Валютний контроль: порятунок чи агонія?
Отже, 23-го вересня на території України набуває чинності новий порядок здійснення валютно-обмінних операцій... Тепер здійснити купівлю-продаж валюти можна буде лише після надання в обмінник паспорта та введення данних про особу до бази.
Не хочу зупинятись на тому, що будь-які різкі рухи в сфері валютного регулювання в умовах неможливості уряду розраховуватись за своїми боргами виглядають для споживачів підозріло.
Не буду нагадувати, що довіра до політики НБУ - основна зброя проти кризи.
Хочу просто наголосити на кількох замовчуваних в урядових обгрунтуваннях фактах.
Насамперед, обмеження та заборона використання, обміну та володіння іноземною валютою, встановлення жорсткого обмінного курсу є валютним контролем.
Практика валютного контролю була поширеною до 1990-х в багатьох країнах, в першу чергу найбідніших, проте від неї відмовились з посиленням глобалізації економіки та вільної торгівлі.
Країни з валютним контролем відомі як "країни 14-ї статті" після прийняття рішення МВФ про дозвіл на такий контроль лише для країн з перехідною економікою.
Країни, які застосовують валютний контроль, є скоріше виключенням, ніж правилом. Серед них здебільшого такі країни як Північна Корея та Намібія.
Застосування валютного контролю завжди свідчить про слабкість національної валюти.
Враховуючи вищевикладене, не варто намагатись видати цей крок за чергове покращення або псевдоборотьбу з корупцією.
З іншого боку прихильникам радянських методів валютного регулювання раджу відстежувати наслідки дій їхніх однодумців у країнах-сусідах.
Нагадаю, в Білорусі, де також хочуть запровадити в жовтні електронну систему контролю купівлі валюти, цього тижня рубль обвалився на 60%.
Олександр Данилюк,
керівник Всеукраїнського центру сприяння підприємницькій діяльності