.rz: Радіо тисячі болот.
Тягучі місяці та роки очікування. Злидні, схованки серед ріжних гетто у брудних конспіративних квартирах по всій (екс?)імперії франкофонів; злидні, постійна тривожність що переростає в страх, а потім у жах; злидні, щотижневі зустрічі з кураторами Ґенерального директорату секьюріте, покази, обіцянки, гарантії; злидні, відчуття погоні, травлі, переслідування; злидні, емоційна гойдалка, параноя, безнадія; хвороби, нужда, злидні, злидні і злидні; й в решті решт нарешті арешт. Тепер суд.
У Гаазі почався процес над "руандійським Владіславом Сурковим": місцевим підприємцем та медіамагнатом Фелісьєном Кабугою. За сумісництвом головою пропагандистської мережі "Вільне радіо та телебачення тисячі пагорбів", на яку власне і покладають вину за милий прояв тутсійсько-хутської дружби братніх африканських народів 1994-го року, який також відомий у вузьких колах як "Геноцид в Руанді".
Нації це витвір Модерну. Уявні спільноти, що для початку були створені як юридичний "костиль" до Вестфальських мирних угод, який мав пояснити хто має відповідати за дотримання та порушення міждержавного договору, в умовах коли новітня Голландська республіка в особі місцевого торгового та фінансового капіталу може міняти князів (принців), королів, курфюрстів та інші тодішні балакучі голови так, як сучасні політичні класи міняють президентів та прем'єр-міністрів.
Нація це не релігія. Молода торгова республіка активно боролась за свободу віросповідання, що не заважало першим протестантам з насолодою палити на багаттях єретиків та відьом, не зважаючи більше на повільну та корумповану інквізиційну бюрократію папістів.
Нація це не кревний зв'язок, не спільне родинне походження. У сортірному очку світу - тодішній західній Європі, різноманітні популяції майбутнього білого сміття мішались як вмісти нічних горщиків у діжці середньовічного золотаря. Племена, сім'ї, тріби та тейпи перемішувались у Фландрії до невіддільності, не залишаючи жодних шансів вслідкувати походження окремих монад до спільного предка, Ромул чи Ром це, або Авраам з Каїном чи Авелем.
Нація це не спільна мова. Засоби масової інформації тільки виникли, улюблена забава гомосєків - лінгвістичний прескриптивізм ще цвів занадто сором'язливо, тільки починаючи поділяти акценти, діалекти на говори на правильні і неправильні. Кодифікації ще залишались засобом зручності, а не приводом для примусу та насильства.
Нації визначально це борги. Вестфальські угоди закріпили стан, коли об'єднані в уявні групи люди могли мати спільні, юридично обов'язкові до виплати борги, й хоча кожен окремо є особистістю й ніхто нікому нічого не винен, нація за визначенням це спільність долі, або коротко - інструмент колективної відповідальності.
Російський Фелісьєнт Кабуга - "Владіслав Юрійович Сурков" є без сумнівом батьком модерної російської нації. Офіційно уроженець ПГТ Солнцєво вєлікоруської глибинки у срані-рязані десь під Ліпецьком, він виліпив її з безнаціонального вєлікоруського субстрату. Всіх цих "тамошніх", "руських", "неруських", бурятів, якутів, вайнахів, татар, дагестанців й тисяч інших племен та діаспор пошматованого трупа СРСР. Виліпив її з вавилонської бібліотеки говорів та діалектів, сект та культів, племен та триб.
І єдиний клей що його знайшов для свого вєлікорусіського стовпотворіння цей схильний до плагіату націотворець-деміург це Україна, а точніше ненависть до неї. Двадцять років, сім днів на тиждень, кожного дня й двадцять чотири години на добу єдине що об'єднувало борхесіанського Франкейнштейна російської нації, це постійні електричні заряди ненависті до України.
Мешканці майбутньої пост-Росії жили Україною. Дивились її щодня в телевізорі. Читали у газетах, журналах, та на новинних сайтах. Обговорювали на кухнях та інтернет-формуах.
І ось, 24 лютого 2022 труп ожив. Ожив й поповз до України вбивати. Вбивати, ґвалтувати, катувати. Труп спробував зробити те, для чого і був створений, спробував знищити живе й перетворити його на подібне собі неживе. Захопити Україну, переробити її на свою не мертву й неживу дружину (денацифікувати, демілітаризувати, нейтралізувати).
Але й деміург був криворукий, й сшивав він своє страховисько з занадто гнилих шматків, та й вкрадено в процесі було забагато ниток. Монстр доктора Суркова виявився заслабким. Україна відбилась від обіймів вже немертвого але й неживого нареченого.
Ще не фруструвавши до кінця захоплення України свіжененароджена немертва, але й нежива російська нація вже почала розповзались на мільйони емігрантських монад, що писклявими голосами репетують заперечуючи свою особисту відповідальність за содіяне потворою.
Монстр вмирає ще у своїй колисці-труні.
Й від нас залежить, чи хочемо ми мати єдину російську націю, яка десь поряд за полярним колом качає свою нафту, та свій газ щоб десятиліттями платити нам репарації, або дамо трупу розвалитись на плісняву та на липовий мед, на нацреспубліки, племена, тейпи та тріби.
Й на Владіслава Юрійовича Суркова, що два десятиліття сшивав багатонаціональний труп, аж поки у східній Європі не почалось своє миле свято українсько-російської дружби братніх слов'янських народів, вже відоме в віках як Bucha, Izium, Lyman та ще десятки на сотні міст та містечок, до яких просто не добрались судово-медичні експерти для проведення ексгумацій тіл з місць масових поховань.
Очікування, схованки, параноя, безнадія й жах ще чекають на доктора Суркова.
Цілком можливо чекають й злидні, арешт та суд.
І це прекрасно [link].
