Полтавська Вертикаль
Перша збірка поезій молодої полтавської авторки Наталії Трикаш називається "Вертикаль".
Верлібри. Я почала їх розуміти, коли збагнула, що вони промовляють не до мозку, а до почуттів, емоцій, народжуючи раптом чіткі візуальні силуети. Тоді побачила: на рівні змісту - глибинне прагнення досконалості, на рівні форми - надзвичайну щільність образів та метафор.
Дуже сподобались такі рядочки з різних віршів:
"Купаюсь у днях та боюсь потонути"
"Ми - діти Феміди.
Судити до суду прийшли
Й поклонились усім, окрім Бога"
"Сльози гілки упали в долоню"
"Замість очей - молодія / з якоїсь забутої п'єси"
"Плаче дощ сріблом і мідяками"
"дотикаються хмар
вершечки дерев
і зникають
як чиїсь до кінця не проплакані мрії"