Непал: виліт, Катманду (частина 1)
Непал. Поїздка була запланована заздалегідь і збори почались також завчасно. Їду з батьками та їхніми друзями. Кістяк групи - колишні альпіністи не нижче майстрів спорту.
Отже сама поїздка розпочалася з нашого рідного Бориспільського аеропорту.
Київ проводжав чудовою сонячною погодою, а аеропорт зустрів людською метушнею. Сповнений очікування нових вражень від подорожі, я намагався одночасно не витріщатися на гарненьких дівчат і ухилятися від нав’язливих таксистів. І те і те вдавалось із перемінним успіхом.
Нові враження не забарились :)
Це моя перша поїздка за кордон. Якщо не рахувати хрещення на території Білорусії в 10 км від кордону України у 1984-ому. І це перший мій політ літаком :) Тому, проходячи перевірки, особливу увагу приділив інструкціям. Там дають багато часу для ознайомлення із величезними плакатами та інструкціями доки стоїш у черзі. Інструкції є як текстові так і малюнки на яких зображені речі які забороняють брати із собою до салону літака. Це дуже небезпечні речі! Виявилось у ручній кладі забороняється перевозити багато чого починаючи від банальної пляшки із водою і до протитанкової міни (ну принаймні на картинці так було). У однієї з учасниць поїздки знайшли і відібрали манікюрні ножиці. Напевно манікюрні ножиці дуже небезпечні - терорист самогубець озброєний манікюрними ножицями може прорватися до кабіни пілотів і зробити їм манікюр! Від нового вигляду своїх нігтів пілоти можуть втратити свідомість і тоді літак розіб’ється. Ну напевно служба безпеки так десь і міркує…
Так в мене було достатньо часу, і уява у мене хороша. :)
Нарешті усі перевірки пройдені і ми в залі очікування. Виявляється тут можна зустріти багато різних людей починаючи від дивакуватого німця в окулярах до Єханурова. Але ось нарешті нас запросили на посадку, спеціальним автобусом відвезли до літака, не такий вже і великий А320 з червоним хвостом та зображенням сокола - символом Арабських Еміратів. Зайняли свої місця. Чекаємо на зліт. Капітан літака вітається і в кінці звучить «Аллаху акбар». За голлівудськими фільмами знаю, що після цих слів літаки вибухають…
Перший в моєму житті політ :) тому трохи хвилююсь. Літак неквапно викочується на злітну смугу, розганяється, тіло втискає в крісло і ми відриваємось від землі. Робимо коло навколо аеропорту і беремо курс на південь. Не зрозумів чому люди бояться літати. Хоча приємного не так вже і багато - 5 годин в кріслі під гул турбін, біля проходу, та ще й книжку я не взяв - сказитися можна. Трохи рятував журнал авіакомпанії із різними статтями та кросвордом який я і розгадував подумки… двічі… Нарешті, вже проти ночі, підлітаємо до Шаржі - аеропорту пересадки. Кілька разів проривався до ілюмінатора, але з нічного неба можна було розібрати тільки два моменти 1. нічне море нічим не відрізняється від нічної пустелі; 2. велике місто із усіма своїми вогнями вночі дійсно схоже на тліюче багаття.
М’яка посадка, аплодисменти, аеропорт, зала очікування. І перші враження від перебування на іншій землі. Будівля аеропорту - величезна кількість віддраєних до блиску квадратних метрів, чистота просто вражає. Не менше вражає кількість арабів. Незвично, дуже незвично. Ми розташувались на ночівлю в залі очікування (літак на Катманду летів тільки наступного ранку)
а поруч із нами розташувався справжній гарем. Один бородань в літах і кілька жінок в чорному з голови до ніг. Цікаво було спостерігати як вони вкладались спати - Жінкам постелили якісь ковдри, поставили ширму за якою вони і спали, а чоловік спав просто на підлозі перед ширмою. Закралися підозри щодо ставлення до жінок в мусульманському світі :)
Також відбулись перші втрати - зникли фотоапарат та косметичка у однієї з учасниць (вирішили, що напевне в Борисполі витягли). І перші зустрічі - дівчина з Узбекистану, яку через помилку в документах не випустили з аеропорту, та хлопці альпіністи які повертались з якогось сходження, серед них виявились учасники української збірної по альпінізму. ну і лосі… Я чогось завжди був впевнений що альпінізмом займаються люди невеликого зросту, а тут під 1.90… Між цими хлопцями та нашими головними зав’язалась жвава розмова - виявились люди знайомі. Світ тісний… особливо у альпіністів :)
А я нарешті нормально заснув, дались в знаки 5-ти годинний переліт, ранній підйом, та вчорашнє весілля, добре хоч не моє.
Ранок. Посадка на літак. Навколо самі непальці - невеликі сухопарі люди які сприймають літак так, як ми сприймаємо маршрутку - головне влізти. В літаку виявилось що авіакомпанії дотримуються не тільки дрескоду у стюардес, але також слідкують щоб однаковим був і макіяж. Ну і страшні ж видовища відкриваються перед непідготовленими очима…
Летіти до Катманду усього 3-3,5 години, тому політ не так сильно втомлює. На відміну від вчорашнього польоту цього разу хочеться розглянути все що є навколо мене і літака. І хоча місце як і вчора третє від ілюмінатора, але я періодично роблю вилазки до вікна і можу спостерігати за тим, що відбувається із-зовні. Літак піднявся понад хмарами і я просто в захваті від цього надхмарного сонячного світу. Тут існують цілі землі із своїми долинами, озерами, горами, та пагорбами… Є навіть літаючі гори, прямо як в «Аватарі». Усе це захоплює так, що незчувся як і прилетіли. Заходимо на посадку, пристібаємо паси безпеки. Біля кабіни пілотів сідають і пристьобуються стюардеси. І тут одна з них мило посміхаючись маше ручкою салону, наче прощаючись із нами. Ну як вам сказати… Ні, теоретично я знаю конструкцію літаків. Але думка, що пілоти та стюардеси вирішили відокремитись від нас і продовжити політ самостійно в мене не на довго, але таки з'явилась.
Частина долини Катманду з борту літака
Аеропорт. Людська течія швидко винесла нас до зали перед виходом, де побачили відомого спортивного оглядача - Щербачова. (Чувак зробив вигляд, що навколо самі непальці :))
На виході з аеропорту нас зустрів Шива - приймаюча сторона, чи власник, чи керуючий готелю, в якому ми мали оселитися. А за разом і юрба добровільних помічників, які намагались хоча б торкнутись наших рюкзаків, а потім з чесними очима просили чайові за допомогу. Усіх попередили, щоб ми не платили за послуги і одразу відправляли їх до Шиви, тому розмови із усіма людьми які раптово з’являлись перед очима і, скоріше вимагали, ніж просили "чайові" були приблизно такі:
- Tip please.(Чайові будь ласка)
- Ask Shiva about money.(Запитай Шиву про гроші)
- No, Shiva said ask you! (Ні, Шива сказав запитати тебе)
- No, ask Shiva. (Ні, питай Шиву)
- No, your bag, you give money. (Ні, твій рюкзак, ти даєш гроші)
- No, go to Shiva for money (Ні, йди до Шиви за грошима)
Так, англійська там розповсюджена. А «поганою англійською» там володіють взагалі всі.
Нарешті з усіма помічниками розплатились. Шива, за непальською традицією зустрічати гостей, накинув нам на шиї шарфики блідо-жовтого кольору і ми зайняли свої місця в мікроавтобусі і вирушили в місто.
Виявилось, що ми прилетіли в середині свята Дассаін - найбільш шанованого релігійного свята в Непалі, це напевне як наше Різдво. Тому ми одразу потрапили у неймовірно бурхливий вир життя . В калейдоскопі картинок що закарбувались в пам’яті змішались і прикрашені шарфиками та гірляндами з чорнобривців (як виявилось національною квіткою Непалу :)) автомобілі, люди у яскравому, барвистому вбранні із тікою на лобі та молодими зеленими пагонами рису за вухами чи у волоссі, з юрби особливо екзотичним виглядом виділялися шиваїти - індуїсти, які вклоняються Шиві, богу руйнувань, і найбільш шанованому богу у Непалі.
Вразив дорожній рух. Вони просто рухаються у потрібному їм напрямку. Усі і одразу. Вулиці нагадують повноводні річки де вода це мотоцикли, мопеди та велосипеди і хвилями здіймаються мікроавтобуси різного віку та розміру. І пішоходи, які інколи намагались переходити цей потік нестримного руху, виглядали так само зайвими тут, як і будь-яка людина, що потрапила у бурхливу гірську річку. І як над усім цим потоком висить усталена какофонія із гуркоту двигунів, звуків вихлопів та постійних сигналів Я, як водій, намагався слідкувати за станом руху, але нічого не виходило. Я просто не розумів як вони рухаються. Остаточно мене добило велике перехрестя на якому працювали світлофори - в одному напрямку світлофори моргали жовтим, а в перпендикулярному - червоним. Ще на тому ж перехресті знаходився регулювальник в колись білих рукавичках функції якого також залишились загадкою.
Насичені першими яскравими враженнями ми нарешті дістались готелю.
Після розселення по кімнатах вся наша команда зібралась на даху готелю, в «ресторані». В Непалі прийнято щоб кухні, як і місця споживання їжі, знаходились на верхньому поверсі. Подалі від випадкових поглядів. В Непалі взагалі прийнято ставитись до їжі культурно - не доїдати з чужих тарілок і т.д.
Тут ми ближче познайомились із Шивою та Крішною - нашим гідом і провідником на маршруті в горах. Кожному бажаючому заклали за вухо зелені пагони рису і поставили на лоб, над переносицею на місці «третього ока», тіку - червону точку з рису і чогось схожого на глину, інколи достатньо великого розміру. Після чого здійснили невеличку вилазку в оточуючий готель світ. Цей день настільки був насичений враженнями, що місця для нових просто не залишилось, до того ж дуже хотілось спати.
Перший повноцінний день в Катманду. Підйом о 6.30. Ранні підйоми тепер чекають нас щодня. За сніданком звіряємо годинники через переведення часу на різних годинниках розкид складає 30 хвилин. Нормально Внизу, біля виходу нас вже чекає наш російськомовний гід по Катманду - професор Баларам. Наступні два дні саме ця людина буде знайомити нас із Катманду та культурою Непалу в цілому.
Індуістський храм Пашупатінатх (звучить як «Прашу піти нах», але так читати не треба) - найбільший храмовий комплекс в Непалі, який присвячений Шиві (Пашупаті - одне з імен/образів Шиви, а сам - цар тварин, чи господар живих істот). В індуїзмі цей храмовий комплекс входить в четвірку найбільш важливих храмів присвячених Шиві. Три інших знаходяться в Індії.
Саме тут спалюють покійників і потім попіл скидається в річку. Індуісти вірять, що тіло людини, або хоч якусь його частину, або куклу з трави, що символізує людину, необхідно спалити, а попіл скинути у воду (річка, озеро). Усі річки чи озера пов’язані із Гангою, матір’ю рік. А Ганга несе свої води просто до Вирію, куди і потрапляє душа померлого. До цього храмового комплексу місцева річка вважається умовно чистою
Вважається, що душі тих, хто помер у цьому місці і похований за всіма правилами одразу потрапляє до Вирію і наступне життя того буде набагато вдаліше - віра в реінкарнацію. Також храмовий комплекс включає в себе єдиний в країні будинок літніх людей на 300 місць і це на 30 млн. населення Непалу. Навколо храму повно шиваітів. вони із задоволенням позують перед фотоапаратами, але вимагають за це гроші, а якщо грошей не бачать - намагаються сховатись.
Також навколо храму повно мавп. Ці хитрі тварюки крадуть речі у туристів. А місцеві хлопаки влаштували бізнес - допомагають повернути речі за невелику плату.
Ось цей малий рекетир переслідував мене достатньо довго аби моя дитяча радість “ой, мавпочка!” перетворилась на роздратування “Коли ж ти, зараза хвостата, відчепишся?!”. Не варто носити фото- чи відеокамери в руках. По цих сходинках мавпам бігати зручніше ніж людям.
Виявилось, що всі індуїстські храми закриті для неіндуістів. Скоріш за все це пов’язано із навалою «західних варварів» туристів із заходу, які почали активно з’являтись в Непалі в ХХ ст. І почали тягати з храмів «сувеніри» - статуетки та інші зображення індуїстських богів та всього, що пов’язано із індуїстською релігією. Так що туристам залишається тільки можливість насолодитися зовнішнім виглядом вхідних воріт до храму та задом бика - символу Шиви. Тобто символ Шиви бик в цілому, а не тільки його дупа, але в воротах видно саме цю частину здорового мідного бугая.
Бодхнатх(Бауддха) V ст. РХ. Найбільша пагода в Азії (світі). По периметру пагоди розташовано 108 барабанів на кожному з яких написана мантра - молитва: «Ом мані падме хум», що перекладається як «Слава коштовностей в лотосі». Пагода належить до вищого буддизму.
Буддизм хоча і сильно поступається індуїзму якого дотримуються більше 70% населення, але займає почесне друге місце (буддистів близько 10%)
Свайямбхунатх Найдавніша буддистка святиня Непалу ІІІ ст. до РХ, яка належить до нижчого Буддизму. Вважається що пагода Свайямбхунатх знаходиться в найблагодатнішому місці тому молитви тут мають більшу силу. Тут знаходиться так званий Мавп’ячий храм. Але схоже мавп витіснили туристи - екологічні ніші займаються більш підготовленими видами… еволюція, нікуди не дінешся.
А ось в таких, гм, коробках знаходяться святі. Не відкривав не перевіряв, тому повірив на слово гіду.
Вiшну, який лежить - Будханилакантха. Посеред ставка, що символізує океан вічності, розташована гігантська скульптура Вішну, який лежить на змії Шеша- Ананта (нескінченність) ця скульптура вважається нерукотворною, тобто її такою викопали.
Палацова площа та старе місто. Тут ціла сукупність храмів. Правда вони всі трохи однотипні, але тим не менше цікаво.
Мавп’ячий король сидить із закритими очима, бо інакше піде туди де цікавіше - у храм із зображаннями з Камасутри. Саме в таких храмах дівчат вчили бути жінками.
тут таки знаходиться зображення Шиви який карає. На це місце приводили злочинців, які скоїли важкі злочини, аби Шива їх судив чи карав. Зараз через дорогу від цього зображення знаходиться суд. Символічно.
Також в Катманду є жива богиня Кумарі. На роль богині обирають дівчинку і ця дівчинка є втіленням богині до того часу, доки не проллє свою кров. (рана чи початок критичних днів). Потім цю дівчину одарюють дарунками і обирають нове втілення богині. Зараз бути богинею набагато легше. Колись дівчатам богиням забороняли навіть гратися із подругами, а зараз вона може навіть виходити до туристів. Але нам не пощастило, не вийшла.
Отже сама поїздка розпочалася з нашого рідного Бориспільського аеропорту.
Київ проводжав чудовою сонячною погодою, а аеропорт зустрів людською метушнею. Сповнений очікування нових вражень від подорожі, я намагався одночасно не витріщатися на гарненьких дівчат і ухилятися від нав’язливих таксистів. І те і те вдавалось із перемінним успіхом.
Нові враження не забарились :)
Це моя перша поїздка за кордон. Якщо не рахувати хрещення на території Білорусії в 10 км від кордону України у 1984-ому. І це перший мій політ літаком :) Тому, проходячи перевірки, особливу увагу приділив інструкціям. Там дають багато часу для ознайомлення із величезними плакатами та інструкціями доки стоїш у черзі. Інструкції є як текстові так і малюнки на яких зображені речі які забороняють брати із собою до салону літака. Це дуже небезпечні речі! Виявилось у ручній кладі забороняється перевозити багато чого починаючи від банальної пляшки із водою і до протитанкової міни (ну принаймні на картинці так було). У однієї з учасниць поїздки знайшли і відібрали манікюрні ножиці. Напевно манікюрні ножиці дуже небезпечні - терорист самогубець озброєний манікюрними ножицями може прорватися до кабіни пілотів і зробити їм манікюр! Від нового вигляду своїх нігтів пілоти можуть втратити свідомість і тоді літак розіб’ється. Ну напевно служба безпеки так десь і міркує…
Так в мене було достатньо часу, і уява у мене хороша. :)
Нарешті усі перевірки пройдені і ми в залі очікування. Виявляється тут можна зустріти багато різних людей починаючи від дивакуватого німця в окулярах до Єханурова. Але ось нарешті нас запросили на посадку, спеціальним автобусом відвезли до літака, не такий вже і великий А320 з червоним хвостом та зображенням сокола - символом Арабських Еміратів. Зайняли свої місця. Чекаємо на зліт. Капітан літака вітається і в кінці звучить «Аллаху акбар». За голлівудськими фільмами знаю, що після цих слів літаки вибухають…
Перший в моєму житті політ :) тому трохи хвилююсь. Літак неквапно викочується на злітну смугу, розганяється, тіло втискає в крісло і ми відриваємось від землі. Робимо коло навколо аеропорту і беремо курс на південь. Не зрозумів чому люди бояться літати. Хоча приємного не так вже і багато - 5 годин в кріслі під гул турбін, біля проходу, та ще й книжку я не взяв - сказитися можна. Трохи рятував журнал авіакомпанії із різними статтями та кросвордом який я і розгадував подумки… двічі… Нарешті, вже проти ночі, підлітаємо до Шаржі - аеропорту пересадки. Кілька разів проривався до ілюмінатора, але з нічного неба можна було розібрати тільки два моменти 1. нічне море нічим не відрізняється від нічної пустелі; 2. велике місто із усіма своїми вогнями вночі дійсно схоже на тліюче багаття.
М’яка посадка, аплодисменти, аеропорт, зала очікування. І перші враження від перебування на іншій землі. Будівля аеропорту - величезна кількість віддраєних до блиску квадратних метрів, чистота просто вражає. Не менше вражає кількість арабів. Незвично, дуже незвично. Ми розташувались на ночівлю в залі очікування (літак на Катманду летів тільки наступного ранку)
а поруч із нами розташувався справжній гарем. Один бородань в літах і кілька жінок в чорному з голови до ніг. Цікаво було спостерігати як вони вкладались спати - Жінкам постелили якісь ковдри, поставили ширму за якою вони і спали, а чоловік спав просто на підлозі перед ширмою. Закралися підозри щодо ставлення до жінок в мусульманському світі :)
Також відбулись перші втрати - зникли фотоапарат та косметичка у однієї з учасниць (вирішили, що напевне в Борисполі витягли). І перші зустрічі - дівчина з Узбекистану, яку через помилку в документах не випустили з аеропорту, та хлопці альпіністи які повертались з якогось сходження, серед них виявились учасники української збірної по альпінізму. ну і лосі… Я чогось завжди був впевнений що альпінізмом займаються люди невеликого зросту, а тут під 1.90… Між цими хлопцями та нашими головними зав’язалась жвава розмова - виявились люди знайомі. Світ тісний… особливо у альпіністів :)
А я нарешті нормально заснув, дались в знаки 5-ти годинний переліт, ранній підйом, та вчорашнє весілля, добре хоч не моє.
Ранок. Посадка на літак. Навколо самі непальці - невеликі сухопарі люди які сприймають літак так, як ми сприймаємо маршрутку - головне влізти. В літаку виявилось що авіакомпанії дотримуються не тільки дрескоду у стюардес, але також слідкують щоб однаковим був і макіяж. Ну і страшні ж видовища відкриваються перед непідготовленими очима…
Летіти до Катманду усього 3-3,5 години, тому політ не так сильно втомлює. На відміну від вчорашнього польоту цього разу хочеться розглянути все що є навколо мене і літака. І хоча місце як і вчора третє від ілюмінатора, але я періодично роблю вилазки до вікна і можу спостерігати за тим, що відбувається із-зовні. Літак піднявся понад хмарами і я просто в захваті від цього надхмарного сонячного світу. Тут існують цілі землі із своїми долинами, озерами, горами, та пагорбами… Є навіть літаючі гори, прямо як в «Аватарі». Усе це захоплює так, що незчувся як і прилетіли. Заходимо на посадку, пристібаємо паси безпеки. Біля кабіни пілотів сідають і пристьобуються стюардеси. І тут одна з них мило посміхаючись маше ручкою салону, наче прощаючись із нами. Ну як вам сказати… Ні, теоретично я знаю конструкцію літаків. Але думка, що пілоти та стюардеси вирішили відокремитись від нас і продовжити політ самостійно в мене не на довго, але таки з'явилась.
Частина долини Катманду з борту літака
Аеропорт. Людська течія швидко винесла нас до зали перед виходом, де побачили відомого спортивного оглядача - Щербачова. (Чувак зробив вигляд, що навколо самі непальці :))
На виході з аеропорту нас зустрів Шива - приймаюча сторона, чи власник, чи керуючий готелю, в якому ми мали оселитися. А за разом і юрба добровільних помічників, які намагались хоча б торкнутись наших рюкзаків, а потім з чесними очима просили чайові за допомогу. Усіх попередили, щоб ми не платили за послуги і одразу відправляли їх до Шиви, тому розмови із усіма людьми які раптово з’являлись перед очима і, скоріше вимагали, ніж просили "чайові" були приблизно такі:
- Tip please.(Чайові будь ласка)
- Ask Shiva about money.(Запитай Шиву про гроші)
- No, Shiva said ask you! (Ні, Шива сказав запитати тебе)
- No, ask Shiva. (Ні, питай Шиву)
- No, your bag, you give money. (Ні, твій рюкзак, ти даєш гроші)
- No, go to Shiva for money (Ні, йди до Шиви за грошима)
Так, англійська там розповсюджена. А «поганою англійською» там володіють взагалі всі.
Нарешті з усіма помічниками розплатились. Шива, за непальською традицією зустрічати гостей, накинув нам на шиї шарфики блідо-жовтого кольору і ми зайняли свої місця в мікроавтобусі і вирушили в місто.
Виявилось, що ми прилетіли в середині свята Дассаін - найбільш шанованого релігійного свята в Непалі, це напевне як наше Різдво. Тому ми одразу потрапили у неймовірно бурхливий вир життя . В калейдоскопі картинок що закарбувались в пам’яті змішались і прикрашені шарфиками та гірляндами з чорнобривців (як виявилось національною квіткою Непалу :)) автомобілі, люди у яскравому, барвистому вбранні із тікою на лобі та молодими зеленими пагонами рису за вухами чи у волоссі, з юрби особливо екзотичним виглядом виділялися шиваїти - індуїсти, які вклоняються Шиві, богу руйнувань, і найбільш шанованому богу у Непалі.
Вразив дорожній рух. Вони просто рухаються у потрібному їм напрямку. Усі і одразу. Вулиці нагадують повноводні річки де вода це мотоцикли, мопеди та велосипеди і хвилями здіймаються мікроавтобуси різного віку та розміру. І пішоходи, які інколи намагались переходити цей потік нестримного руху, виглядали так само зайвими тут, як і будь-яка людина, що потрапила у бурхливу гірську річку. І як над усім цим потоком висить усталена какофонія із гуркоту двигунів, звуків вихлопів та постійних сигналів Я, як водій, намагався слідкувати за станом руху, але нічого не виходило. Я просто не розумів як вони рухаються. Остаточно мене добило велике перехрестя на якому працювали світлофори - в одному напрямку світлофори моргали жовтим, а в перпендикулярному - червоним. Ще на тому ж перехресті знаходився регулювальник в колись білих рукавичках функції якого також залишились загадкою.
Насичені першими яскравими враженнями ми нарешті дістались готелю.
Після розселення по кімнатах вся наша команда зібралась на даху готелю, в «ресторані». В Непалі прийнято щоб кухні, як і місця споживання їжі, знаходились на верхньому поверсі. Подалі від випадкових поглядів. В Непалі взагалі прийнято ставитись до їжі культурно - не доїдати з чужих тарілок і т.д.
Тут ми ближче познайомились із Шивою та Крішною - нашим гідом і провідником на маршруті в горах. Кожному бажаючому заклали за вухо зелені пагони рису і поставили на лоб, над переносицею на місці «третього ока», тіку - червону точку з рису і чогось схожого на глину, інколи достатньо великого розміру. Після чого здійснили невеличку вилазку в оточуючий готель світ. Цей день настільки був насичений враженнями, що місця для нових просто не залишилось, до того ж дуже хотілось спати.
Перший повноцінний день в Катманду. Підйом о 6.30. Ранні підйоми тепер чекають нас щодня. За сніданком звіряємо годинники через переведення часу на різних годинниках розкид складає 30 хвилин. Нормально Внизу, біля виходу нас вже чекає наш російськомовний гід по Катманду - професор Баларам. Наступні два дні саме ця людина буде знайомити нас із Катманду та культурою Непалу в цілому.
Індуістський храм Пашупатінатх (звучить як «Прашу піти нах», але так читати не треба) - найбільший храмовий комплекс в Непалі, який присвячений Шиві (Пашупаті - одне з імен/образів Шиви, а сам - цар тварин, чи господар живих істот). В індуїзмі цей храмовий комплекс входить в четвірку найбільш важливих храмів присвячених Шиві. Три інших знаходяться в Індії.
Саме тут спалюють покійників і потім попіл скидається в річку. Індуісти вірять, що тіло людини, або хоч якусь його частину, або куклу з трави, що символізує людину, необхідно спалити, а попіл скинути у воду (річка, озеро). Усі річки чи озера пов’язані із Гангою, матір’ю рік. А Ганга несе свої води просто до Вирію, куди і потрапляє душа померлого. До цього храмового комплексу місцева річка вважається умовно чистою
Вважається, що душі тих, хто помер у цьому місці і похований за всіма правилами одразу потрапляє до Вирію і наступне життя того буде набагато вдаліше - віра в реінкарнацію. Також храмовий комплекс включає в себе єдиний в країні будинок літніх людей на 300 місць і це на 30 млн. населення Непалу. Навколо храму повно шиваітів. вони із задоволенням позують перед фотоапаратами, але вимагають за це гроші, а якщо грошей не бачать - намагаються сховатись.
Також навколо храму повно мавп. Ці хитрі тварюки крадуть речі у туристів. А місцеві хлопаки влаштували бізнес - допомагають повернути речі за невелику плату.
Ось цей малий рекетир переслідував мене достатньо довго аби моя дитяча радість “ой, мавпочка!” перетворилась на роздратування “Коли ж ти, зараза хвостата, відчепишся?!”. Не варто носити фото- чи відеокамери в руках. По цих сходинках мавпам бігати зручніше ніж людям.
Виявилось, що всі індуїстські храми закриті для неіндуістів. Скоріш за все це пов’язано із навалою «західних варварів» туристів із заходу, які почали активно з’являтись в Непалі в ХХ ст. І почали тягати з храмів «сувеніри» - статуетки та інші зображення індуїстських богів та всього, що пов’язано із індуїстською релігією. Так що туристам залишається тільки можливість насолодитися зовнішнім виглядом вхідних воріт до храму та задом бика - символу Шиви. Тобто символ Шиви бик в цілому, а не тільки його дупа, але в воротах видно саме цю частину здорового мідного бугая.
Бодхнатх(Бауддха) V ст. РХ. Найбільша пагода в Азії (світі). По периметру пагоди розташовано 108 барабанів на кожному з яких написана мантра - молитва: «Ом мані падме хум», що перекладається як «Слава коштовностей в лотосі». Пагода належить до вищого буддизму.
Буддизм хоча і сильно поступається індуїзму якого дотримуються більше 70% населення, але займає почесне друге місце (буддистів близько 10%)
Свайямбхунатх Найдавніша буддистка святиня Непалу ІІІ ст. до РХ, яка належить до нижчого Буддизму. Вважається що пагода Свайямбхунатх знаходиться в найблагодатнішому місці тому молитви тут мають більшу силу. Тут знаходиться так званий Мавп’ячий храм. Але схоже мавп витіснили туристи - екологічні ніші займаються більш підготовленими видами… еволюція, нікуди не дінешся.
А ось в таких, гм, коробках знаходяться святі. Не відкривав не перевіряв, тому повірив на слово гіду.
Вiшну, який лежить - Будханилакантха. Посеред ставка, що символізує океан вічності, розташована гігантська скульптура Вішну, який лежить на змії Шеша- Ананта (нескінченність) ця скульптура вважається нерукотворною, тобто її такою викопали.
Палацова площа та старе місто. Тут ціла сукупність храмів. Правда вони всі трохи однотипні, але тим не менше цікаво.
Мавп’ячий король сидить із закритими очима, бо інакше піде туди де цікавіше - у храм із зображаннями з Камасутри. Саме в таких храмах дівчат вчили бути жінками.
тут таки знаходиться зображення Шиви який карає. На це місце приводили злочинців, які скоїли важкі злочини, аби Шива їх судив чи карав. Зараз через дорогу від цього зображення знаходиться суд. Символічно.
Також в Катманду є жива богиня Кумарі. На роль богині обирають дівчинку і ця дівчинка є втіленням богині до того часу, доки не проллє свою кров. (рана чи початок критичних днів). Потім цю дівчину одарюють дарунками і обирають нове втілення богині. Зараз бути богинею набагато легше. Колись дівчатам богиням забороняли навіть гратися із подругами, а зараз вона може навіть виходити до туристів. Але нам не пощастило, не вийшла.