ВАсиль, ти - варвар.
"Убивать животных можно будет только на сертифицированных бойнях"
Мого діда у війну забрали в Німеччину, навчатися працювати по-європейськи. Він багато чого цікавого розповідав про ті часи. І я ще про це напишу. Але "сертифікована бойня" змусила мене згадати один епізод із дідових бувальщин вже зараз. І усміхнутися.
Тоді він працював у німецькому селі, на німецьку бабку. Щоправда село те зовсім не було схоже на наше село, а фрау-господиня - на наших бабок. Асфальтовані дороги, мотоцикли із ведучими колясками, консервовані овочі, культура й порядок.
Один син німкені загинув, інший воював на східному фронті, і тому вона мала від уряду право на одного "раба" і на пільги в "оподаткуванні".
Але вирощених фрау (читай дідом Василем) свиней мусив убивати тільки "сертифікований" коляр. Він забирав частину тушки, шкіру й копита на користь держави, за решту платив, чи залишав господині. Дідове українське єство щиро бунтувало проти такої несправедливості і вн не міг без досади дивитися, як німкеня "по-єропейськи" правильно віддавала державі вирощене "непосильним трудом".
І одного дня, з тугою поглядаючи на вгодованого кабанюру, він запропонував фрау: "А нащо, Вам віддавати частину державі? Давайте я сам його вночі заколю й розберу, ніхто й не дізнається?" Німкеня з подивом і недовірою подивилася на 15-річного юнака:
- ВАсиль ( з наголосом на "А"), ти хіба це зможеш?
- Та я вдома, десятками їх переколов?
- ??? О_О
- Точно, хочете все покажу й розкажу?
Направду, дід бачив як колять кабана багато разів, але сам ніколи цього не робив. Втім, господиня, повірила і погодилася. Чи то цікавість її перемогла, чи то "шкурний інтерес", невідомо. Але! Кабана дід упорав. Швидко й правильно. Про що згодом і пошкодував. Бо любив жартувати.
- ВАсиль, а правда, що у Вас, там таких як я, мого віку, не тримають вже вдома. Бо вважають, що вже старі і ні на що не здатні?
- Так! А що їх тримати? - нітрохи не задумуючись, збрехав Дід. - Отак, як у вас є коляр, так і у нас є дядько із возом і довбнею. Вивозить бабу чи діда за село, далеко в долину, в рівчак і по голові довбнею!
- О Боже, ВАсиль, то ти справжній варвар! - анітрохи не сумніваючись, повірила розповіді "накачана" гітлерівською пропагандою щиросердна господиня.
... І почала закривати діда на замок на ніч. Так закінчилися його нічні походи. В погріб по сметану. І під міст, на обмін із заводськими робітниками. Вони залишали йому мармелад, він їм - пшеницю. Із пшениці та мармеладу виходила смачнюща кутя...
Мого діда у війну забрали в Німеччину, навчатися працювати по-європейськи. Він багато чого цікавого розповідав про ті часи. І я ще про це напишу. Але "сертифікована бойня" змусила мене згадати один епізод із дідових бувальщин вже зараз. І усміхнутися.
Тоді він працював у німецькому селі, на німецьку бабку. Щоправда село те зовсім не було схоже на наше село, а фрау-господиня - на наших бабок. Асфальтовані дороги, мотоцикли із ведучими колясками, консервовані овочі, культура й порядок.
Один син німкені загинув, інший воював на східному фронті, і тому вона мала від уряду право на одного "раба" і на пільги в "оподаткуванні".
Але вирощених фрау (читай дідом Василем) свиней мусив убивати тільки "сертифікований" коляр. Він забирав частину тушки, шкіру й копита на користь держави, за решту платив, чи залишав господині. Дідове українське єство щиро бунтувало проти такої несправедливості і вн не міг без досади дивитися, як німкеня "по-єропейськи" правильно віддавала державі вирощене "непосильним трудом".
І одного дня, з тугою поглядаючи на вгодованого кабанюру, він запропонував фрау: "А нащо, Вам віддавати частину державі? Давайте я сам його вночі заколю й розберу, ніхто й не дізнається?" Німкеня з подивом і недовірою подивилася на 15-річного юнака:
- ВАсиль ( з наголосом на "А"), ти хіба це зможеш?
- Та я вдома, десятками їх переколов?
- ??? О_О
- Точно, хочете все покажу й розкажу?
Направду, дід бачив як колять кабана багато разів, але сам ніколи цього не робив. Втім, господиня, повірила і погодилася. Чи то цікавість її перемогла, чи то "шкурний інтерес", невідомо. Але! Кабана дід упорав. Швидко й правильно. Про що згодом і пошкодував. Бо любив жартувати.
- ВАсиль, а правда, що у Вас, там таких як я, мого віку, не тримають вже вдома. Бо вважають, що вже старі і ні на що не здатні?
- Так! А що їх тримати? - нітрохи не задумуючись, збрехав Дід. - Отак, як у вас є коляр, так і у нас є дядько із возом і довбнею. Вивозить бабу чи діда за село, далеко в долину, в рівчак і по голові довбнею!
- О Боже, ВАсиль, то ти справжній варвар! - анітрохи не сумніваючись, повірила розповіді "накачана" гітлерівською пропагандою щиросердна господиня.
... І почала закривати діда на замок на ніч. Так закінчилися його нічні походи. В погріб по сметану. І під міст, на обмін із заводськими робітниками. Вони залишали йому мармелад, він їм - пшеницю. Із пшениці та мармеладу виходила смачнюща кутя...