Непал: Трек, повернення в Катманду (Частина 10)
30.10
Ранок. Прокинувся від постійного стрекоту вертольотів. Розлітались… Через ці постійні нальоти відчуваю себе в'єтконгівцем кінця 60-х минулого сторіччя.
Чесно кажучи багато чув про Тенгбоче - це доволі популярний монастир на сході, тут і Клінтон колишній президент США тусувався, і Річард Гід і ще багато хто. Але мені якось не дуже сподобалось. Якось віддає духом Заходу… не знаю в чому це відчувається, але це виключно НМСД.
Також не дуже сподобався готель.
Що згадується так це місцевий гід однієї з туристських груп який косив під Джека Горобця чи Сперроу з «Піратів карибського моря».
Дорога назад в Намче Базар.
А це так - для порівняння, як ходять туристи, і як непальці
31.10
Почуваюсь дійсно паскудно. Не знаю що таке, але з ліжка я вилазив, тільки щоб попоїсти.
Сьогодні день відпочинку перед поверненням в Луклу.
1.10
Ніч не спав. Почуваюсь трохи краще від учорашнього. Кажуть у англійців це називається “24 hours bug" - 24-ох годинна проблема. На дорозі ледь ворушу ногами, часто зупиняюсь відпочити. Пір"ясті хмари не збрехали, погода змінюється. Небо частково затягується хмарами, що полегшує дорогу - сонце не так пече.
Тримати ритм просто немає сил. Якось доплентався до кінцевої точки. Навіть не знаю як називається. Одразу завалився спати, не чіпайте мене, я помер.
2.10
Ранок. Те що я себе почуваю добре зрозумів через відчуття дикого голоду. Я воскрес! :)
Сьогодні у нас останній перехід який закінчиться в Луклі.
По дорозі згадалось, як мені сподобалась дорога тоді, ще на початку. Виявилось, що та дорога, яка в перший день треку була спуском, в кінці треку перетворюється на підйом. Дуже довгий підйом. На зустріч йдуть цілі юрби туристів. Натхненні майбутньою подорожжю вони усміхаються і гучно жартують, а в мене в голові крутяться думки про те, що все хороше закінчується і про те, що я по хорошому заздрю тим, хто ТАМ ще не був, і тільки йде ТУДИ. Фоном цих думок у вухах все повторюються і повторюються слова Поета
"В суету городов и в потоки машин
Возвращаемся мы, просто некуда деться.
И спускаемся вниз с покорённых вершин,
Оставляя в горах,
Оставляя в горах своё сердце."
Та
«И только немного завидуешь тем,
Другим, у которых вершина еще впереди»
Але ось і Лукла. Знайшли наш готель - це той самий в якому ми снідали коли тільки прилетіли сюди. В готелі зустрічаємо тих же японців з якими зустрілись в цьому ж готелі - світ тісний, особливо тут на туристичних шляхах Гімалаїв.
3.11 Прощавай Лукло.
Сідаємо в літак. Зліітна смуга спускається вниз і літак наче пірнає в прірву - летимо.
Впевненість пілота, який вирішив почитати газетку, надихає :)
В аеропорту дочекались мікроавтобуса і повернулись до ставшого вже рідним готелю із гарячою водою!
Ввечері вирішили влаштувати невелике свято. З порад м'ясоїдам - не замовляйте буйволятину - не пережуєте.
Ранок. Прокинувся від постійного стрекоту вертольотів. Розлітались… Через ці постійні нальоти відчуваю себе в'єтконгівцем кінця 60-х минулого сторіччя.
Чесно кажучи багато чув про Тенгбоче - це доволі популярний монастир на сході, тут і Клінтон колишній президент США тусувався, і Річард Гід і ще багато хто. Але мені якось не дуже сподобалось. Якось віддає духом Заходу… не знаю в чому це відчувається, але це виключно НМСД.
Також не дуже сподобався готель.
Що згадується так це місцевий гід однієї з туристських груп який косив під Джека Горобця чи Сперроу з «Піратів карибського моря».
Дорога назад в Намче Базар.
А це так - для порівняння, як ходять туристи, і як непальці
31.10
Почуваюсь дійсно паскудно. Не знаю що таке, але з ліжка я вилазив, тільки щоб попоїсти.
Сьогодні день відпочинку перед поверненням в Луклу.
1.10
Ніч не спав. Почуваюсь трохи краще від учорашнього. Кажуть у англійців це називається “24 hours bug" - 24-ох годинна проблема. На дорозі ледь ворушу ногами, часто зупиняюсь відпочити. Пір"ясті хмари не збрехали, погода змінюється. Небо частково затягується хмарами, що полегшує дорогу - сонце не так пече.
Тримати ритм просто немає сил. Якось доплентався до кінцевої точки. Навіть не знаю як називається. Одразу завалився спати, не чіпайте мене, я помер.
2.10
Ранок. Те що я себе почуваю добре зрозумів через відчуття дикого голоду. Я воскрес! :)
Сьогодні у нас останній перехід який закінчиться в Луклі.
По дорозі згадалось, як мені сподобалась дорога тоді, ще на початку. Виявилось, що та дорога, яка в перший день треку була спуском, в кінці треку перетворюється на підйом. Дуже довгий підйом. На зустріч йдуть цілі юрби туристів. Натхненні майбутньою подорожжю вони усміхаються і гучно жартують, а в мене в голові крутяться думки про те, що все хороше закінчується і про те, що я по хорошому заздрю тим, хто ТАМ ще не був, і тільки йде ТУДИ. Фоном цих думок у вухах все повторюються і повторюються слова Поета
"В суету городов и в потоки машин
Возвращаемся мы, просто некуда деться.
И спускаемся вниз с покорённых вершин,
Оставляя в горах,
Оставляя в горах своё сердце."
Та
«И только немного завидуешь тем,
Другим, у которых вершина еще впереди»
Але ось і Лукла. Знайшли наш готель - це той самий в якому ми снідали коли тільки прилетіли сюди. В готелі зустрічаємо тих же японців з якими зустрілись в цьому ж готелі - світ тісний, особливо тут на туристичних шляхах Гімалаїв.
3.11 Прощавай Лукло.
Сідаємо в літак. Зліітна смуга спускається вниз і літак наче пірнає в прірву - летимо.
Впевненість пілота, який вирішив почитати газетку, надихає :)
В аеропорту дочекались мікроавтобуса і повернулись до ставшого вже рідним готелю із гарячою водою!
Ввечері вирішили влаштувати невелике свято. З порад м'ясоїдам - не замовляйте буйволятину - не пережуєте.