Заметки фотографа...
Есть несколько историй...
Первая... Романтическая и без концовки...
Вторая... С самокритичной концовкой...
И третья... Собственно заметки фотографа...
Каждому будет интересно почитать что-то...
И такс...
Якось давно... Десь рік тому... Мені сподобалась дівчина... Вона працює в кінотеатрі касиром... В неї чарівна усмішка і дивовижні очі... Давно хотів з нею познайомитись... Але все ніяк не виходило... Точніше... Я незнав як... Ні... Точніше... Я знав, але боявся...)
Ось десь два тижні тому... У свій єдиний вихідний - неділю, я пішов у кіно... Придбав у неї білети... Аж на два фільми... З проміжком у часі в дві години... (Щоб не змішувати враження)... Коли ввечері закінчився другий, я вийшовши з кінотеатру, зрозумів, що мені доведеться плисти додому... На вулиці була суцільна стіна з дощу... Я повернувся назад, і присів недалеко від каси (зовсім випадково навпроти того самого віконечка)...)))
Сидів досить довго.. Інколи забігали мокрі як кішки пари і сиділи теж сохли, сміючись і вижимаючи волосся... А я сидів, і не міг вирішитись... Все ж... Вже коли закінчився дощ, і люди почали перепливати кудись в інші місця... Я дістав блокнотик(менше долоні), і написав там дещо... Вирвав... І підійшовши до віконця на досить невпевнених ногах, протягнув його у віконце... Вона посміхнулась і почала читати... Я був радий, що вона посміхнулась, і пішов...
Пройшли доооооовгі чотири години, аж поки вона мені скинула смс... Я був щасливий, як слон))))) Ми домовились зустрітись під одним театром... Я в той день раніше втік з військових зборів, вигадавши щось абсолютно нереальне... Прибіг додому... Помився... Попрасував одяг... Брюки... Сорочка... Піджак... Улюблені туфлі... Все в кращих традиціях мого стилю... Я вирішив не вдягати свій кращий наряд, щоб не злякати її своїм виглядом... В метро вирішив купити троянду... Це не в моїх звичках... Бо не люблю дарувати квіти... Незручно потім весь вечір з ними ходити... А ще якщо й великий букет, то взагалі... Так от... Троянда... Я вирішив взяти маленьку, білу троянду, з не розпустившимся бутоном... Десь хвилин 15 перебирав усі, вибираючи найкращу... Продавець запитала - з якого приводу?.. Я кажу - просто так... Питає - дівчина, чи подруга, чи рідня?.. Кажу - не знаю... Питає - ну хоч вік знаєте... Кажу - ні...)))) Так смішно було))
Їду в метро... Там мобільного сигналу немає... Виходжу... Ще вирішив по дорозі трошки обрізати троянду... І вийшовши з метро бігом обрізав її... Від метро, до театру було недалеко... Прийшов за 2 хвилини, до узгодженого часу... І... Нікого не було... Тут я відчув вібрацію в брюках, і діставши мобільний прочитав "Вибач, в мене сьогодні не вийде..." І ще три таких самих смски... Вони були відіслані пів години тому, але прийшли трошки запізно...
Я був трошки злий, але відправив смс, що все добре, і можливо наступного разу... Запитав, чи все в порядку...
Я встромив троянду в клумбу... І пішов блукати... Настрій був неоднозначно-розчарований...
Через годину я списався зі своїм добрим другом, і вони з дівчиною чудово відволікли мене від моїх невеселих думок...
Наступний тиждень ми переписувались... Не дуже активно, але переписувались... В неї робота весь день... Два тижні підряд... Були вихідні, але вже розплановані... Я сумував... Але пам"ять про її очі... Усмішку... Ці думки забивали мені голову весь час... Я не знав що робити... Писав, але відповіді були стримані... Хотілося зустрітись... При зустрічі я можу розгорнути весь свій потенціал, думав я... І якось написав, чи є в неї на роботі обідня перерва... Вона сказала, що немає, але їм можна виходити в їдальню, для персоналу... Я спитав - чи любить вона пиріжки з вишнями, і отримавши згоду, трошки підбадьорився... Це була неділя... Вихідний... І я довго думав як одягнутись цього разу, адже зустріч була б недовгою, максимум година, але я не хотів бути занадто офіційним, але притому виглядати настільки добре, наскільки я вмію... Я вирішив, що брюк і сорочки вистачить... Цього разу я не вдяг піджак... Жарко було занадто... Та й без нього я був не настільки офіційний, хоча називати такий піджак офіційним і класичним важко))... Я купив пиріжки... Так як моя улюблена кондитерська не працювала в неділю, а слова свої щодо пиріжків з вишнями не хотілось забирати, то ж я поїхав в зовсім інше місце, щоб купити їх... Інших, але свіжих і з вишнями... Приїхавши в кінотеатр я вирішив зайти з "двору" і моє чуття мене не підвело... Вона як раз там йшла... Я привітався... І ми поговорили десь 5 хвилин... Потім вона посміхнулася найчарівнішою посмішкою, і сказавши, що їм неможна відволікатись, пішла в свою кабінку... Я був радий, але знову трошки розчарований... Але нової більш довгої зустрічі так досі й не було... А приблизно тиждень по тому, коли я запитав, чи працює вона в понеділок, вона сказала, що їде на море... Я був розбитий... Мені здавалося, що мене, зробленого з кришталю, кинули на підлогу... Було боляче... Я щось приблизно не таке істеричне... Але написав їй... Вона сказала, що ми обов"язково зустрінемось ще раз... Що про море вона сама нещодавно дізналась... Так що...
Надія помирає останньою...))
Это было где-то две-три недели назад... С того времени, мы встретились и таки выпили чаю... Но история все же не имеет какой-то более-менее определенной концовки...
Самокритика...
Кто не знает... Я ездил во Львов... Как всегда на один день... Приехал в 6:30... Уехал в 23:30... Весь день на ногах, за исключением посиделок в Дзиге(ЛЮБЛЮ ЭТО МЕСТО ВСЕ БОЛЬШЕ С КАЖДЫМ РАЗОМ), за своим любимым столиком... Весь день с фотоаппаратом на перевес... Отснял 3 пленки... Для меня это очень много... Мои обычные потребности - пленка на месяц-полтора... А тут за один день три пленки... Был оооочень воодушевлен... Ощущал неимоверный кайф от фотографирования... Ляйка все же... И чтобы не говорили, но удовольствие от съёмки... Не врут люди)))
Приехав домой навалилось дел... Но пленки сдал... Проявились... Напечатались... А затем... Было разочарование... И даже уныние... Недолго... Но оно имело место... Потом взял себя в руки... И решил, что нужно делать соответствующие выводы... Отобрал фотки которые "Более менее нормальные"... И проанализовав их сделал несколько выводов...
Заметки фотографа:
Если девушка обернется на крик фотографа, будет ли это манипуляцией и постановкой(что я тщательно нелюблю), ведь реакция девушки(незнакомой) будет ее собственная, реальная, не поддельная... Да фотограф схитрил... Но ведь не сжульничал, или сжульничал?..
//Это я не про себя, а так, вообще...
Для себя я решил, что сначала в фотографии должено быть наполнение, смысл, а уж потом форму может придать любой фотограф у которого есть Глаз...
!Свет, тени, световые пятна!
Не все, что можно заключить в рамку стоит места на пленке...
С одной стороны можно продать Leica M8.2 какому-то качку, который ничего не смыслит и заработать денег.. С другой стороны не следует всем кто может купить лейку, ее продавать... Ведь тогда легенда и традиции фирмы будут подняты на уровень маркетингового пафоса и славы... Да, фирма будет процветать... Но прибавится ли от этого хороших кадров в мире?..
_________________
ПС:
У меня, после разговора за чаем с ТОЙ девушкой появились сомнения насчет языка... Ведь посути я говорю на украинском из чистого упрямства... Хотя сначала и планировал купить словарь, занятся изучением и постичь трудности, но в конечном итоге увеличивать свой словарный запас родного языка... Но проблема в том, что я так ничего и не сделал в этом направлении, и получается, что так и есть... Мой русский язык в десятки раз богаче и лучше родного, который я очень люблю... И сейчас я разговариваю то на одном, то на другом... С попеременным успехом и настроением...
Первая... Романтическая и без концовки...
Вторая... С самокритичной концовкой...
И третья... Собственно заметки фотографа...
Каждому будет интересно почитать что-то...
И такс...
Якось давно... Десь рік тому... Мені сподобалась дівчина... Вона працює в кінотеатрі касиром... В неї чарівна усмішка і дивовижні очі... Давно хотів з нею познайомитись... Але все ніяк не виходило... Точніше... Я незнав як... Ні... Точніше... Я знав, але боявся...)
Ось десь два тижні тому... У свій єдиний вихідний - неділю, я пішов у кіно... Придбав у неї білети... Аж на два фільми... З проміжком у часі в дві години... (Щоб не змішувати враження)... Коли ввечері закінчився другий, я вийшовши з кінотеатру, зрозумів, що мені доведеться плисти додому... На вулиці була суцільна стіна з дощу... Я повернувся назад, і присів недалеко від каси (зовсім випадково навпроти того самого віконечка)...)))
Сидів досить довго.. Інколи забігали мокрі як кішки пари і сиділи теж сохли, сміючись і вижимаючи волосся... А я сидів, і не міг вирішитись... Все ж... Вже коли закінчився дощ, і люди почали перепливати кудись в інші місця... Я дістав блокнотик(менше долоні), і написав там дещо... Вирвав... І підійшовши до віконця на досить невпевнених ногах, протягнув його у віконце... Вона посміхнулась і почала читати... Я був радий, що вона посміхнулась, і пішов...
Пройшли доооооовгі чотири години, аж поки вона мені скинула смс... Я був щасливий, як слон))))) Ми домовились зустрітись під одним театром... Я в той день раніше втік з військових зборів, вигадавши щось абсолютно нереальне... Прибіг додому... Помився... Попрасував одяг... Брюки... Сорочка... Піджак... Улюблені туфлі... Все в кращих традиціях мого стилю... Я вирішив не вдягати свій кращий наряд, щоб не злякати її своїм виглядом... В метро вирішив купити троянду... Це не в моїх звичках... Бо не люблю дарувати квіти... Незручно потім весь вечір з ними ходити... А ще якщо й великий букет, то взагалі... Так от... Троянда... Я вирішив взяти маленьку, білу троянду, з не розпустившимся бутоном... Десь хвилин 15 перебирав усі, вибираючи найкращу... Продавець запитала - з якого приводу?.. Я кажу - просто так... Питає - дівчина, чи подруга, чи рідня?.. Кажу - не знаю... Питає - ну хоч вік знаєте... Кажу - ні...)))) Так смішно було))
Їду в метро... Там мобільного сигналу немає... Виходжу... Ще вирішив по дорозі трошки обрізати троянду... І вийшовши з метро бігом обрізав її... Від метро, до театру було недалеко... Прийшов за 2 хвилини, до узгодженого часу... І... Нікого не було... Тут я відчув вібрацію в брюках, і діставши мобільний прочитав "Вибач, в мене сьогодні не вийде..." І ще три таких самих смски... Вони були відіслані пів години тому, але прийшли трошки запізно...
Я був трошки злий, але відправив смс, що все добре, і можливо наступного разу... Запитав, чи все в порядку...
Я встромив троянду в клумбу... І пішов блукати... Настрій був неоднозначно-розчарований...
Через годину я списався зі своїм добрим другом, і вони з дівчиною чудово відволікли мене від моїх невеселих думок...
Наступний тиждень ми переписувались... Не дуже активно, але переписувались... В неї робота весь день... Два тижні підряд... Були вихідні, але вже розплановані... Я сумував... Але пам"ять про її очі... Усмішку... Ці думки забивали мені голову весь час... Я не знав що робити... Писав, але відповіді були стримані... Хотілося зустрітись... При зустрічі я можу розгорнути весь свій потенціал, думав я... І якось написав, чи є в неї на роботі обідня перерва... Вона сказала, що немає, але їм можна виходити в їдальню, для персоналу... Я спитав - чи любить вона пиріжки з вишнями, і отримавши згоду, трошки підбадьорився... Це була неділя... Вихідний... І я довго думав як одягнутись цього разу, адже зустріч була б недовгою, максимум година, але я не хотів бути занадто офіційним, але притому виглядати настільки добре, наскільки я вмію... Я вирішив, що брюк і сорочки вистачить... Цього разу я не вдяг піджак... Жарко було занадто... Та й без нього я був не настільки офіційний, хоча називати такий піджак офіційним і класичним важко))... Я купив пиріжки... Так як моя улюблена кондитерська не працювала в неділю, а слова свої щодо пиріжків з вишнями не хотілось забирати, то ж я поїхав в зовсім інше місце, щоб купити їх... Інших, але свіжих і з вишнями... Приїхавши в кінотеатр я вирішив зайти з "двору" і моє чуття мене не підвело... Вона як раз там йшла... Я привітався... І ми поговорили десь 5 хвилин... Потім вона посміхнулася найчарівнішою посмішкою, і сказавши, що їм неможна відволікатись, пішла в свою кабінку... Я був радий, але знову трошки розчарований... Але нової більш довгої зустрічі так досі й не було... А приблизно тиждень по тому, коли я запитав, чи працює вона в понеділок, вона сказала, що їде на море... Я був розбитий... Мені здавалося, що мене, зробленого з кришталю, кинули на підлогу... Було боляче... Я щось приблизно не таке істеричне... Але написав їй... Вона сказала, що ми обов"язково зустрінемось ще раз... Що про море вона сама нещодавно дізналась... Так що...
Надія помирає останньою...))
Это было где-то две-три недели назад... С того времени, мы встретились и таки выпили чаю... Но история все же не имеет какой-то более-менее определенной концовки...
Самокритика...
Кто не знает... Я ездил во Львов... Как всегда на один день... Приехал в 6:30... Уехал в 23:30... Весь день на ногах, за исключением посиделок в Дзиге(ЛЮБЛЮ ЭТО МЕСТО ВСЕ БОЛЬШЕ С КАЖДЫМ РАЗОМ), за своим любимым столиком... Весь день с фотоаппаратом на перевес... Отснял 3 пленки... Для меня это очень много... Мои обычные потребности - пленка на месяц-полтора... А тут за один день три пленки... Был оооочень воодушевлен... Ощущал неимоверный кайф от фотографирования... Ляйка все же... И чтобы не говорили, но удовольствие от съёмки... Не врут люди)))
Приехав домой навалилось дел... Но пленки сдал... Проявились... Напечатались... А затем... Было разочарование... И даже уныние... Недолго... Но оно имело место... Потом взял себя в руки... И решил, что нужно делать соответствующие выводы... Отобрал фотки которые "Более менее нормальные"... И проанализовав их сделал несколько выводов...
Заметки фотографа:
Если девушка обернется на крик фотографа, будет ли это манипуляцией и постановкой(что я тщательно нелюблю), ведь реакция девушки(незнакомой) будет ее собственная, реальная, не поддельная... Да фотограф схитрил... Но ведь не сжульничал, или сжульничал?..
//Это я не про себя, а так, вообще...
Для себя я решил, что сначала в фотографии должено быть наполнение, смысл, а уж потом форму может придать любой фотограф у которого есть Глаз...
!Свет, тени, световые пятна!
Не все, что можно заключить в рамку стоит места на пленке...
С одной стороны можно продать Leica M8.2 какому-то качку, который ничего не смыслит и заработать денег.. С другой стороны не следует всем кто может купить лейку, ее продавать... Ведь тогда легенда и традиции фирмы будут подняты на уровень маркетингового пафоса и славы... Да, фирма будет процветать... Но прибавится ли от этого хороших кадров в мире?..
_________________
ПС:
У меня, после разговора за чаем с ТОЙ девушкой появились сомнения насчет языка... Ведь посути я говорю на украинском из чистого упрямства... Хотя сначала и планировал купить словарь, занятся изучением и постичь трудности, но в конечном итоге увеличивать свой словарный запас родного языка... Но проблема в том, что я так ничего и не сделал в этом направлении, и получается, что так и есть... Мой русский язык в десятки раз богаче и лучше родного, который я очень люблю... И сейчас я разговариваю то на одном, то на другом... С попеременным успехом и настроением...