Mar 11, 2010 13:32
Щойно таке було!!! Досі всю колотить...
Сиджу, длубаю диплом. Няня щойно вийшла з Северином гуляти, аби я могла розслабитися у своїх псевдонаукових колупаннях. Раптом чую скрежет гальм, БАМЦ і людський крик. Про що думає в першу чергу мама? Звісно, про дитину! Адже бачила я колись, як Оля переходить дорогу... Стрьомно переходить. Вибігаю на балкон - не видно нічого. Розраховую у думках: оце якщо вона 2 хв назад вийшла, то якраз переходила дорогу, то раптом там ЩОСЬ СТАЛОСЯ??? Починаю двзонити Олі - не бере трубку! Я надзвонюю і надзвонюю, зрештою бере слухавку ЯКИЙСЬ МУЖИК! Бля, думаю, капець. Це вже Оля там десь лежить, мобілку підібрали, оце відповідають... У мужика голос спокійний, але я просто в паніці. Бельбочу щось що, певно, помилилася номером. Дивлюся на номер - ні, "няня Оля" написано. Але поки номер перевіряю, мужик кладе трубку. Я в жасі набираю ще раз - не відповідає! Надзвонюю... глухо. Миттєво вдягаюся, готуючись до всього.... Вилітаю. В цей момент дзвонить телефон, висвічується "няня Оля". Все, думаю, зараз буде. Але відповідає Оля, спокійна така, радісна. Я на неї весь свій емоційний висєр, вона каже: "Не знаю, що за мужик, я вимкнула звук, то не чула".
Тьху ти блін! Як же я перелякалася!
Тепер визирнула у вікно - таки видно аварію на перехресті, дві машини, ніяких збитих людей не видно... Ух.
мамське,
жахи