paths of glory
безперечний шедевр! так, не без певних нюансів. скажімо, крупний план обличчя Дугласа не завжди доречно і тим більше не завжди виходить у Кубріка, але атмосфера, тонка драматургія, бездоганно вибудувані мізансцени роблять цю стрічку однєю із кращих на воєнну тематику і точно кращим раннім/майже дебютним фільмом режисера. кадр, коли Дуглас йде впевнено окопом, стінки якого заставлені згорбленими і втомленими від абсурдної війни солдатами відсилає, звісно, до Спартака (зрештою, функціонально Дуглас тут є певним спартаком відповідної культурної реальності), але й також до Кобаясі, до Форда і загалом до античної ідеалізації людського духу і волі. останній епізод видається пафосним і надутим, але слова Кірка Дугласа абсолютно скасовують ватний ефект розчулених солдат. дайте їм ще декілька хвилин, каже Дуглас і відходить у глибину кадру.
