Архаїчні уявлення про початок речей
Як і зараз, у дохристиянський час світ був глобальним і уявлення про сутність і спосіб функціонування світу теж були схожі у різних народів світу навіть різних континентів
Сьогоднішні українські неоязичники, навіть дипломовані, обмежують свої пошуки тільки тим, що вважається українським, якщо чогось не вистачає просто дофантазовують, подаючи новітнім вірянам абсолютно викривлене уявлення про давнє світосприйняття. Не треба вигадувати велосипед, достатньо звернутися до відомих джерел. Наприклад, до Арістотеля, який у своїй книзі «Метафізика» виклав уявлення про світобудову давніх філософів, які жили задовго до нього. Ця давня філософія співзвучна філософії «Волхв Сили», старовинної поліської книги, останню редакцію, якої працівники інституту Історії України датували початком XVII ст., перша глава записана у V ст сучасного літочислення.
Отже, як пише Аристотель, філософи виділили чотири значення причин речей: однією такою причиною є сутність, або суть буття речі [адже кожне "чому" зводиться в кінцевому рахунку до визначення речі, а перший "чому" і є причина і початок); іншою причиною є матерія, або субстрат (hypokeitmenon); третья, звідки початок руху; четверта - причина, протилежна останній, а саме "те, заради чого", або благо (бо благо є мета всякого виникнення і руху). Так більшість перших філософів вважало початком всього одні лише матеріальні начала, а саме те, з чого складаються всі речі, із чого як першого вони виникають і в що як останне вони, гинучи, перетворюються, причому сутність хоч і залишається, але змінюється в своїх проявах, - це вони вважали елементом і початком речей. І тому вони вважали, що ніщо не виникає і не зникає, бо таке єство (фізис) завжди зберігається; подібно до того як і про Сократа ми не говоримо, що він взагалі стає, коли стає прекрасним або освіченим, або що він гине, коли втрачає ці властивості, оскільки залишається субстрат (зараз ми називаємо цей субстрат душею) - сам Сократ, точно так, казали вони, не виникає і не зникає все інше, бо має бути деяке єство - або одне, або більше одного, звідки виникає все інше, в той час як саме це єство зберігається. Ось вам і розуміння єдності єства навій усіх часів, філософська розшифровка Знака Вічності (знак Сімаргла) - наші субстрати походять, ґрунтуються, є частиною субстратів наших родичів, їх душі продовжуються у наших душах.
Знак Вічності
Поява поколінь на основі попередніх поколінь подібні до розгортання вайі культової рослини Русі - папороті.
До речі, спіральні зображення були дуже популярними в Україні-Русі, як і всій Європі. Проведу також паралель з чотирма спіральними рукавами нашої спіральної галактики, в яких народжуються молоді зірки - розгортання галактики візуально і за суттю подібно до розгортання поколінь нав`їв (народжених на віки). Не просто так молодят ототожнюють з місяцем і сонцем, а їх дітей з зірками, надзвичайно символічно і сакрально, що саме у рукавах галактики народжуються нові зірки. У повчаннях проти язичництва зазначається, що на Русі займалися астрономією, тому про вигляд галактики руси могли знати, або здогадуватися, була ж на нашій батьківщині усього кілька століть тому існувала складна система літочислення за сонячним і лунним кругами.
Отже, за єдину причину можна було б визнати так звану матеріальну причину. Але в міру просування філософів у цьому напрямку сама суть справи вказала їм подальший шлях і змусила шукати далі.
Дійсно, нехай всяке виникнення і знищення неодмінно виходить з чогось одного або з більшого числа початків, але чому це відбувається і що причина цього? Адже як би там не було, не сам же субстрат викликає власну зміну; зрозуміло, що, наприклад, не дерево і не мідь - причина зміни самих себе, і не дерево робить ложе, і не мідь - статую, а щось інше є причиною зміни. А шукати цю причину - значить шукати якесь інше начало, [а саме], як ми б сказали, те, звідки початок руху. Так от, ті, хто з самого початку взявся за подібне дослідження і заявив, що субстрат один, не відчували ніякого невдоволення собою, але в усякому разі деякі з тих, хто визнавав один субстрат, під тиском цього дослідження оголошували єдине нерухомим, як і всю природу, не тільки відносно виникнення і знищення (це древнє вчення, і всі з ним погоджувалися), а й у відношенні всякого іншого роду зміни; і цим їх думка відрізняється від інших. Таким чином, з тих, хто проголошував світове цілe єдиним, нікому не вдалося угледіти зазначену причину. Ті ж, хто визнає безліч причин виникнення і знищення, швидше можуть про це говорити, наприклад ті, хто визнає началами тепле і холодне або вогонь і землю: ці філософи розглядали вогонь як такий, що володіє рухомою природою, а воду, землю тощо - як протилежне йому.
Так ми приходимо до небесного вогню, який рухає матерію, керує нею, наочним втіленням якого є блискавка. Управляючу силу вогню втілює у собі один з Вищих Нав’їв - Перун, саме тому його завжди так особливо вшановують на Русі. Дітьми (дитя) Перуна у «Волхв Сила» названі сили, які є породженням і частиною Перуна, вони управляють і одночасно втілюють у собі денну частину доби та нічну - два Князя. Слово «князь» - надзвичайно культове слово. Воно означає вершину земського впорядкування, вершину будинку - князьок, а також вершину космічного впорядкування у вигляді двох проявів Перуна. З військовою справою, війною, навіями (померлими родичами), охорончими діями пов’язана нічна пора. З денним проявом Перуна пов’язане усе буяння буденного життя та одночасно його виснаження й згасання - денний Князь «силою твоєю харчується». Символами цих двох сил Перуна - денної частини доби і нічної, що безперервно змінюють одна одну є дві перехрещені блискавки, які завжди вважались знаком удачі, знаком найвищої сили життя (знак, який сьогодні називають свастикою). Зворотній знак позначає Нію, абсолютну смерть. У «Волхв Сила» у третій главі, де вже з’явилася рима, поетично написано про Нію, яка парить над військом ворогів, передрікаючи їх душам абсолютну смерть.
Слов’ян називали вогнепоклонниками, бо вони вшановували вогонь, та домашнє вогнище, як окремий прояв великого вогню, називаючи його сварожичем, біля печі ставилися тарілки з жертвенною їжею для нав`їв (зараз це можна робити на кухні біля плити).
Матерія (Мокош) згадується в такому контексті «Волхв Сила»: «Мокош є не Ум, а безуміє». Тобто Мокош-Матерія є основою для прояву Розуму.
Але повернемося до «Метафізики» Арістотеля. Згаданих двох початків було недостатньо, щоб вивести з них природу існуючого, сама істина спонукала шукати далі. Те що одні речі бувають, а інші стають хорошими і прекрасними, причиною цього не може, природно, бути ні вогонь, ні земля, ні що-небудь інше в цьому роді; але настільки ж невірно було б вважати це простим збігом обставин. Тому давня філософська думка дійшла до висновку, що Розум знаходиться як у живих істотах, так і в природі і що він одна з причин світопорядку. З «Слова Григорія Богослова»: «Овъ рѣку богыну нарицаеть, и звѣрь живущь въ неи, яако бога нарицая, требу творить. А инъ градъ чьтеть».
У старовинній книжці «Волхв Сила» найчастіше вживається саме слово «Розум». З точки зору сучасних носіїв української мови не зовсім зрозуміло, чому стільки уваги приділяється саме цьому слову і чому воно часто вживається у такому незвичному для сьогоднішнього часу контексті. «Словник староукраїнської мови XVI-XV століть» (Київ, «Наукова думка» 1978 р.) допомагає нам осягнути частково втрачений сенс цього слова: Особливо яскравий цей філософський уривок одного з давніх документів: «Колиж всєго прирожєня постат свого передкоу виде на быванна наследовати, про тож и мы, иж инша зверята розоумом и смыслом проходимо от родителев наших обычаєв… отстоуповати не имаємо (Сучава, 1462 BD II, 283)».
Тобто під поняттям «розум» наші пращури розуміли наслідування родових звичаїв, від яких ми не можемо відступати. Розумом і смислом походимо від батьків. Порівняйте з «Волхв-силою»: «Він могутній не тільки силою своїх рук і ніг, але і розумом Родом дарованим.», «О Перун, дай Розум!», «Дай нам силу і Розум свій (звертання до Перуна)». Саме у прадавніх звичаях, пам’яті про пращурів та національних героїв наша сила і міць. До цього дня в Україні зберіглася традиційна шана до героїв України-Русі.
У стародавніх правових документах слово «розум» вживається також у сенсі повної осмисленості і згоди з тим, що відбувається - «цілим розумом», «оусім розумом и оусими своїми речами (и) оумисло(м)».
Тобто у контексті XV століття вживання слова «розум» у «Волхв-силі» є зрозумілим, хоча є такий контекст, який вказує на більш широке сакральне значення цього поняття: «За тих, хто Розум свій іншим віддаючи, себе не щадив…», «Поєднай у єдине ціле Розум Білого і Чорного Діва». Судячи з цього контексту, Розум - це єство істот та природних явищ, яке при цьому надприроднього теїстичного смислу.
Коротко кажучи, Розум - це колективна мудрість багатьох поколінь наших предків. До речі, перший у світі зоопарк називався «Сад розуму». У давнину Розум був невід’ємно пов’язаний з родошануванням. Згодом творці монотеїзму абстрагували поняття Розуму та зробили його самосущім, надприроднім і ніяк не прив’язаним до культу предків і роду, та назвали верховним розумом-творцем усього світу, деміургом, логосом. Варто згадати першого гностика у історії християнської церкви Симона Волхва, від якого походять усі християнські єресі, і у чиєму вченні було ще багато від язичництва. Він навчав, що світ походить від Розуму і вогню.
Всі чуттєве сприймається як таке, що постійно тече, а знання про нього ні. Оскільки філософи виділяли три види сутностей, а саме: дві з них природні, а одна - нерухома, то про цю останню треба сказати, що необхідно, щоб існувала якась вічна нерухома сутність. Сутність суть перше серед сущого, а якщо всі вони минущі, то все минуще. Однак неможливо, щоб рух або виник, або знищився (бо існував завжди), так само і час не може
виникнути або знищитися: адже якщо немає часу, то не може бути й "раніше" і "після". І рух, значить, безперервний так само, як і час: адже час - або те ж саме, що рух, або деяка властивість руху. А безперервного руху, крім просторового, не буває, з
просторового ж породжується безперервний круговий рух. Саме з цим безперервним круговим рухом і пов’язаний згаданий у багатьох джерелах і демонізований християнством Вихор. У словниках сказано, що слово «вихор» походить від поняття «вити» (плести). Відома слов’янська плетінка - це таке графічне втілення цього вихрового безперервного кругового руху. У словниках поняття «вихор» співвідносять зі словом «віха», «віхоть» як ступені чергування. У сучасному розумінні віхи - найбільш значимі моменти у історії, розвитку чого-небудь. Саме з Вихором пов’язане поняття часу, як плетивом історичних подій.
О тже, якщо немає нічого вічного, то неможливе і виникнення: справді, при виникненні повинно бути щось, що виникає, і щось, з чого воно виникає, а крайній [член ряду] (eschaton) повинен бути таким, що не виник, якщо тільки ряд припиняється, а з не-сущого виникнути неможливо. Крім того, там, де є виникнення і рух, там повинна бути і межа; справді, жоден рух не безмежний, і має завершення; і не може виникати те, що не в змозі бути виниклим; а якщо щось виникло, необхідно щоб було щось з чого воно виникло. Далі, якщо матерія є саме тому, що вона безпочаткова (була завжди і її ніхто і ніщо не створювало), то тим більш обгрунтовано, щоб була сутність - те, чим матерія щоразу стає: адже якщо не буде ні сутності, ні матерії, то взагалі нічого не буде; а оскільки це неможливо, то необхідно щоб існувало щось крім складеного цілого, саме образ, або форма. Саме Сварог і надає через силу вогню форму матерії, він є ковалем форм. У «Волхв Сила» серед великої кількості знаків є і знак Сварога (коло, яке пересікає блискавка).
Були розглянуті 3 значення причин речей: матерія, вогонь, розум. Яке ж четверте значення? З опису кінцевої мети (заради чого) і починається книга «Волхв Сила», а потім не раз згадується далі: «Ім’я його Сила. Навії його навколо нас. Він прийде, коли замкнеться коло. Він могутній не тільки силою своїх рук і ніг, але і Розумом Родом дарованим…». Кінцева мета існування людей - замикання кола, що відбувається, коли чоловік та жінка знаходять один одного, одружуються. Обручки у вигляді кола, які носять подружжя - це знак замикання кола, а не просто прикраса.
Саме замикання кола дає людям надзвичайну Силу перед якою схиляється усе суще: «І паде небо, і скажуть навії: «Радій, земле, списами Даждьбога напоєна! Крила Сімаргла вітер приносять. Він прийшов, він буде! Сварожичі золоті очі відкривають, з дітьми Хорса у весну граючи. Чуєте: Перун важким кроком йде до нас! Вмийтеся росою Перуновою, що кров’ю зветься! Вона сили додасть, бо роса ця чудес зберігає багато…».
Зрозуміло, що християни безсоромно брешуть, коли стверджують, що для язичників було характерним багатожонство, а християнство нібито утвердило моногамність. Уісторичних документах зазначається, що саме Володимир, яких охрестив Русь, за прикладом хазарських каганів першим дозволив собі величезну кількість наложниць.
Можна по-різному ставитися до Геракліта, але те, що відомо з його уявлень дуже схоже на філософію «Волхв Сила», і навіть допомагає глибше усвідомити її. Геракліта безпідставно записують до так званих «пантеїстів». Зверніть увагу, як грубо пересмикують (переосмислюють) написане Гераклітом теоретики "пантеїзма", і як слова оригіналу гармонічно вписуються у філософію «Волхв Сила»: "Мудрість полягає в справжньому розумінні того, як влаштований світ. Мудрим може бути тільки Бог, людина наділена розумом (φρόνησις) і інтуїцією (νοῦς), але не мудрістю." Цитата з оригіналу: «Мудрим можна вважати тольки одне: Розум, здатний правити усім Всесвітом [всім через все] - εἶναι γὰρ ἓν τὸ σοφόν, ἐπίστασθαι γνώμην, ὁτέη ἐκυβέρνησε πάντα διὰ πάντων» (41 DK)"
Отже, центровим у давній європейській філософії був Розум - Розум і Вогонь (саме тому в Україні-Русі культ Перуна зберігся найдовше). А не якийсь там теос. Доктрини Геракліта: "Вогонь є початок (ἀρχή) або первісна матеріальна причина світу. Все є потік (рух - Вихор - авт.). Тотожність протилежностей (Білий Дів і Чорний Дів: "Поєднай у єдине ціле Розум Білого Діва і Діва Чорного" («Волхв Сила») - авт.)".
Вищевикладене є дуже спрощеною схемою розуміння давньої філософії і частиною книги «Золотий молот Сварога», яка готується до другу Духовною течією «Великий Вогонь».