люди хочуть залишатися людьми навіть зараз і хочуть, щоб саме людяність у них плекали.
Творчий вечір Ліни Костенко в Харкові, частина 2.
Скажу зразу, я поки не тренді і не прочитала "Записки українського самашедшего" и дякую за реценції, хоч і негативні, роману френдам
zig_master та atanoissapa. Цікаво було прочитати.
Може дійсно, поети краще пишуть вірші, а письменники - романи, може не варто було Ліні Костенко після своєї золотої лірики та "Марусі Чурай" виходити із "внутрішньої еміграції", і може краще було для неї залишитись живим класиком, віршами яких катують дітей в школі.
Та на річницю народження Василя Симоненка я писала, що нам бракує живих проповідуючих титанів, тих, хто дійсно тримає українське небо, і кожен преклонить перед ним коліно.
Молоді талановиті інтелектуали є, але вони іноді ще маломудрі, та не готові дійсно до жертовності.
Сучасніть взагалі можна охарактеризувати, як вік нежертовності ідеї, от іншими жертвувати це завжди будь-ласка, а собою!!!
Але повернемося до Ліни Костенко.
Її покоління вже майже немає, молоді чоловіки-поети згорають швидко і залишаються назавжди або молодими або конформістами, а деякі здаються, та йдуть у внутрішню еміграцію. Про мертвих Ліна сказала, як вистрелила, "вони - в своїх могилах, як в окопах, тримають нас".
Але вона жива, жива в свої 80 років і їй болить, що Україна "у багні".
Вона - шістедесятниця, вона пам'ятає, як їх підтримували тоді, як вони були одним цілим, і ті що читали вірші на сцені, і ті, хто їх слухав.
І я поважаю Ліну Костенко, що вона хоче повернути все це в свої 80. Вона хоче подивитися на людей і заглянути їм у вічі.
І мені були приємно дивитися на спраглий по щирості харківський нарід.
Так, вона стара жінка, говорить багато і не сценічно. Але люди чують серед тиради слів найголовніше - щирість, поезію та любов.
А ще люди хочуть залишатися людьми навіть зараз і хочуть, щоб саме людяність у них плекали.
А щодо роману, може він і невдалий, поет не завжди хороший прозаїк, і до речі, вона сама визнала, що вона початківець у прозі.
Надіюсь наступний роман, буде кращий. Але ця жінка в свої 80 щось започатковує, не боячись втратити свою корону, мабуть вона хоче щось нам ще сказати.
Прислухаймося!
Click to viewСкажу зразу, я поки не тренді і не прочитала "Записки українського самашедшего" и дякую за реценції, хоч і негативні, роману френдам
zig_master та atanoissapa. Цікаво було прочитати.
Може дійсно, поети краще пишуть вірші, а письменники - романи, може не варто було Ліні Костенко після своєї золотої лірики та "Марусі Чурай" виходити із "внутрішньої еміграції", і може краще було для неї залишитись живим класиком, віршами яких катують дітей в школі.
Та на річницю народження Василя Симоненка я писала, що нам бракує живих проповідуючих титанів, тих, хто дійсно тримає українське небо, і кожен преклонить перед ним коліно.
Молоді талановиті інтелектуали є, але вони іноді ще маломудрі, та не готові дійсно до жертовності.
Сучасніть взагалі можна охарактеризувати, як вік нежертовності ідеї, от іншими жертвувати це завжди будь-ласка, а собою!!!
Але повернемося до Ліни Костенко.
Її покоління вже майже немає, молоді чоловіки-поети згорають швидко і залишаються назавжди або молодими або конформістами, а деякі здаються, та йдуть у внутрішню еміграцію. Про мертвих Ліна сказала, як вистрелила, "вони - в своїх могилах, як в окопах, тримають нас".
Але вона жива, жива в свої 80 років і їй болить, що Україна "у багні".
Вона - шістедесятниця, вона пам'ятає, як їх підтримували тоді, як вони були одним цілим, і ті що читали вірші на сцені, і ті, хто їх слухав.
І я поважаю Ліну Костенко, що вона хоче повернути все це в свої 80. Вона хоче подивитися на людей і заглянути їм у вічі.
І мені були приємно дивитися на спраглий по щирості харківський нарід.
Так, вона стара жінка, говорить багато і не сценічно. Але люди чують серед тиради слів найголовніше - щирість, поезію та любов.
А ще люди хочуть залишатися людьми навіть зараз і хочуть, щоб саме людяність у них плекали.
А щодо роману, може він і невдалий, поет не завжди хороший прозаїк, і до речі, вона сама визнала, що вона початківець у прозі.
Надіюсь наступний роман, буде кращий. Але ця жінка в свої 80 щось започатковує, не боячись втратити свою корону, мабуть вона хоче щось нам ще сказати.
Прислухаймося!