Сумне
Вчора відбулася моя перша далека поїздка від часу, коли загинув в дтп мій брат...адже минуло вже півроку і я все не наважувалася їхати кудись. Було страшно. І вчора стало іще страшніше, адже кожна зустрічна машина вдавалася мені тією самою, яка врізається в авто мого братика...фари-фари-фари і більше нічого в очах. Хотілося плакати весь час. Я довіряю своєму чоловіку, знаю він добре кермує, та й дітей же із собою везли,але всі 300 км до самого Суботова, що недалеко від Черкас, я їхала наче на голках, і серце стискалося не на жарт. Чи колись минеться це? У вівторок нам їхати назад, і я вже нервую і у грудях дуже болить.
Упокій, Господи, душу рабів твоїх Артема і Маргарити, і прости їм всі гріхи вольні та безвольні,і даруй їм Царствіє Небесне.. Адже є твоя сила і слава, во ім"я Отця і Сина і Святаго Духа...нині і прісно і на віки вічні.. Амінь..
Запись сделана с помощью приложения LiveJournal для Android.