Чи бачили ви як люди літають
Вже декілька ходжу з великою картиною перед очима - люди вміють літати.
А все що для цього потрібно - повірити в них та підтримати.
В неділю було напрочуд спекотно. Взявши маленьку компанію друзів - ми забралися АН «ле романтик пик-ник а ла урбани», тобто «романтичні вечорниці міста».
Куренівський спуск, що в картографії Києва від волі якогось мудили отримав назву - Подільський, радував нас спокоєм, осінніми барвами та неспокоєм благ цивілізацій.
Ми зібрались відпочити, але відпочити не могильною тихшою та цнотливою природою, а відпочити на природі як люди нашого тисячоліття. Як люди які не шокують власну психіку самотньою смертю всього звичного життю.
Приємне товариство, піклування, краса, ніжність, розуміння і тепло людських сердець - те що змусить вас повірити в той факт що люди літають. Вони літають в подиху, в очах, в мріях, у відчуті ближнього, у грі, у насолоді, у довірі.
«Літати - реально. Необхідно тільки заплющити очі, повірити і сильно того захотіти. Крила дані кожному».
ПС, Нікелюну, який не знав романтики Куренівки, присвячується.
и
и
и
и
и
Для людини яка зросла у природі дикій, стає незрозумілим вся краса того, що було строщене людськими силами для полегшення життя. Чи може край дикого поля порівнятися з естетичністю лінії чорної смуги асфальту, яка так чітко перерізає площини жовтого та зеленого кольору?
Чи може спокій небесних хмарок, порівнятися з пластикою руху тролейбуса наповнений радісними обличчями втомлених жителів, які спускаються у спальний район для того щоб закрившись у своїх кухнях, балконах, гаражах займатися тими їденими стравами які милі нашому серцью - люди мріють про габбі недільного вечора.
Чи може шум листя наспівувати такіж веселі мелодії як диво-техніка леп топ, завантажена самими дикими ритмами історії людства.