Що таке Боржава? Це чорниці.
Після двомісячного відрядження приїхав Захар, а значить треба йти кудись в гори. Оскільки часу небагато, всього лиш 2 вихідні, а хочеться так щоб красиво і ненапряжно, було вирішено йти на Боржаву. Ми туди вже ходили багато разів, то на цей раз вирішили трохи урізноманітнити стандартну програму і сходити на покинуту військову базу біля гори Стій, хто не в курсі - на горі були збудовані 3 радари. Радіолокаційна станція на Стої, разом з двома сусідніми РЛС в Закарпатській області мали виявляти ракети на західному кордоні тодішнього совка. Але совок накрився, і вояки до кінця 1996 року забралися з хребта, залишивши по собі купу всякого: фундаменти куполів радарів, білу обшивку "яєць", яка на схилах скидається на сніг, зміїну шкіру розкрадених кабелів, дороги на хребті і військову базу. Також в легких умовах, як я думав перед походом, добре протестети і навчитися користуватися джіпіесом. Захар мав в п'ятницю вільний день, Сергій з Дімою теж, і було вирішено що вони втрьох їдуть в п'ятницю в Воловець, потім добираються на Шипіт, плюскаються там, а в суботу приїжджаю я з Мар'яною, і ми всі разом зустрічаємося на траверсі Великого Верху зі сторони Стою орієнтовно в 3й. Так і зробили.
На мукачівку їхав в супер-мега переповненій маршрутці, це була перша яка йшла на вокзал і народу в ній було аж через верх. В поїзді було багато роверистів, туріків і пластунів, на вихідні планувалася гарна погода, тому в Стрию вільних сидячих місць вже не було. Поки доїхали до Славського, на сусідній лавочці двоє хлопаків оприходували 0,7 перлової, а місця в вагоні суттєво побільшало. Потім казкові віадукти і найдовший тунель в Україні довжиною 1750 м, збудований ще 1886 року. І от нарешті Воловець =) На вокзалі познайомилися з якимось двома дядечками які теж йшли на Боржаву, але через Темнатик, а ми - по серпантину. Ми потім їх зустріли ще раз, вже коли сідали на поїзд в Вовчому. Почали підйом, жопс чемно вказував напрям наступної точки, які я позакачував перед поїздкою, але це не вберегло нас від повороту "не туди" і прохід через зарослі назад на правильну дорогу. Пройшли ми трохи, і нас обігнав грузовик з людьми, я вирішив що то неспортивно підніматися до сироварні на машині, і його не стопив. Але через хвилин 5 ми його догнали: грузовик 4х4 сів в болоті і загруз. Помахали народові в кузові і потьопали далі, але вирішили якщо він нас дожене вдруге, то будемо його зупиняти. Так і сталося - водій зачепив лебідку за найближчу смереку і вийхав, і ми відчули переваги гірського автостопу. Їхати на такій машині по карпатському серпантину набагато крутіше ніж будь-який атракціон в Парку культури і відпочинку. Втриматися можна тільки вчепившись зі всієї сили в передній борт, в іншому випадку є великий ризик навчитися літати. Після такого підйому починають боліти руки, а на лиці вимальовується щастя =) Дядьки зекономили нам купу часу і підвели нас під сам Плай. Народ, з яким ми їхали в кузові, пішов траверсом на ВВ, а я з Мар'яною піднялися на Плай, помилувалися антенами ретрансляторів і метеорологічними дівайсами. Потім підйом на траверс Великого Верху, і 14:45 ми зустрілися з хлопцями. Виявилося, вони чекали нас майже 3 години. Ще хочу відзначити халепу з чорницями: чи то всі ягоди вище Плаю повимерзали, чи то ще не виросли, але їх не було зовсім, навіть зелених. А під Плаєм і нижче Стою Боржава залишилася Боржавою ))) Ну от ми зустрілися і пішли на Стій. Ззаду нас підганяла чорна хмара, навіть впало кілька крапель дощу, але на наше щастя і з поміччю Ктулху хмари розвернулися і полетіли на південь, а ми, майже без зупинок, вийшли на Стій. Довго на вершині не сиділи, а почали спуск до Бази. На explorer.lviv.ua прочитав що там є добре джерело, і спати можна без проблем.
База там ууууух. Бункер, адмінкорпус, котельня з трубою, гаражі, електрощитова, підземні сховища палива, 2 металеві круглі ангари невідомого призначення, плац зі ще живою розміткою для тренування стройового кроку, фундамент-підвищення якоїсь розібраної споруди. Напевно не треба зайвий раз згадувати що база знищена, пограбована, з вирваними дротами. Але подекуди ще залишилася дерев'яна підлога в доброму стані, з вікон колишніх квартир відкриваються чудові краєвиди, розвалені печі котельні світять металевими ребрами труб, на стінах можна побачити куски шпалер (є навіть "під цеглу", на той час останній писк моди), дуже багато туалетів і ванн/душових, в підвалі є навіть зогнила сауна з міні-басейном. Індастріал на фоні гірського краєвиду. Ще дуже здивувала присутність голубів - я ніколи не бачив літаючих кендюхів в горах, а на базі вони є, напевно були спеціально завезені для створення ілюзії міста, та й так і залишилися жити, хоч і людей там більше нема. Вирішили отаборитися біля бункера і круглих ангарів, вони закривали намети від вітру. Якби не споруди, ставити палатки на такій висоті, при сильному вітрі і можливій грозі було б стрьомнувато. Палили залишками вікон, які були накидані в бункері, вітер постійно міняв напрямок і всидіти біля вогню було неможливо. Дігери з форуму казали правду, на базі є потужне джерело, мабуть стара свердловина чи щось таке. Воді по смаку далеко до звичайної джерельної, але дуже добре що взагалі вона є. Як завжди в горах, зірок було дофіга великих і красивих, гарно прослідковувався Молочний шлях, десь на півдні повільно летіла якась штука, мабуть супутник, але ми назвали цой об'єкт нлом. А ми, на один вечір сталкери, поспівали біля вогнища і пішли спати. За день пройшли-проїхали 18 км, сильно не втомилися, розім'яли свої атрофовані м'язи офісного планктону і надивилися офігезнх боржавських краєвидів.
Зранку почалася лажа. В банках кільки виявили якихось жуків, чи то мокриць, чи то щось інше було, але воно було огидне. Не живе звичайно, консервоване разом з рибою, але їсти їх не хотілося... Снідали вівсянкою з сардиною, а кримську кільку з маленькими помідорами на етикетці купляти більше не будемо. Поснідали, склалися, і пішли додому. Для того трохи піднялися, потім прямо по відрогу, і спуск дорогою в ліс. Тут почав виручати навігатор - дорога почала збочувати наліво, замість того, щоб йти направо, і ми вчасно це побачили. Скорегували курс, вийшли на іншу дорогу з правильним напрямом. Але скоро і вона повернула наліво, а направо був тільки схил, без дороги і без стежки. Ним ми і почали спускатися. Спочатку йти було нормально, кут спуску невеликий, а потім все більш крутий, і в результаті підвернута нога в Мар'яни, спуск під 50 градусів або і більше, а внизу замість очікуваної дороги поряд зі струмком - непрохідні хащі, дофіга повалених дерев, лопухи в половину людського зросту з величезним листком... Швидкість майже нульова, перелазимо через дерева, йдемо по струмку, обпікаємося кропивою, хлюпаємо водою в черевиках, відчуваємо себе першопроходцями в джунглях )) Вийшли ми таки правильно, а дорога, яка позначена на карті, і на яку ми надіялися, майже повністю зруйнована. Аж далі, через кілька кілометрів справа спускається якась інша дорога, і ми нарешті йдемо по нормальній ґрунтовці. Мар'янка молодець, хоч з підвернутою ногою, але йде добре, треба встигнути на поїзд. Коли ми дійшли до форельного господарства, була 5та година, а поїзд на 6 з копійками, попереду кілометрів 7, пішки не встигаємо. Але світ не без добрих людей: один таксист на ладі-5ці зголошується нас підвезти, 5х з рюкзаками =) Він оцінює свою доброту в 50 грн, і ми їдемо. 17:30, ми на вокзалі! Поки я шукав машину в форельному господарстві, всі встигли перезутися в сухі капці, один я не взяв ніякого запасного взуття. Викрутив шкарпетки, поміняв брудні і мокрі камуфляжні штани на чисті і шурхотливі спортивні і став виглядати як перший парень на все Вовче. Приїхала пуста мукачівка, і в ній здійснилася наша мрія: в барі продавали пиво =) Потім вокзал, додому, митися, їсти і засинати з думкою "а коли наступний похід?"...
Більше фотографій на пікасі.
GPS-трек
На мукачівку їхав в супер-мега переповненій маршрутці, це була перша яка йшла на вокзал і народу в ній було аж через верх. В поїзді було багато роверистів, туріків і пластунів, на вихідні планувалася гарна погода, тому в Стрию вільних сидячих місць вже не було. Поки доїхали до Славського, на сусідній лавочці двоє хлопаків оприходували 0,7 перлової, а місця в вагоні суттєво побільшало. Потім казкові віадукти і найдовший тунель в Україні довжиною 1750 м, збудований ще 1886 року. І от нарешті Воловець =) На вокзалі познайомилися з якимось двома дядечками які теж йшли на Боржаву, але через Темнатик, а ми - по серпантину. Ми потім їх зустріли ще раз, вже коли сідали на поїзд в Вовчому. Почали підйом, жопс чемно вказував напрям наступної точки, які я позакачував перед поїздкою, але це не вберегло нас від повороту "не туди" і прохід через зарослі назад на правильну дорогу. Пройшли ми трохи, і нас обігнав грузовик з людьми, я вирішив що то неспортивно підніматися до сироварні на машині, і його не стопив. Але через хвилин 5 ми його догнали: грузовик 4х4 сів в болоті і загруз. Помахали народові в кузові і потьопали далі, але вирішили якщо він нас дожене вдруге, то будемо його зупиняти. Так і сталося - водій зачепив лебідку за найближчу смереку і вийхав, і ми відчули переваги гірського автостопу. Їхати на такій машині по карпатському серпантину набагато крутіше ніж будь-який атракціон в Парку культури і відпочинку. Втриматися можна тільки вчепившись зі всієї сили в передній борт, в іншому випадку є великий ризик навчитися літати. Після такого підйому починають боліти руки, а на лиці вимальовується щастя =) Дядьки зекономили нам купу часу і підвели нас під сам Плай. Народ, з яким ми їхали в кузові, пішов траверсом на ВВ, а я з Мар'яною піднялися на Плай, помилувалися антенами ретрансляторів і метеорологічними дівайсами. Потім підйом на траверс Великого Верху, і 14:45 ми зустрілися з хлопцями. Виявилося, вони чекали нас майже 3 години. Ще хочу відзначити халепу з чорницями: чи то всі ягоди вище Плаю повимерзали, чи то ще не виросли, але їх не було зовсім, навіть зелених. А під Плаєм і нижче Стою Боржава залишилася Боржавою ))) Ну от ми зустрілися і пішли на Стій. Ззаду нас підганяла чорна хмара, навіть впало кілька крапель дощу, але на наше щастя і з поміччю Ктулху хмари розвернулися і полетіли на південь, а ми, майже без зупинок, вийшли на Стій. Довго на вершині не сиділи, а почали спуск до Бази. На explorer.lviv.ua прочитав що там є добре джерело, і спати можна без проблем.
База там ууууух. Бункер, адмінкорпус, котельня з трубою, гаражі, електрощитова, підземні сховища палива, 2 металеві круглі ангари невідомого призначення, плац зі ще живою розміткою для тренування стройового кроку, фундамент-підвищення якоїсь розібраної споруди. Напевно не треба зайвий раз згадувати що база знищена, пограбована, з вирваними дротами. Але подекуди ще залишилася дерев'яна підлога в доброму стані, з вікон колишніх квартир відкриваються чудові краєвиди, розвалені печі котельні світять металевими ребрами труб, на стінах можна побачити куски шпалер (є навіть "під цеглу", на той час останній писк моди), дуже багато туалетів і ванн/душових, в підвалі є навіть зогнила сауна з міні-басейном. Індастріал на фоні гірського краєвиду. Ще дуже здивувала присутність голубів - я ніколи не бачив літаючих кендюхів в горах, а на базі вони є, напевно були спеціально завезені для створення ілюзії міста, та й так і залишилися жити, хоч і людей там більше нема. Вирішили отаборитися біля бункера і круглих ангарів, вони закривали намети від вітру. Якби не споруди, ставити палатки на такій висоті, при сильному вітрі і можливій грозі було б стрьомнувато. Палили залишками вікон, які були накидані в бункері, вітер постійно міняв напрямок і всидіти біля вогню було неможливо. Дігери з форуму казали правду, на базі є потужне джерело, мабуть стара свердловина чи щось таке. Воді по смаку далеко до звичайної джерельної, але дуже добре що взагалі вона є. Як завжди в горах, зірок було дофіга великих і красивих, гарно прослідковувався Молочний шлях, десь на півдні повільно летіла якась штука, мабуть супутник, але ми назвали цой об'єкт нлом. А ми, на один вечір сталкери, поспівали біля вогнища і пішли спати. За день пройшли-проїхали 18 км, сильно не втомилися, розім'яли свої атрофовані м'язи офісного планктону і надивилися офігезнх боржавських краєвидів.
Зранку почалася лажа. В банках кільки виявили якихось жуків, чи то мокриць, чи то щось інше було, але воно було огидне. Не живе звичайно, консервоване разом з рибою, але їсти їх не хотілося... Снідали вівсянкою з сардиною, а кримську кільку з маленькими помідорами на етикетці купляти більше не будемо. Поснідали, склалися, і пішли додому. Для того трохи піднялися, потім прямо по відрогу, і спуск дорогою в ліс. Тут почав виручати навігатор - дорога почала збочувати наліво, замість того, щоб йти направо, і ми вчасно це побачили. Скорегували курс, вийшли на іншу дорогу з правильним напрямом. Але скоро і вона повернула наліво, а направо був тільки схил, без дороги і без стежки. Ним ми і почали спускатися. Спочатку йти було нормально, кут спуску невеликий, а потім все більш крутий, і в результаті підвернута нога в Мар'яни, спуск під 50 градусів або і більше, а внизу замість очікуваної дороги поряд зі струмком - непрохідні хащі, дофіга повалених дерев, лопухи в половину людського зросту з величезним листком... Швидкість майже нульова, перелазимо через дерева, йдемо по струмку, обпікаємося кропивою, хлюпаємо водою в черевиках, відчуваємо себе першопроходцями в джунглях )) Вийшли ми таки правильно, а дорога, яка позначена на карті, і на яку ми надіялися, майже повністю зруйнована. Аж далі, через кілька кілометрів справа спускається якась інша дорога, і ми нарешті йдемо по нормальній ґрунтовці. Мар'янка молодець, хоч з підвернутою ногою, але йде добре, треба встигнути на поїзд. Коли ми дійшли до форельного господарства, була 5та година, а поїзд на 6 з копійками, попереду кілометрів 7, пішки не встигаємо. Але світ не без добрих людей: один таксист на ладі-5ці зголошується нас підвезти, 5х з рюкзаками =) Він оцінює свою доброту в 50 грн, і ми їдемо. 17:30, ми на вокзалі! Поки я шукав машину в форельному господарстві, всі встигли перезутися в сухі капці, один я не взяв ніякого запасного взуття. Викрутив шкарпетки, поміняв брудні і мокрі камуфляжні штани на чисті і шурхотливі спортивні і став виглядати як перший парень на все Вовче. Приїхала пуста мукачівка, і в ній здійснилася наша мрія: в барі продавали пиво =) Потім вокзал, додому, митися, їсти і засинати з думкою "а коли наступний похід?"...
Більше фотографій на пікасі.
GPS-трек