Замальовки
Кава з молоком та свіжі круасани в одній руці, запашна полуниця та червоний виноград - в іншій. Я прямую в напрямку довжелезної лавки, яку обсіли численні туристи. Моя маленька сієста під ласкавим травневим сонцем. Для туристів ця лавка - черговий перевал перед черговим забігом по місту. Амстердам для туристів та мій Амстердам - то кардинально різні речі. Мій, не приховуватиму, відверто кращий. Через кілька місяців я теж перетворюся для Амстердама на чергову туристку. А поки - ми кращі друзі.
За спиною залишаю університетську бібліотеку, а в ній книжки та нотатник. Знаменита бібліотека на знаменитій вулиці-каналі Зінгель. Очима мене проводжають студенти, я відчуваю на собі їх ліниво-зацікавлений погляд. Переходжу трамвайні колії, сідаю на лавку і розпочинаю маленьке свято.
Справа трійка студентів намагається вмовити на щось молоду симпатичну дівчину, що сидить поруч на лавці. Мені стає цікаво, цікавість підігрівається реакцією дівчини на питання: "Ви росіянка?". Це питання дівчину неймовірно здивувало, ба навіть перелякало. "Невже це видно, в мене на лобі написано?", - винувато посміхається. Я краєм ока розглядаю приємної зовнішності, жіночну та елегантно вдягнену росіянку, і про себе відповідаю: "Ну звісно!" Ми, студенти Амстердама, теж доволі елегантні, але наша елегантність - вона інша. Це - майже жодної косметики, майже ніколи - каблуки, спонтанна неохайність в коктейлі з деяким кітчем. А разом - страшенно стильно, тимпаче на велосипеді. Це короткі куртки та легкі плаття, джинси та мокасини, леггінси та майки, різнокольорові футболки, кеди та яскраві колготи, рюкзаки та сумки унісекс. Ми інші. Нам однаково, що думаєш про нас ти. Або вона. Або він.
Тим часом, студенти не відступають і продовжують атакувати бідолашну дівчину проханнями сказати на камеру російською "Dmitriy Medvedev is a womanizer". Дівчина відповідає, що аналогу в російській немає. В цей момент у вуличній сценці з'являюся я: "На русском это "бабник". - "Вы тоже русская"? - "Нет, я украинка". Повертаюся до круасана, в житті є пріоритети. Вмовляння продовжуються, але завдання вже спрощено - студенти просять сказати: "Dmitriy Medvedev knows how to charm the women".
На лавку між мною та росіянкою сідає блондин зі смішною зачіскою, і звертається до мене голландською. Відповідаю стандартним: "Sorry, I don't speak Dutch". Зав'язується невеликий діалог, і хлопець каже, що працює в бібліотеці, і киває в сторону напроти. Я кажу, що знаю цю бібліотеку, бо читаю там. Він запрошує приходити брати книги. Я кажу, що книги ніколи не беру, а приношу свої. Власне, так роблять 80% студентів. Він дивується, що ж це я вчу, що мені не потрібно книг? Посміхаюся, але охоче погоджуюся з тим, що книги братиму часто вже найближчим часом, коли почну писати тезис. Кидаю погляд на його книгу - щось про традиції Африки. Мммм, мій цікавий співрозмовник читає цікаві книги. Знову повертаюся до круасана із вже холодною кавою.
Доїдаю свій круасан, витрушую крихти на бруківку для голубів (мій улюблений ритуал під час поїдання круасанів!) і прямую назад до бібліотеки, не попрощавшись із співбесідником. Мабуть, я таки зайду пізніше позичити якусь книжку. Ще не знаю яку.
За спиною залишаю університетську бібліотеку, а в ній книжки та нотатник. Знаменита бібліотека на знаменитій вулиці-каналі Зінгель. Очима мене проводжають студенти, я відчуваю на собі їх ліниво-зацікавлений погляд. Переходжу трамвайні колії, сідаю на лавку і розпочинаю маленьке свято.
Справа трійка студентів намагається вмовити на щось молоду симпатичну дівчину, що сидить поруч на лавці. Мені стає цікаво, цікавість підігрівається реакцією дівчини на питання: "Ви росіянка?". Це питання дівчину неймовірно здивувало, ба навіть перелякало. "Невже це видно, в мене на лобі написано?", - винувато посміхається. Я краєм ока розглядаю приємної зовнішності, жіночну та елегантно вдягнену росіянку, і про себе відповідаю: "Ну звісно!" Ми, студенти Амстердама, теж доволі елегантні, але наша елегантність - вона інша. Це - майже жодної косметики, майже ніколи - каблуки, спонтанна неохайність в коктейлі з деяким кітчем. А разом - страшенно стильно, тимпаче на велосипеді. Це короткі куртки та легкі плаття, джинси та мокасини, леггінси та майки, різнокольорові футболки, кеди та яскраві колготи, рюкзаки та сумки унісекс. Ми інші. Нам однаково, що думаєш про нас ти. Або вона. Або він.
Тим часом, студенти не відступають і продовжують атакувати бідолашну дівчину проханнями сказати на камеру російською "Dmitriy Medvedev is a womanizer". Дівчина відповідає, що аналогу в російській немає. В цей момент у вуличній сценці з'являюся я: "На русском это "бабник". - "Вы тоже русская"? - "Нет, я украинка". Повертаюся до круасана, в житті є пріоритети. Вмовляння продовжуються, але завдання вже спрощено - студенти просять сказати: "Dmitriy Medvedev knows how to charm the women".
На лавку між мною та росіянкою сідає блондин зі смішною зачіскою, і звертається до мене голландською. Відповідаю стандартним: "Sorry, I don't speak Dutch". Зав'язується невеликий діалог, і хлопець каже, що працює в бібліотеці, і киває в сторону напроти. Я кажу, що знаю цю бібліотеку, бо читаю там. Він запрошує приходити брати книги. Я кажу, що книги ніколи не беру, а приношу свої. Власне, так роблять 80% студентів. Він дивується, що ж це я вчу, що мені не потрібно книг? Посміхаюся, але охоче погоджуюся з тим, що книги братиму часто вже найближчим часом, коли почну писати тезис. Кидаю погляд на його книгу - щось про традиції Африки. Мммм, мій цікавий співрозмовник читає цікаві книги. Знову повертаюся до круасана із вже холодною кавою.
Доїдаю свій круасан, витрушую крихти на бруківку для голубів (мій улюблений ритуал під час поїдання круасанів!) і прямую назад до бібліотеки, не попрощавшись із співбесідником. Мабуть, я таки зайду пізніше позичити якусь книжку. Ще не знаю яку.