Петрос
1.
Перед Грузією пасувало б трохи розім'ятися в наших рідних Карпатах, а так як зі всієї Чорногори ми були тільки на Говерлі, вирішили їхати саме туди. Вибрали похід на Петрос з Квасів, маршрут популярний, ніби не важкий, красивий. А щоб не товктися цілу ніч в поїздах, вирішили поїхати машиною, нормально переночувати, а зранку сповнені сил та енергії вилізти на гору. Нас набралося аж 4 штуки, тому по грошах виходило одне і те саме, єдиний мінус - треба вернутися туди, звідки прийшов. Зі Львова вийхали досить пізно, десь пів 9 вечора. Франківськ проїхали на автоматі по gps, Яремче зустріло різдвяно-новорічними гірляндами, а в Квасах довго шукали місце для наметів. Повечеряли канапками, випили трошки Діминого рому, і - спати.
Ранок був світлий і обіцяв добру погоду. Але перш ніж вирушати, треба було зварити сніданок. І тут настала пора витягати чудо українського двигунобудування, молодшого брата турбореактивних двигунів, зовсім нову для нас штуку: бензиновий примус Мотор-Січ ПМ-2. Брали цього півторакілограмового вогнедишачого монстра не тому, що боялися чи будуть дрова, чи забули купити новий газовий балон для пальника, а для того, щоб випробувати примус в реальних бойових умовах. Захар хоче брати його в Грузію, а з таким дівайсом спочатку треба нормально подружитися, вивчити його примхи і капризи, і тоді вже нормально варити їсти. Так от, прогрітий примус трохи попрацював, підігрів воду на каву, а далі закашлявся і відмовився горіти. Різноманітні маніпуляції і слова ніжності не допомогли, треба було вживати більш дієвіших заходів. Ну що ж, спочатку почистили сопло, потім долили бензину, ще раз прогріли, і о чудо, примус запрацював так, ніби збирався доставити Curiosity на Марс, а не просто зварити нам макарони.
2.
Мотор-Січ ПМ-2 прогрівається перед стартом
Машину припаркували біля самого початку маршруту на Петрос. Перейшли колію, помилувалися на розвалену недобудовану базу відпочинку, та й почали підйом. На полонині Прелуки зробили перший сидячий привал, а заодно поспілкувалися з місцевим дідусем, який нам авторитетно заявив, що фіг ми сьогодні встигнемо на Петрос. Дивні ті місцеві, інший чувак на Шешулі мені з Мар'яною обіцяв що за годину ми вже піднімемося (реально йшли десь 2 - 2,5 год), а Захару з Дімою, які йшли хвилн 15 перед нами, сказав що до Петроса чесати ще 2 години.
3.
Привал на Прелуках
4.
Поступово вигребли на полонину Менчул. Там нас зустріла ціла делегація місцевих тьолочок, а також один бик і один пастух. Бик був мирним і пасся собі разом з коровами, а пастух показуваув який він крутий перець і цьвохкав батогом з таким звуком, ніби стріляв з рушниці. По ідеї "стріляв" він не просто так, а спеціально, щоб стадо рухалося в заданому напрямку, але корови на це не дуже зважали і розбрідалися хто куди хоче.
5.
Хатки на Менчулі
Взагалі, я стараюся не пити багато під час денного переходу, але сонце палило немилосердно, а на полонині було таке смачне джерело, що я з Мар'яною за 5 хвилин випили півторалітрову пляшку води на 2х.
6.
7.
Потім була "польська стежка", польська тому що на ній ми зустріли з півсотні поляків і задовбалися говоритии "Добрий день!". Нею ми піднялися на полонину Шешул, якої вже видно Петрос, і, за словами місцевого аборигена, йти лишалося близько години. Якщо порівнювати 2,5 години за які ми вийшли на вершину з цілою добою, то дядько мав рацію, але але... Також на Шешулі мене трохи підвів gps, якому я довірив прокласти маршрут. Замість маркованої стежки, яка починається на полонині і йде поступово вверх на гору, жопс проклав маршрут по траверсу по дорозі, і ми змушені були набирати висоту по крутій стежці майже перед самою горою. Для таких неуважних, як я, на gps-карті Карпат спеціально стоїть мітка "Сюди не йти", і я довго думав для чого вона там, аж поки не роздуплився що то не та стежка )) Хоча Захар з Дімою, які йшли попереду, теж не розібралися куди йдуть маркери і теж пішли траверсом. Маркувальникам маршрутів слід було б уважніше ставитися до таких важливих місь і малювати додаткові знаки.
8.
Ура, нарешті вершина! Краєвиди просто чудові, вони компенсують всі витрачені сили на підйом. Також на вершині є розвалена капличка і погнутий хрест. Це не люди так постаралися, вітер, лід і мороз показують хто тут господар. Разом з нами на вершині відпочивала група чехів, і якась мама з двома дітьми, але без наметів. Поки чехи фотографувалися і пускали бульки, мама їсть яйце і планує спускатися до біостаціонару, а на годиннику вже 7 вечора. Надіюся вони успішно дійшли і темної чорногірської ночі вовки їх не поїли.
9.
10.
Говерла і Чорногора
11.
12.
13.
14.
Трохи відпочивши, почали спуск і ми. Ну нафіг такі спуски! На 2 кілометри шляху ми скинули 500 метрів висоти.
15.
Мар'яна дивиться на спуск
16.
Після цілого ходового дня і багатомісячного сидіння в офісі це нас доконало, і ми зупинилися на першому ж гарному місці.
Там вже тусувалися чехи, які підказали що вода є і зовсім недалеко, а самі вже розкладалися і починали готувати вечерю. Ми набрали води, побавилися з примусом, а тим часом вже стемніло. Недалеко знайшли якісь дрова, розпалили невеликий вогник, з'їли біля нього вечерю, і, сьорбнувши трохи рому, пішли спати.
17.
Краєвид з нашого табору
Зранку нормально виспатися не вдалося, бо нас розбудили своїм криком пастухи. Але після криків вони гарно заграли на сопілці, і я їм все пробачив ) Чесно кажучи, до тих пір не чув, щоб пастухи грали на якомусь інструменті, або хоча б співали, а тут раптом гарна мелодія під акомпанемент овечих дзвіночків!
18.
Того дня по плану ми мали йти на Говерлу, але я з Мар'яною вирішив побути в таборі, а Захар з Дімою пішли без рюкзаків на найвищу точку України. Поки вони ходили, вітер нагнав грозу, яку довелося перечікувати під тентом Захарового намету Тролль 2. Намети з зовнішніми дугами значно виграють перед звичайними, ми просто розклали тент, поклали під нього рюкзаки і посідали на каремати. Швидко ставити, швидко скручувати, нічого зайвого.
19.
Хлопці по дорозі назад теж трохи намокли, але в таборі дощ лив, а в них просто падав. Діма явно вже був не в захваті від радіалки на Говерлу, а ще ж треба було спускатися до біостаціонару...
20.
Приблизно в 16:30 вийшли на траверс Петроса і почали спуск. Дорога майже пряма, навколо краса неймовірна, отак би йти і йти. Пробував крапати дощ, але швидко залишв нас в спокої. По дорозі бачили 2х англійців з одномісними наметами, в яких замість каркасу використовуються трекінгові палки. Взагалі, я не дуже розумію чого вони пхаються в наші Карпати, чи то їм Альпи не підходять, чи то екстріму хочеться... Також зустріли місцевих пастухів, які попросили цукерок, а ще дуже колоритну пару: чувак з двома рюкзаками, великий ззаду, і маленький, літрів на 40, спереду. Йде, і видно що тяжко йому йти, замучився бідака, а біля нього йде дівчина без нічого, у в розумінні без рюкзака або сумки, і так їй радісно, посміхається, руками махає... Контраст шалений. "Вверх таких не берут, и тут про таких не поют."
21.
22.
23.
24.
Геніальний знак
25.
По дорозі на всіх місцях, де можна поставити намети, вони і стояли. Така кількість народу в горах трохи нервує. Нам повезло що біля біостаціонару на Менчулі ще було кілька вільних місць. Місце рівне, але навколо багато результатів життєдіяльності коней, які тусуються в напіврозваленій хаті, і земля дуже кам'яниста - ледве позапихав кілки намету. Домовилися з бабуською про молоко і знову почали боротися з примусом, поламали голку для прочистки, але таки зварили вечерю. Потім довго сиділи під зірками і великим яскравим Місяцем.
26.
27.
Зранку в хатину прийшли коні, а ми пішли в Кваси. Біля паркінгу попили смачну мінеральну природньогазовану воду з джерела і поїхали на Львів. По дорозі погуляли Івано-Франківськом, дуже сподобалося, позитивне таке місто. І от ми вже у Львові.
28.
29.
30.
Прощатися після походу завжди якось неприємно, бо це означає що ще одна гарна пригода закінчилася, а завтра знову наступлять будні.
31. Мар'яна
31. Захар
32. Діма
33. Я
Кілька слів про мій новий рюкзак Турбат Довбуш 80 л. Перед ним я мав Полар, на ньому було написано що він вміщає 75 літрів, але насправді там не більше 60, і Турбат більший за нього разів в півтора. Місця просто дофіга, можна не припасовувати речі до міліметра щоб все влізло, вміщаються навіть кросовки і фотоапарат! Також Турбат набагато легший від Полара, в нього тонша тканина і легше армування спинки. Ну але це все суто суб'єктивні враження в порівнянні з старим рюкзаком )) А в загальному Довбуш зручний, міцний, добре настроюється, бокові кишені великі, стропи довгі. Є маленький знімний рюкзачок, з ним Захар з Дімою ходили на Говерлу, казали було досить зручно. Я б хотів твердішу стропу на поясі, але і ця нормальна. Взагалі рюкзак залишив позитивні враження, ще подивлюся як він поведе себе в Грузії ))
Більше фотографій в моєму альбомі на Пікасі.
GPS-трек
Перед Грузією пасувало б трохи розім'ятися в наших рідних Карпатах, а так як зі всієї Чорногори ми були тільки на Говерлі, вирішили їхати саме туди. Вибрали похід на Петрос з Квасів, маршрут популярний, ніби не важкий, красивий. А щоб не товктися цілу ніч в поїздах, вирішили поїхати машиною, нормально переночувати, а зранку сповнені сил та енергії вилізти на гору. Нас набралося аж 4 штуки, тому по грошах виходило одне і те саме, єдиний мінус - треба вернутися туди, звідки прийшов. Зі Львова вийхали досить пізно, десь пів 9 вечора. Франківськ проїхали на автоматі по gps, Яремче зустріло різдвяно-новорічними гірляндами, а в Квасах довго шукали місце для наметів. Повечеряли канапками, випили трошки Діминого рому, і - спати.
Ранок був світлий і обіцяв добру погоду. Але перш ніж вирушати, треба було зварити сніданок. І тут настала пора витягати чудо українського двигунобудування, молодшого брата турбореактивних двигунів, зовсім нову для нас штуку: бензиновий примус Мотор-Січ ПМ-2. Брали цього півторакілограмового вогнедишачого монстра не тому, що боялися чи будуть дрова, чи забули купити новий газовий балон для пальника, а для того, щоб випробувати примус в реальних бойових умовах. Захар хоче брати його в Грузію, а з таким дівайсом спочатку треба нормально подружитися, вивчити його примхи і капризи, і тоді вже нормально варити їсти. Так от, прогрітий примус трохи попрацював, підігрів воду на каву, а далі закашлявся і відмовився горіти. Різноманітні маніпуляції і слова ніжності не допомогли, треба було вживати більш дієвіших заходів. Ну що ж, спочатку почистили сопло, потім долили бензину, ще раз прогріли, і о чудо, примус запрацював так, ніби збирався доставити Curiosity на Марс, а не просто зварити нам макарони.
2.
Мотор-Січ ПМ-2 прогрівається перед стартом
Машину припаркували біля самого початку маршруту на Петрос. Перейшли колію, помилувалися на розвалену недобудовану базу відпочинку, та й почали підйом. На полонині Прелуки зробили перший сидячий привал, а заодно поспілкувалися з місцевим дідусем, який нам авторитетно заявив, що фіг ми сьогодні встигнемо на Петрос. Дивні ті місцеві, інший чувак на Шешулі мені з Мар'яною обіцяв що за годину ми вже піднімемося (реально йшли десь 2 - 2,5 год), а Захару з Дімою, які йшли хвилн 15 перед нами, сказав що до Петроса чесати ще 2 години.
3.
Привал на Прелуках
4.
Поступово вигребли на полонину Менчул. Там нас зустріла ціла делегація місцевих тьолочок, а також один бик і один пастух. Бик був мирним і пасся собі разом з коровами, а пастух показуваув який він крутий перець і цьвохкав батогом з таким звуком, ніби стріляв з рушниці. По ідеї "стріляв" він не просто так, а спеціально, щоб стадо рухалося в заданому напрямку, але корови на це не дуже зважали і розбрідалися хто куди хоче.
5.
Хатки на Менчулі
Взагалі, я стараюся не пити багато під час денного переходу, але сонце палило немилосердно, а на полонині було таке смачне джерело, що я з Мар'яною за 5 хвилин випили півторалітрову пляшку води на 2х.
6.
7.
Потім була "польська стежка", польська тому що на ній ми зустріли з півсотні поляків і задовбалися говоритии "Добрий день!". Нею ми піднялися на полонину Шешул, якої вже видно Петрос, і, за словами місцевого аборигена, йти лишалося близько години. Якщо порівнювати 2,5 години за які ми вийшли на вершину з цілою добою, то дядько мав рацію, але але... Також на Шешулі мене трохи підвів gps, якому я довірив прокласти маршрут. Замість маркованої стежки, яка починається на полонині і йде поступово вверх на гору, жопс проклав маршрут по траверсу по дорозі, і ми змушені були набирати висоту по крутій стежці майже перед самою горою. Для таких неуважних, як я, на gps-карті Карпат спеціально стоїть мітка "Сюди не йти", і я довго думав для чого вона там, аж поки не роздуплився що то не та стежка )) Хоча Захар з Дімою, які йшли попереду, теж не розібралися куди йдуть маркери і теж пішли траверсом. Маркувальникам маршрутів слід було б уважніше ставитися до таких важливих місь і малювати додаткові знаки.
8.
Ура, нарешті вершина! Краєвиди просто чудові, вони компенсують всі витрачені сили на підйом. Також на вершині є розвалена капличка і погнутий хрест. Це не люди так постаралися, вітер, лід і мороз показують хто тут господар. Разом з нами на вершині відпочивала група чехів, і якась мама з двома дітьми, але без наметів. Поки чехи фотографувалися і пускали бульки, мама їсть яйце і планує спускатися до біостаціонару, а на годиннику вже 7 вечора. Надіюся вони успішно дійшли і темної чорногірської ночі вовки їх не поїли.
9.
10.
Говерла і Чорногора
11.
12.
13.
14.
Трохи відпочивши, почали спуск і ми. Ну нафіг такі спуски! На 2 кілометри шляху ми скинули 500 метрів висоти.
15.
Мар'яна дивиться на спуск
16.
Після цілого ходового дня і багатомісячного сидіння в офісі це нас доконало, і ми зупинилися на першому ж гарному місці.
Там вже тусувалися чехи, які підказали що вода є і зовсім недалеко, а самі вже розкладалися і починали готувати вечерю. Ми набрали води, побавилися з примусом, а тим часом вже стемніло. Недалеко знайшли якісь дрова, розпалили невеликий вогник, з'їли біля нього вечерю, і, сьорбнувши трохи рому, пішли спати.
17.
Краєвид з нашого табору
Зранку нормально виспатися не вдалося, бо нас розбудили своїм криком пастухи. Але після криків вони гарно заграли на сопілці, і я їм все пробачив ) Чесно кажучи, до тих пір не чув, щоб пастухи грали на якомусь інструменті, або хоча б співали, а тут раптом гарна мелодія під акомпанемент овечих дзвіночків!
18.
Того дня по плану ми мали йти на Говерлу, але я з Мар'яною вирішив побути в таборі, а Захар з Дімою пішли без рюкзаків на найвищу точку України. Поки вони ходили, вітер нагнав грозу, яку довелося перечікувати під тентом Захарового намету Тролль 2. Намети з зовнішніми дугами значно виграють перед звичайними, ми просто розклали тент, поклали під нього рюкзаки і посідали на каремати. Швидко ставити, швидко скручувати, нічого зайвого.
19.
Хлопці по дорозі назад теж трохи намокли, але в таборі дощ лив, а в них просто падав. Діма явно вже був не в захваті від радіалки на Говерлу, а ще ж треба було спускатися до біостаціонару...
20.
Приблизно в 16:30 вийшли на траверс Петроса і почали спуск. Дорога майже пряма, навколо краса неймовірна, отак би йти і йти. Пробував крапати дощ, але швидко залишв нас в спокої. По дорозі бачили 2х англійців з одномісними наметами, в яких замість каркасу використовуються трекінгові палки. Взагалі, я не дуже розумію чого вони пхаються в наші Карпати, чи то їм Альпи не підходять, чи то екстріму хочеться... Також зустріли місцевих пастухів, які попросили цукерок, а ще дуже колоритну пару: чувак з двома рюкзаками, великий ззаду, і маленький, літрів на 40, спереду. Йде, і видно що тяжко йому йти, замучився бідака, а біля нього йде дівчина без нічого, у в розумінні без рюкзака або сумки, і так їй радісно, посміхається, руками махає... Контраст шалений. "Вверх таких не берут, и тут про таких не поют."
21.
22.
23.
24.
Геніальний знак
25.
По дорозі на всіх місцях, де можна поставити намети, вони і стояли. Така кількість народу в горах трохи нервує. Нам повезло що біля біостаціонару на Менчулі ще було кілька вільних місць. Місце рівне, але навколо багато результатів життєдіяльності коней, які тусуються в напіврозваленій хаті, і земля дуже кам'яниста - ледве позапихав кілки намету. Домовилися з бабуською про молоко і знову почали боротися з примусом, поламали голку для прочистки, але таки зварили вечерю. Потім довго сиділи під зірками і великим яскравим Місяцем.
26.
27.
Зранку в хатину прийшли коні, а ми пішли в Кваси. Біля паркінгу попили смачну мінеральну природньогазовану воду з джерела і поїхали на Львів. По дорозі погуляли Івано-Франківськом, дуже сподобалося, позитивне таке місто. І от ми вже у Львові.
28.
29.
30.
Прощатися після походу завжди якось неприємно, бо це означає що ще одна гарна пригода закінчилася, а завтра знову наступлять будні.
31. Мар'яна
31. Захар
32. Діма
33. Я
Кілька слів про мій новий рюкзак Турбат Довбуш 80 л. Перед ним я мав Полар, на ньому було написано що він вміщає 75 літрів, але насправді там не більше 60, і Турбат більший за нього разів в півтора. Місця просто дофіга, можна не припасовувати речі до міліметра щоб все влізло, вміщаються навіть кросовки і фотоапарат! Також Турбат набагато легший від Полара, в нього тонша тканина і легше армування спинки. Ну але це все суто суб'єктивні враження в порівнянні з старим рюкзаком )) А в загальному Довбуш зручний, міцний, добре настроюється, бокові кишені великі, стропи довгі. Є маленький знімний рюкзачок, з ним Захар з Дімою ходили на Говерлу, казали було досить зручно. Я б хотів твердішу стропу на поясі, але і ця нормальна. Взагалі рюкзак залишив позитивні враження, ще подивлюся як він поведе себе в Грузії ))
Більше фотографій в моєму альбомі на Пікасі.
GPS-трек