Маллхолланд Драйв
подивився фільм і залишився в принципі задоволений. такий контраст затишку і тривого може тільки лінч досягнути! і всеприсутній синій, як колір, що вбирає в себе сни і випускає реальність (не йди до реальності, чекай поки вона сама прийде). Роджер Еберт писав: «Дэвид Линч шел к „Малхолланд драйв“ на протяжении всей своей карьеры, и теперь, когда он пришел, я прощаю его за „Диких сердцем“ (1990) и даже за „Шоссе в никуда“ (1997)… Картина о мире во сне сюрреалиста, снятая в форме голливудских фильмов нуар, и чем меньше в ней кажется смысла, тем больше хочется смотреть на происходящее». останнє звучить дуже влучно, адже лінч навмисно подає нам лінійний наратив практично всю першу половину у фільмі, а згодом несподівано ламає чи впроваджує інші правила гри - ми ще не встигли насолодитись першим наративом, як тут - нові загадки і таємниці. так, я згоден, що саме із "silencio.no hay banda, no hay orquestra" (слів рити) починає діяти новий виток сюжету, нові значення і нові нотки несвідомого. багато сну, диванів, ліжка, синього і тепла західного узбережжя. ех, як мені хотілося б подивитись цей фільм десь в затишках LA із виглядом на місто, із басейном і свіжою ранковою кавою. та це ілюзії, які теж мають право на існування, але можуть набувати загрозливого і фатального характеру. можливо, останніми словами можна частково підсумувати моє враження від фільму. поки найкращий фільм лінча, однозначно.