(no subject)
Сталося те, що мало статися: завезли мене цими днями в больнічку, поклали під крапельничку і залишили на часок другий на одинці зі своїми думками; стіни білі, стеля біла, світло яскраве, і нікого з ким би можна було перекинутися язиком чи мовою, все на інглішу на ньому паскудному, а стан такий, шо на інглішу ні бум бум, і всьо думаю, зараз зійду з розуму: мені хріново, а пояснити не можу, і в башці шось душить, водичка кап-кап, афігєть думаю, я сашол с ума і почала як ідіот здирати крапельничку, і ну думаю тікать, а тоді думаю, госпаді куди ж тікать і взагалі страшно так, шо зараз вопше чокнусь, і посадять в дурку, а ніхто так і не зрозуміє, що мені чокнутись хочеться лише від того, що немає з ким на язику або на мові! Понімаєте, да?