Спор науки с верой - или научная полемика?
…Я удивился, услышав, что некоторые мои друзья говорят о креационизме (согласно которому мир был сотворен около 7 тысяч лет назад) как о научном подходе. Категорически не согласен. Ведь научный подход - это когда берется вся совокупность фактов и им подыскивается наилучшее объяснение, т.е. такое, которое требует меньше всего допущений и объясняет стройно и непротиворечиво больше всего фактов. Потом на смену этому объяснению может придти иное, еще лучшее.
А креационизм? Да это же ровно наоборот: берется заранее заданное объяснение, и под него отбираются факты. Да, они могут подаваться под научным соусом; да, при этом могут выдвигаться вполне серьезные научные претензии к существующим научным теориям (например, к дарвинизму: как возникли сложные органы, как возник полёт и т.д.). Но сам подход - не научный, а идеологический.
Разве это не так?
http://ailoyros.livejournal.com/188340.html
Слово «креационизм», кажется, перестало восприниматься как экзотическое и непонятное. Многим сегодня известно, что эволюционной теории (в широком понимании - как естественнонаучному учению о постепенном развитии Вселенной, Земли и жизни на ней) противостоит некая креационная. Впрочем, более подробно о том, в чём состоит это противостояние, знают далеко не все.
Поэтому с самого начала необходимо определиться с данным термином. Основных значений, если упростить дело до крайности, у него два. Во-первых, креационизмом (от латинского creatio - «сотворение») называют религиозное убеждение в том, что мир создан Богом-Творцом. В этом смысле креационистом является любой верующий учёный, включая придерживающихся эволюционных взглядов (эволюция рассматривается как механизм, через который совершалось Творение). Во втором, более узком смысле, креационизм - это теория, утверждающая, что естественнонаучная история во всех свои основных деталях совпадает с описанной в Библии. Основные из постулатов теории (отметим, что не все креационисты обязательно придерживаются всего комплекса данных взглядов в целом): молодой возраст Вселенной (около 10 тысяч лет), наличие разумного замысла у всего сущего, раздельное сотворение изначальных «основных типов» живых организмов, невозможность макроэволюции (при полном приятии и признании микроэволюционных процессов), катастрофическое отложение всего массива геологических пластов во время Потопа и последующих катаклизмов, и т.д.
В подавляющем большинстве случаев оппозиция эволюционного и креационного подхода к объяснению всех накопленных на сегодняшний день эмпирических и экспериментальных данных воспринимается и преподносится как противостояние «науки» и «веры», научного метода и приверженности к мистически-сверхъестественным допущениям. Такое непризнание креационных взглядов и позиций в качестве научных (нередко совершенно искреннее) является попыткой оттеснить неприемлемые для себя позиции не просто на научную периферию, а за пределы науки и здравого смысла - чтобы после этого не обращать на данные взгляды никакого внимания.
Автор данной небольшой заметки (сторонник научного креационизма в узком понимании) не ставит своей целью изложить хотя бы в первом приближении азы креационной теории или же доказать её правоту и большую логичность в сравнении с эволюционной; и уж совершенно не собирается обращаться к теологическим мотивировкам. Моя задача - показать, что креационные взгляды являются частью научного знания, а не идеологическим противовесом последнему.
Несомненно, наряду с научным креационизмом существует и богословский, ставящий во главу угла авторитет библейского свидетельства в его буквально понимании. Однако это никоим образом не обесценивает научную деятельность, опирающуюся на строгие данные, осмысление которых и приводит ряд исследователей к картине мира, максимально соответствующей таким «буквально-библейским» представлениям.
Упрёк в изначальной «заданности» результатов несостоятелен, так как мы имеем дело с целым рядом учёных, которые от неверия пришли к вере именно благодаря тому, что фактография (а факты вещь упрямая) убедила их: мир молод, макроэволюции не было - и надо искать этому какое-то объяснение. Вот несколько имён навскидку: доктор биологических наук Дин Каньон (США) - один из ведущих специалистов по абиогенезу; академик, доктор физико-математических наук, заведующий отделом Института ядерных исследований НАН Украины Владислав Ольховский; кандидат геолого-минералогических наук Александр Лаломов (Россия); доктор биологических наук Геннадий Сидоров (Россия); руководитель Научно-апологетического центра, геофизик Сергей Головин (Украина)…
С Головиным мне выпала честь быть знакомым лично. Сергей Леонидович пришёл к пониманию того, что Земля является молодой планетой в результате своей научной деятельности - в частности, во время проведения полевых исследований на Шпицбергене. Библейское повествование молодым учёным-атеистом в расчёт однозначно не принималось. Понадобились время и внутренняя борьба, чтобы сопоставить наблюдаемые свидетельства об образовании геологических пластов в результате глобальной катастрофы с библейским рассказом о Потопе. А когда, в результате, Головин принял крещение и пришёл в Церковь с собственным свидетельством о научных данных, он столкнулся с весьма распространённой реакцией: «Это у тебя учёная гордыня, смиряйся; мы принимаем эволюцию, и не соглашаться с ней - несовместимо с нашей верой»…
Многие учёные-эволюционисты также готовы признать: в той области знаний, в которой они являются специалистами, факты упорно не желают укладываться в прокрустово ложе эволюционной идеологии. Мне не раз приходилось слышать и читать что-то наподобие: «Да, у биолога есть много поводов усомниться в макроэволюции... Но ведь эволюция - доказанный факт и астрономией, и геологией...». Астрономы и геологи, соответственно, говорят то же самое, ссылаясь на биологию. Каждый специалист уверен, что все нестыковки в его дисциплине - это лишь «трудные места», потому что сама «Мега-теория» неопровержимо доказана другими дисциплинами…
Таким образом, «эволюционная философия» столь же ненаучна, как и богословский креационизм: и то, и другое - это методологически-философские системы взглядов, научно не доказуемые и неопровергаемые. Подавляющее большинство сторонников неодарвинизма не могут представить себе результатов палеонтологических или лабораторных исследований, которые убедили бы их в ошибочности принимаемой ими базовой теории. «Это подорвало бы сами основания науки», - утверждают они и готовы включать в учебники заведомые фальшивки (например, рисунки Геккеля и изложение его несостоятельной гипотезы об онтогенезе, якобы повторяющем филогенез) или вводить всё новые умозрительные сущности (наподобие «тёмной энергии» или «облака Оорта»), совершенно не задумываясь, что принцип «лезвия Оккама» отсекает их умозрительные построения как ненаучные. Именно данная идеологическая доктрина и выступает в большинстве случаев как «единственно верная эволюционная теория».
Настоящего учёного не волнует идеология, его картина мира не зависит от вопросов, буквально или иносказательно ему понимать описание Потопа или «долгого дня» при Иисусе Навине. Но что делать, если профессиональная честность не позволяет ему игнорировать несостоятельность общепринятой на сегодня физической, биологической или геологической картины мира - с учётом не вписывающихся в миллионолетнюю хронологию особенностей отложения геологических пластов и образования окаменелостей, или извержения вулкана Сан-Хелен, или упоминаний о «долгом дне» в мифологии народов, никоим образом не контактировавших с Израилем?.. Если он видит, изучая геном или занимаясь популяционной генетикой, что переходные формы между различными живыми существами не только не существуют - но невозможны в принципе?..
Но именно по поводу конкретных аргументов эволюционный лагерь обычно вступает в диалог весьма неохотно, или вообще игнорирует их - даже в тех случаях, когда ему есть что ответить. Ведь вступить в подобное обсуждение означает признать научный характер спора. Сверхзадачей же, как уже отмечалось, является насильно вытеснить противоположную точку зрения за пределы научной парадигмы.
Так, утверждается, что само включение в картину мира разумного Творца делает её ненаучной - поскольку законы природы становятся «необязательными» и в любой момент можно воззвать к тому, что «неисповедимы пути Господни».
Однако ни один учёный-креационист так не поступает. Он знает, что Бог является, помимо прочего, Законодателем, создавшим мир, который обусловлен нерушимыми законами. Именно поэтому возможно существование науки, имеющей дело с естественными процессами. При этом те исключительные случаи чудес (так или иначе нарушающих законы природы) никоим образом не противоречат научному методу и не опровергают его. Учёный, с одной стороны, фиксирует подобные случаи, а с другой - оставляет их за пределами научных теорий, зная подлинную причину происходящего: субъективное, внеприродное вмешательство. Например, если на иконе появилось душистое масло - значит, кто-то его туда поместил: или человек, или Бог. И этот факт - не повод пересматривать, скажем, химию.
Более того, существуют научные дисциплины, в которых вмешательство разумного субъекта рассматривается как неотъемлемое от предмета изучения. Если археология не будет учитывать личностного (сверхъестественного по отношению к природе) влияния, то ей придётся объяснять, скажем, наличие скифских баб или египетских иероглифов сочетанием природных условий, обеспечивших столь специфическое выветривание. Да, это не естественнонаучная, а историческая дисциплина, но она полностью лежит в сфере действия научного метода - чему ни в коей мере не мешает активное вмешательство в предмет её изучения действующих субъектов со свободной волей.
Креационистам также бросают обвинение в том, что они заняты преимущественно отрицанием и опровержением «слабых мест» и не могут предложить никаких позитивных разработок. Однако это не так. Организация, проведение и осмысление результатов модельных экспериментов по отложению осадков в ходе Всемирного Потопа, практическое изучение геологического строения Крымских гор и упомянутого уже вулкана Сан-Хелен, монографии по исследованию шлифов горных пород и кристаллов и обнаруживаемых в них следов радиоактивного распада (т.н. плеохроичные ореолы) - это лишь одиночные примеры реальных научных изысканий и открытой, сделанных креационистами. При этом нужно понимать, что результаты научных исследований (если они не поддельные, конечно) - феномен объективный. Поэтому нет и не может быть никаких специфических «креационных фактов»: факты и данные накапливаются всем научным сообществом, независимо от того, какой базовой теории они придерживаются. Сами теории (эволюционная или креационная) проявляют себя уже при осмыслении фактов.
Наконец, совершенно спекулятивным выглядит следующий приём: оппонентам сначала предлагают «ответить на вызовы эволюционизма» (интересно, что аналогичное требование дать ответы на вызовы креационизма как раз и становится поводом объявить его «исходящим из негатива и ищущим слабых сторон»); а когда те углубятся в ответы, выспренно заявляют - мол, собеседники только и могут, что опровергать, не выдвигая ничего собственного.
К примеру, учёный-креационист высказывает утверждение: возникновение на Земле человека автономно от всех прочих живых организмов, вне генеалогической связи с ними. Он приводит серьёзную аргументацию в пользу этого утверждения. Но аргументов никто не слушает, а вместо этого на него вываливается груда вопросов: «Как вы можете?!.. Ведь найдено множество переходных форм! А австралопитек?» - «Простите, но вот - смотрим скелеты, замеряем, сравниваем, изучаем слой, соответствующий их обитанию... не выходит! Стопроцентные обезьяны...» - «А эректус?.. А синантроп?.. Что вы ответите на эти вызовы?!» - «Вот список найденных фрагментов... вот антропологические замеры... вот свидетельства о поддельных находках... вот найденные рядом и в тех же слоях черепа полноценных сапиенсов...» - «Ну, может и так, но никакого позитивного утверждения вы не сделали, а только всё это время опровергали наши аргументы!..»
Почему же те, кто считают свои взгляды не только верными, но и строго научными, мотивированными всем массивом эмпирических знаний, боятся альтернативной теории (которую и за теорию-то признавать не хотят)? Наверное, нужно всё же быть интеллектуально честными - и вести научную полемику на поле научного знания, не пытаясь априорно выставить оппонентов идеологически ангажированными.
Українською мовою
БУЦАЛАСЯ НАУКА З ВІРОЮ?
або Дещо про наукову полеміку і дискусію
Слово „креаціонізм”, здається, вже не сприймається як щось екзотичне чи незрозуміле. Багатьом нині відомо, що еволюційній теорії (у широкому розумінні - як науковому вченню про поступовий розвиток Всесвіту, Землі і життя на ній) протистоїть якась креаційна. Втім, з деталями про сутність цього протистояння обізнані далеко не всі.
Отже, визначимося з самим терміном. Якщо коротко, то основних значень у цього слова два. По-перше, креаціонізмом (від латинського creatio - „створення”) називають релігійне переконання у тому, що світ створений Богом-Творцем. У цьому значенні креаціоністом є будь-який віруючий учений - навіть той, хто сповідує еволюційні погляди, бо ж трактує еволюцію як механізм, через який здійснювалося творіння. У другому, вужчому значенні, креаціонізм - це теорія, яка твердить, що природничонаукова історія в усіх головних деталях збігається з описом Біблії. Основні постулати цієї теорії (яких повністю, зауважимо, дотримуються навіть не всі креаціоністи) такі: молодий вік Всесвіту (близько 10 тис. років), наявність розумного задуму всього сущого, роздільне створення початкових „основних типів” живих організмів, неможливість макроеволюції (хоча мікроеволюційні процеси визнаються), катастрофічне відкладання всього масиву геологічних шарів під час Потопу й наступних катаклізмів тощо.
У більшості випадків опозиція еволюційної та креаційної теорій (які обидві намагаються науково пояснити всі накопичені на сьогодні людством емпіричні та експериментальні дані) сприймається й трактується як боротьбу „науки” й „віри”, протистояння наукового методу та схильності до містично-надприродних припущень. Тобто, з боку „офіційної” науки спостерігаємо невизнання (часто цілком щире) креаційних поглядів і позицій - як спробу виштовхнути неприйнятні позиції не просто на наукову периферію, а за межі здорового глузду, аби на підставі цього не вважати такі погляди науковими та вартими уваги.
Будучи прихильником наукового креаціонізму (у вузькому розумінні), не маю зараз намірів ані викладати ази креаційної теорії, ані доводити її правоту і логічність (особливо у порівнянні з еволюційною); так само, не збираюся звертатися до теологічних міркувань. Моя задача - показати, що ця теорія є частиною наукового знання, а не ідеологічною противагою останньому.
Поза сумнівом, разом із науковим креаціонізмом існує й богословський, який має на меті підтвердити авторитет біблійного свідчення. Проте це жодним чином не знецінює наукову діяльність, що спирається на наукові дані, осмислення яких і приводить ряд дослідників до картини світу, що та максимально відповідає таким „буквально-біблійним” уявленням.
Отже, офіційна наука часто закидає креаціонізму, що той від початку орієнтується на „запрограмовані” результати своїх досліджень. Такі закиди можна сміливо відкинути, бо ж у сфері креаціонізму діє цілий шерег учених, які від невіри прийшли до віри саме завдяки фактам, встановленим завдяки дослідженням (а факти - річ уперта), які переконали їх: світ молодий, макроеволюції не було - і треба шукати цьому якесь пояснення. Ось, приміром, кілька імен: доктор біологічних наук Дін Кеньон (США) - один з провідних фахівців з абіогенезу; академік, доктор фізико-математичних наук, завідуючий відділом Інституту ядерних досліджень НАН України Владислав Ольховський; кандидат геолого-мінералогічних наук Олександр Лаломов (Росія); доктор біологічних наук Геннадій Сидоров (Росія); керівник Науково-апологетичного центру, геофізик Сергій Головін (Україна).
З паном Головіним мені пощастило бути знайомим особисто. Сергій Леонідович прийшов до розуміння того, що Земля є молодою планетою в результаті своєї наукової діяльності - зокрема, під час проведення польових досліджень на Шпіцбергені. Свого часу молодий учений-атеїст скептично ставився до біблійних текстів. Знадобилися час і внутрішня боротьба, щоб узгодити досліджувані свідчення про утворення геологічних пластів (які виникли внаслідок глобальної катастрофи) з біблійною розповіддю про Потоп. Згодом Головін охрестився і прийшов до Церкви вже з власним науковим свідоцтвом.
Багато вчених-еволюціоністів також готові визнати: у тій сфері знань, де вони є фахівцями, факти наполегливо не бажають укладатися у прокрустове ложе еволюційної ідеології. Мені не раз доводилося чути і читати щось на кшталт: „Так, у біолога є багато причин сумніватися у макроеволюції... Але ж еволюція вже доведена - і астрономічними, і геологічними дослідженнями...” Астрономи і геологи, відповідно, кажуть те саме, киваючи вже на біологію. Кожен фахівець переконаний, що всі нестиковки у його науковій сфері - це лише „важкі місця”, бо ж начебто сама „Мега-теорія” неспростовно доведена іншими науками.
Так що „еволюційна філософія”, як і богословський креаціонізм - це методологічно-філософська система поглядів, яку науково не можна ані довести, ані спростувати. Переважна більшість прихильників неодарвінізму не може собі навіть уявити жодних результатів палеонтологічних або лабораторних досліджень, які переконали б їх у помилковості їхньої базової теорії. „Це підірвало б самі основи науки”, - твердять вони і готові включати в підручники явні фальшивки (наприклад, горезвісні малюнки Геккеля) або вводити всі нові наукоподібні поняття (на кшталт „темної енергії” або „хмари Оорта”), абсолютно не переймаючись тим, що через це подібні їхні умоглядні висновки автоматично потрапляють до категорії ненаукових. Власне, саме така ідеологічна доктрина у більшості випадків і подається широкому загалові як „єдино вірна еволюційна теорія”.
Справжнього ученого не хвилює ідеологія, його наукова картина світобудови не залежить від того, буквально чи образно він розуміє опис Потопу або „довгого дня” при Ісусі Навині. Але що робити, якщо професійна чесність не дозволяє йому ігнорувати непереконливість загальноприйнятої на сьогодні фізичної, біологічної або геологічної картини світу. Особливо враховуючи, що у так звану наукову хронологію не вписуються ані, приміром, особливості відкладення геологічних пластів і утворення скам’янілостей, ані згадки про „довгий день”, які є у переданнях багатьох народів, що жодним чином не були пов’язані з Ізраїлем?.. Або якщо такий вчений, вивчаючи геном або займаючись генетикою популяції, бачить: перехідні форми між різними живими істотами не тільки не існують, але й неможливі у принципі?..
Але саме з приводу конкретних аргументів еволюційний табір зазвичай до діалогу вельми неохочий і схильний ігнорувати їх - навіть тоді, коли є що відповісти. Адже долучитися до такого обговорення означає визнати науковий характер дискусії. А „надзадача” еволюціоністів інша - не полеміка, а витіснення протилежної точки зору за межі наукової парадигми. В аргументації не гребують нічим. Так, заявляють, що включення в картину світу розумного Творця робить її ненауковою - бо ж закони природи стають „необов’язковими” й у будь-який момент можна сказати, мовляв, „недослідимі шляхи Господні”.
Проте жоден вчений-креаціоніст до таких аргументів не вдається. Він знає, що, крім іншого, Бог є Законодавцем, Який створив світ, обумовлений непорушними законами. Саме тому може існувати наука, яка має справу з природними процесами. При цьому ті виняткові випадки чудес (що так чи інак „порушують” закони природи) жодним чином не суперечать науковому методу і не спростовують його. Учений, з одного боку, фіксує такі випадки, а з іншого - залишає їх за межами наукових теорій, бо ж знає справжню їхню причину: суб’єктивне, „надприродне” втручання Бога. Наприклад, якщо на іконі з’явилося запашне масло - значить, хтось його туди помістив: або людина, або Бог. І цей факт не означає, що варто ставити під сумнів, скажімо, хімію як науку.
Більш того, існують наукові дисципліни, де втручання розумного суб’єкта розглядається як невід’ємна частина предмету дослідження. Наприклад, якщо археологія не враховуватиме особистісного (надприродного - стосовно до природи) впливу, тоді їй доведеться пояснювати, скажімо, наявність скіфських баб або єгипетських ієрогліфів поєднанням природних умов, які буцімто могли забезпечити таке специфічне вивітрювання. Так, це не природничонаукова, а історична дисципліна, але вона повністю наукова - і при цьому жодною мірою не заперечує активного втручання у предмет її вивчення активних суб’єктів з вільною волею.
Креаціоністам також закидають, що вони перейняті переважно запереченням і спростуванням „слабких місць” у еволюціоністів, бо не можуть запропонувати жодних позитивних розробок. Проте це не так. Організація, проведення й осмислення результатів модельних експериментів з відкладення осадків часів Всесвітнього Потопу, практичне вивчення геологічної будови Кримських гір і вулкана Сан-Хелен, наукові дослідження шліфів гірських порід і кристалів - це лише кілька прикладів реальної наукової діяльності та відкриттів, зроблених креаціоністами. При цьому варто розуміти, що результати наукових досліджень (якщо це, звичайно, не підробка) - явище об’єктивне. Тому немає і не може бути ніяких специфічних „креаційних фактів”: факти й дані накопичуються всією науковою спільнотою, незалежно від того, якої базової теорії вони дотримуються. Теорії як такі (еволюційна або креаційна) проявляються лише при трактуванні фактів.
Нарешті, абсолютно спекулятивно виглядає ситуація, коли опонентам спочатку пропонують „відповісти на виклики еволюціонізму”, а коли ті заглиблюються у відповідь, пишномовно заявляють - мовляв, співрозмовники тільки й можуть, що спростовувати, не висуваючи нічого власного.
Наприклад, учений-креаціоніст висловлює твердження: людина з’явилася на Землі незалежно від усіх інших живих організмів, поза генеалогічним зв’язком із ними. Він приводить серйозне аргументування на користь цього твердження. Але аргументів ніхто не слухає, а натомість на нього вивалюється купа питань, і починається діалог на кштал: „Як так можна?!.. Адже знайдено безліч перехідних форм! А австралопітек?” - „Перепрошую, але давайте подивимося на скелети: заміряємо, порівнюємо, вивчаємо археологічно... не виходить! Стовідсоткові мавпи...” - „А homo erectus, людина прямоходяча?.. А синантроп?.. Що ви скажете на ці виклики?!” - „А ось список знайдених фрагментів... ось антропологічні виміри... ось свідчення про підроблені знахідки... ось знайдені поряд і в тих самих археологічних шарах черепи повноцінних людей-сапієнсів...” - „Ну, може й так, але жодного позитивного твердження ви не зробили, а тільки весь цей час спростовували наші аргументи!..”
Чому ж ті, хто вважають свої погляди не тільки правильними, але й повністю науковими, підтвердженими всім масивом емпіричних знань, бояться альтернативної теорії, яку, врешті-решт, навіть за теорію визнавати не хочуть? Напевно, потрібно все ж таки бути інтелектуально чесними - і вести наукову полеміку на полі наукового знання, не намагаючись апріорно виставити опонентів ідеологічно заангажованими.
------------------------------------------------------------------------------
Первая публикация - "Парафiяльна газета" (Київ)