку додому. Купуємо купу дешевих і відносно симпатичних листівок із видами міста (забираємо усі, що булі і всі до останньої). Чесно, ціна у 72 копіки видається мені, посткросеру-любителю, великою рідкістю =)) Так Ленін виглядає зі сторони пошти.
Це, як бачите, концертний зал ім. Глінки. Стадіон - майже за ним.
Після футболу усіх, хто був на гостьовій трибуні, посадили у фанатський автобус і відвезли на залізничний вокзал. У той момент, коли нас вивантажили просто на платформі, мені здалося, що і мене, людину без квитка, спакують і відправлять у бон вояж до столиці =))) Я, до слова, не дуже пручалася б!)) Але ми із коханим тихенько загубилися, пройшли крізь усі кордони і поспішили до автовокзалу. Звідки одразу після купівля квитків поїхали до Дніпра.
Дякую усім, хто дочитав. Із вами була язиката хвеська у ламаній позі - Я.
І рівний пацик із шаликом. Шалик мені за часів нашої буремної молодості подарував один поважний дядько ;) Я її зберігла, бачиш?)
Пи.Си. До речі, забула сказати, що коли стане тепло, ми повернемось. Дуже вже хочеться подивитися на міські музеї та відвідати Хортицю.