Последнее слово Юрия Луценко
Шановний суд!
Очікування вироку є Рубіконом для кожної відповідальної людини. Тим більше - для політика, який по суті своїй є суспільною людиною, для якого зовнішня оцінка його дій є визначальною.
Я не раз проходив чистилище втрати посади, але відчуття Рубікону, важливості нинішньої оцінки всього зробленого за 47 років життя, 25 років трудової діяльності та 12 років в політиці - дуже сильне.
Найважчим при цьому є факт того, що я пробую підвести ці проміжні, сподіваюсь, підсумки свого життя із-за ґрат. Можна було б втішатися тим, що знаменита трагедія Есхіла «Prometeus desmotes» (Закутий Прометей) теж містила слово, похідне від desmoterion «місце ланцюгів», як називали афінську в’язницю. Але, при всій любові до історії, я не схильний перебільшувати свою роль до таких вершин і хочу просто зрозуміти: чому я опинився у в’язниці?
Те, що моє перебування у камері не є результатом боротьби із корупцією - не викликає жодного сумніву. У моєму звинуваченні немає жодної копійки особистої користі, а всі дії, які Генпрокуратура вважає незаконними, робилися, робляться і будуть робитися усіма міністрами внутрішніх справ. Але на лавці підсудних - я один. Тож, причина цих ґрат, з-за яких я говорю, - не в службовій діяльності. Причина моїх 417-ти днів і ночей під арештом - політична. Тюрма - ціна непродажного перебування у владі і незмінності поглядів в опозиції.
З приходом до Президентської посади Януковича і так не досконала судова система України стала базуватися не на римському праві, а на племінному законі помсти.
Відтак, я бачу чотири головні причини розправи наді мною.
1. Помста за страх, пережитий у 2005-2009 роках. Я не продав жодної кримінальної справи, не домовлявся про взаємовідносини з будь-якою політичною партією. Вал розкритих резонансних злочинів був шоком для вічно недоторканих. Але покарання тих, хто розікрав країну, хто вбивав журналістів і політиків, хто фальсифікував вибори - було компетенцією приватизованої «регіоналами» Генпрокуратури. «Свій» Потебенько, потім Піскун, потім Медведько, зараз Пшонка «своїх» не здали. А непокаране зло регенерує себе. І тепер - мстить за свій страх.
2. Це відплата за вибори 2010 року, за те, що я, як і в 2006-му році, зайняв принципову позицію на недопущення фальсифікацій. Всі спостерігачі - і в Україні, і за кордоном - визнають, що при мені вибори були виборами. МВС чітко забезпечило чесні і прозорі умови їх проведення.
- Ми викреслили понад мільйон «мертвих душ»
- Ми не допустили друкування додаткових бюлетенів
- Ми заборонили підвіз оплаченого електорату у день виборів
Це коштувало Партії регіонів дуже дорого. Згадайте, що Янукович перед другим туром виборів гарантував перемогти із розривом у 10-15%. А вийшло - в 3%! Якби Ющенко не примусив Грузію відкликати одну тисячу спостерігачів, що прибули на наше запрошення в Донбас, не було б і того! Безумовно, з точки зору фальсифікаторів, тих, хто звик малювати в Донбасі будь-які результати, така поведінка - недопустима в майбутньому. І тюрма - відплата мені за ті події.
3. Моє ув’язнення, як і ув’язнення Тимошенко - це і публічне покарання Майдану, направлене на залякування мільйонів вільних українців, які змогли зробити ривок до свободи і демократії у 2004 році. І страх його повторення - причина показової розправи над Юлею і наді мною.
4. Ще одна загроза режиму злодіїв і брехунів - командність демократів. На недопущення цього задіяні зараз усі сили, усі гроші, усі спецслужби Партії регіонів.
Я був один із небагатьох політиків, які послідовно підтримували Юлію Тимошенко із 2007-го року. Я дав слово їй і виборцям, що ми - союзники, і витримав це слово у владі, і в опозиції. Мені пояснювали, що саме це - шлях в тюрму. «Але хіба можна залишатися вільним, якщо в тюрму садять всю країну?», - відповідав я у 2009-му і в 2010-му році. Я не вмію бути опозиціонером в дозволену міру і в дозволений час. І я хотів довести, що вміння об’єднатися в час загрози для держави (як це і було в останній президентській кампанії) - притаманне і українцям. А звичка здавати гетьмана після поразки на розправу переможцям - відійшла в минуле.
Читать дальше...
Источник: http://lb.ua/news/2012/02/16/137195_yuriy_lutsenko_ya_povernus.html
Очікування вироку є Рубіконом для кожної відповідальної людини. Тим більше - для політика, який по суті своїй є суспільною людиною, для якого зовнішня оцінка його дій є визначальною.
Я не раз проходив чистилище втрати посади, але відчуття Рубікону, важливості нинішньої оцінки всього зробленого за 47 років життя, 25 років трудової діяльності та 12 років в політиці - дуже сильне.
Найважчим при цьому є факт того, що я пробую підвести ці проміжні, сподіваюсь, підсумки свого життя із-за ґрат. Можна було б втішатися тим, що знаменита трагедія Есхіла «Prometeus desmotes» (Закутий Прометей) теж містила слово, похідне від desmoterion «місце ланцюгів», як називали афінську в’язницю. Але, при всій любові до історії, я не схильний перебільшувати свою роль до таких вершин і хочу просто зрозуміти: чому я опинився у в’язниці?
Те, що моє перебування у камері не є результатом боротьби із корупцією - не викликає жодного сумніву. У моєму звинуваченні немає жодної копійки особистої користі, а всі дії, які Генпрокуратура вважає незаконними, робилися, робляться і будуть робитися усіма міністрами внутрішніх справ. Але на лавці підсудних - я один. Тож, причина цих ґрат, з-за яких я говорю, - не в службовій діяльності. Причина моїх 417-ти днів і ночей під арештом - політична. Тюрма - ціна непродажного перебування у владі і незмінності поглядів в опозиції.
З приходом до Президентської посади Януковича і так не досконала судова система України стала базуватися не на римському праві, а на племінному законі помсти.
Відтак, я бачу чотири головні причини розправи наді мною.
1. Помста за страх, пережитий у 2005-2009 роках. Я не продав жодної кримінальної справи, не домовлявся про взаємовідносини з будь-якою політичною партією. Вал розкритих резонансних злочинів був шоком для вічно недоторканих. Але покарання тих, хто розікрав країну, хто вбивав журналістів і політиків, хто фальсифікував вибори - було компетенцією приватизованої «регіоналами» Генпрокуратури. «Свій» Потебенько, потім Піскун, потім Медведько, зараз Пшонка «своїх» не здали. А непокаране зло регенерує себе. І тепер - мстить за свій страх.
2. Це відплата за вибори 2010 року, за те, що я, як і в 2006-му році, зайняв принципову позицію на недопущення фальсифікацій. Всі спостерігачі - і в Україні, і за кордоном - визнають, що при мені вибори були виборами. МВС чітко забезпечило чесні і прозорі умови їх проведення.
- Ми викреслили понад мільйон «мертвих душ»
- Ми не допустили друкування додаткових бюлетенів
- Ми заборонили підвіз оплаченого електорату у день виборів
Це коштувало Партії регіонів дуже дорого. Згадайте, що Янукович перед другим туром виборів гарантував перемогти із розривом у 10-15%. А вийшло - в 3%! Якби Ющенко не примусив Грузію відкликати одну тисячу спостерігачів, що прибули на наше запрошення в Донбас, не було б і того! Безумовно, з точки зору фальсифікаторів, тих, хто звик малювати в Донбасі будь-які результати, така поведінка - недопустима в майбутньому. І тюрма - відплата мені за ті події.
3. Моє ув’язнення, як і ув’язнення Тимошенко - це і публічне покарання Майдану, направлене на залякування мільйонів вільних українців, які змогли зробити ривок до свободи і демократії у 2004 році. І страх його повторення - причина показової розправи над Юлею і наді мною.
4. Ще одна загроза режиму злодіїв і брехунів - командність демократів. На недопущення цього задіяні зараз усі сили, усі гроші, усі спецслужби Партії регіонів.
Я був один із небагатьох політиків, які послідовно підтримували Юлію Тимошенко із 2007-го року. Я дав слово їй і виборцям, що ми - союзники, і витримав це слово у владі, і в опозиції. Мені пояснювали, що саме це - шлях в тюрму. «Але хіба можна залишатися вільним, якщо в тюрму садять всю країну?», - відповідав я у 2009-му і в 2010-му році. Я не вмію бути опозиціонером в дозволену міру і в дозволений час. І я хотів довести, що вміння об’єднатися в час загрози для держави (як це і було в останній президентській кампанії) - притаманне і українцям. А звичка здавати гетьмана після поразки на розправу переможцям - відійшла в минуле.
Читать дальше...
Источник: http://lb.ua/news/2012/02/16/137195_yuriy_lutsenko_ya_povernus.html