(no subject)
мама завжди називала мене Плюшкіним. за 5 років життя в Києві в мене вже залежались десятки квитків в кіно, на концерти, щасливі білетики з тролейбусів, браслети та запрошення з івентів, вхідні квитки на екскурсії і купа барахла. ніби й раціонально я розумію, що це такий мотлох, але позбутися його - ну ніяк не можу. це ніби моя персональна скринька спогадів та емоцій, які можна прокрутити й провідчувати знову і знову. не знаю навіть люблю себе за це чи навпаки
ось вже й до завершення підходить мій улюблений місяць в році - травень. і все ніби й нічого, і наявні проблеми мають ефективні рішення, але є невеличка прогалина в житті, яку не вдається нічим заповнити. постійно згадується той, хто міг просто так обійняти: без обґрунтувань і пояснень. і після такого заряду все ставало простіше. до чого це? можна жити без матеріальних можливостей на круте дозвілля, без сюрпризів, подарунків, романтики, сексу, але от без тепла людини, яку бачиш тільки в снах якось важкувато
ось вже й до завершення підходить мій улюблений місяць в році - травень. і все ніби й нічого, і наявні проблеми мають ефективні рішення, але є невеличка прогалина в житті, яку не вдається нічим заповнити. постійно згадується той, хто міг просто так обійняти: без обґрунтувань і пояснень. і після такого заряду все ставало простіше. до чого це? можна жити без матеріальних можливостей на круте дозвілля, без сюрпризів, подарунків, романтики, сексу, але от без тепла людини, яку бачиш тільки в снах якось важкувато