Київська ратуша
Уривок з роботи видатного українського історика Данила Щербаківського «Реліквії старого Київського самоврядування», присвячена втраченій пам’ятці цивільної архітектури Києва - ратуші на Подолі. Підібраний ілюстративний матеріал включає окрім старовинних зображень, сучасні реконструкції та проекти по відновленню пам’ятки.
Ратуша.
Магдебурзьке право було надане Київу, як допіру було зазначено, в 1499 році, і в XVI ст., мабуть вже на початку його, було вже збудовано ратушу-міський будинок, де містився магістрат і відбувалось його урядування. Збудовано його на Подолі, в осередку тодішнього міського життя, мабуть на тій самій міській площі, біля Братського манастиря, де ми бачимо його й пізніше, згідно з документами, в XVII і XVIII ст. Збудовано було цю першу ратушу мабуть із дерева, бо деревляною вона була на протязі всього XVII ст. і десь тільки приблизно на грані XVII й XVIII ст. її замінено камінною. На протязі декількох сот років існування будинок міський де-кілька разів горів. Так, в актах міських від 15 листопаду 1638 року читаймо: «…подчасъ запалу огня такъ увесь рынокъ, ратушъ, церковъ, звоница, презъ огонь згорели и внивечъ обернуть мусили». Але ратушу мабуть зараз же відбудували, бо Боплан через два роки після цього (коло 1640 року) вже згадує про київську ратушу без зазначення, що вона погоріла. На малюнкові Вестерфельда 1651 року ми маємо найстарше виображення київської ратуші. Воображено її також на плані Київа 1695 року. Обидва виображення дуже схематичні, але на плані 1695 року ратуша не прикрита иншими будовами і архітектурні деталі її виступають яскравіше. Тут вона має вигляд продовгастого двохповерхового будинку, в якому верхній поверх вужчий за нижній і переходить у нижній системою заломів, що бувають звичайно в українських ярусних церквах. На другому поверсі ясно зазначено ряд круглих вікон, а на даху в центрі щось подібне до купола з шпілем і флюгером; обабіч його ще два шпілі. Ратуша на малюнкові Вестерфельда внизу прикрита деревом, але два поверхи будинку в ньому зазначені ясно і верхній також вужчий за нижнього і такі-ж заломи як і на плані 1695 р., але на даху, замісць куполу і шпілів, щось подібне до площадки, оточеної поренчатами.
До обох цих виображень ратуші київської треба ставитись дуже обережно. Адже в нижньому поверсі будинку на плані 1695 року зазначено лише три вікна й одні двері, як у звичайній хаті, а що до малюнку Вестерфельда, то оригіналів малюнків Вестерфельда до нас, як відомо, не дійшло, а лише пізніші копії. З свого боку літографи теж не зовсім точно передавали ці копії і тому найбільш більш достовірною являються публікація Смірнова, зроблена по фотографії Павлова.
Схематичне зображення дерев'яної ратуші на карті полковника Ушакова, складена у 1695 році.
Реконструкція зовнішнього вигляду дерев'яної ратуші П. Юрченка.
На плані 1695 року ратуша зазначена на «торговій» площі недалеко біля Успенського собору. Між ратушею і собором виображено фонтан приблизно на тому-ж місці, де про нього згадують джерела XVIII ст. і де стоїть зараз Самсоновський фонтан.
Двору біля ратуші на плані не зазначено, але архівні джерела стало свідчать, що біля ратуші був двір. В документі 1671 р., наприклад, читаймо: «пляцъ… другимъ бокомъ одъ улочки меншой, якая идетъ узь дворъ самый ратуши ку братству…» В документі 1700 р.: «бояринъ… прислалъ къ намъ, на ратушный дворъ, стрельцовъ множае, чтобы студенты майстрату и всего города не разорили и насъ, не позбивали…»
Наприкінці XVII ст., в 1697 р. була збудована велика башта камінна з «дзеґарем» - баштовим годинником. На ньому, за словами Закревського, був напис: «Богомъ хранима града Кіева АХЧЗ». Про цей «дзеґар» ми маємо глуху звістку в «Путешествіи въ святую землю» московського старообрядчеського попа Івана Лук’янова, який, приїхавши в 1701 р. до Київа, занотував: «стахомъ на дворъ близъ ратуши. А въ то время три часа ночи вдарило». Маємо й докладніший його опис в літописній звістці 1718 року про пожежу цього дзеґара: «на ратуши дзегарь чудесный, где архангела Михаилъ, копіемъ во время пробиття часов, змѣя въ уста билъ столко, сколко часовъ, ударяло, згорів». Чи було одночасно з баштою збудовано й камінний будинок ратуші, невідомо. Гун каже, що магістрат збудовано в 1705 р. Оскільки башта з дзеґарем збудована, як далі забачимо, окремо від самого ратушного будинку, це можливо. Цим дзеґарем, очевидно, кияне дуже пишались. Раніш, ще за литовсько-польських часів, коли на горі Киселівці стояв замок, дзеґар було улаштовано на одній з веж замкових. «Зекгаръ въ замку на вежи съ колы и всими приправами, выбиваетъ 24». Архівні джерела зберегли нам ім’я «зекгамистра» Якуба Пушкаря, «который поправуетъ зекгари… береть отъ зекгара особно съ скарбу господаревого 15 коп грошей, а сукъна лунъского 5 локотъ». Ходив спеціяльний чоловік й за ратушним дзеґарем: в 1799 р. видано «шляхтичу Михайлів Войцеховичу на смотреніе городскихъ часовъ, н на наемъ для него квартиры 95 р.». В слідуючому році видано «на починку магистратскихъ башенныхъ и въ комнатахъ находящихся часовъ 58 р.»
Ратуша початку XVIIІ ст.
Після пожежі 1718 р. кияне майже 20 років не могли спромогтися відбудувати обгорілу ратушу, принаймні ще на початку 1737 року (18 січня), скаржучись на великі побори, магістрат київський писав, що у киян так мало коштів, «яко и ратуши погорѣлой репаровать чимъ не имѣется». Але в цьому-ж таки 1737 році камінний будинок ратушний все-ж було закінчено. Цей будинок простояв до великої пожежі Київа 1811 року, коли він згорів разом з іншими значними будинками й церквами Подолу.
Залишилось де-кілька описань цього будинку, - хоч і не дуже докладних; залишився також пізній схематичний абрис плану, а також малюнок північного його боку.
Найстарший з більш-менш значних описів належить академикові Гільденштедту, що був у Київі в 1774 році. За його словами, будинок ратуші двохповерховий, довжиною 17 сажнів, шириною 8 сажнів. Він стоїть на плацу, що займає 200 кроків в квадраті. Майже посередині одного з довгих боків ратуші збудована башта сажнів з 20 заввишки. На ній дзеґар, циферблат якого повернено на усі чотири боки. Він вибиває години й чверті і під час бою його чути гру дзвіночків. Тричі на день, коли сонце сходить, опівдня й коли заходить сонце, на площі грають в труби трубачі, яких утримує магістрат. На верху башти двохголовий золочений орел. В де-кількох кроках від короткої стіни ратуші стояв камінний будинок міського шинку. Перед ратушею в де-кількох кроках колодязь під камінною банею. В середині його статуя, що держить в правій руці велику кварту, з якої постійно тече вода.
Через десять років після Гільденштедта поручик Новгородцев в «Географическомъ описаніи города Кіева» одводить ратуші лише де-кілька рядків. Доповненням до Гільденштедта тут являються вказівка, що «къ полуденной сторонѣ на боку оной изображеніе архистратига Михаила позолоченное».
Описання Закревського найдокладніше. Він дає й розміри ратуші, але вони відмінні від Гільденштедтових: довжина 16 саж., висота до верхнього карніза майже 6 саж., а з дахом 9 саж. Башта кругла (?) з балконом, висотою біля 15 саж. стояла серед головного фасаду з невеликим виступом. Місце, де саме стояв магістрат, Закревський визначає, гак: від Успенської церкви він був в 66 сажнях, а тому що фонтан Самсонієвський стоїть по тій же лінії в 48 сажнях від Успенської церкви, то значить магістрат був майже в 20 сажнях від фонтана і в 33 сажнях від контрактового будинку. Головним фасадом ратуша стояла до фонтана, а другим до Братського манастиря.
Фасад ратуші у Закревського описано так:
«Посрединѣ главнаго строенія былъ обширный выступъ, въ которомъ находилась парадная лѣстница и сѣни. Въ ровень со вторымъ этажемъ дома, въ семъ виступѣ была открытая галлерея или терраса, украшенная наверху фронтономъ, на которомъ стояла мѣдная колоссальная статуя Ѳемиды, съ мечемъ въ одной рукѣ и съ вѣсами въ другой. Въ продолженіе лѣта въ хорошую погоду, передъ домомъ магистратскимъ люди собирались слушать музыку; съ половины 11 часа утра до половины 1-го часа по полудни на высокомъ балконѣ, вокругъ башни, играли четыре трубача; по вечерамъ же въ открытой галлереѣ надъ лѣстницею, городскіе музиканты играли зорю. Но особенное вниманіе и удивленіе простого народа, - добавляє Закревський, - привлекалъ, по своему устройству, гербъ кіевскій. Это было мѣдное, въ кругу, до четырехь аршинъ въ поперечннкѣ, барельефное изображеніе св. Архистратига Михаила, который издревле почитается покровителемъ Кіева. Фигура Архангела была такъ устроена при часахъ на башнѣ, что во время ихъ боя, она ударяла стальнымъ копіемъ въ кремнистую пасть змія, отъ чего сыпались, изъ нея искры. Надъ часами, вокругъ карниза башни была надпись славянскими золочеными буквами: «Богомъ хранима града Кіева ҂҃ахчз (1697). Роковымъ пожаромъ 1811 г. іюня 9 дня, зданіе сіе опустошено, и кирпичи онаго употреблены на постройку теперешняго контрактоваго дома, а отъ бывшаго магистрата сохранился только означенный гербъ Кіева, да статуя Фемиды, поврежденные огнемъ. Присутственное мѣсто онаго было помѣщено въ каменномъ, принадлежащемъ городу, зданіи, находящемся противъ Вознесенской церкви; но въ 1838 г. купленъ каменный домъ гражданина Сухоты, близъ церкви св. Николая Добраго, куда и Присутственныя мѣста Магистрата Словеснаго и Сиротскаго судовъ перенесены».
До відомостів, що подає Закревськнй, треба відноситись обережно. Хоч він і каже, що сам бачив ратушу і статуї на ній, але йому в час пожежі 1811 р., що знищила ратушу, було не більше як шість років.
Описував пін ратушу через де-кілька десятків років після її знищення, себ-то фактично описував не стільки з власної пам’яти, скільки з чужих переказів. Де-які помилки кидаються в вічі одразу. Адже статуя Теміди, наприклад, була зовсім не «колоссальныхъ размѣровъ», як здавалась вона Закревському, а значно нижча від звичайного людського росту. Архангел Михаїл уже в часи Новгородцева не бив змія в пащу списом. Вежа ратушна, як далі забачимо, стояла не серед головного фасаду, а окремо від будинку ратушного, за ним і т. и.
В цьому відношенні, що до зовнішнього вигляду ратуші, дуже цікаві поправки й доповнення до рукописних джерел додають - план «Житноторжської» площі Київа, зроблений Меленським Андрієм 1800 р. а також «фасадъ старокіевской крѣпости и нижняго города Кіево-Подола», накреслений в 80-х роках XVIII століття, де маємо малюнок ратуші.
План ратуші на картах Києва 1787 та 1803 років.
На плані 1800 року під числом «2» зазначено «каменной магистратъ» - довгий будинок коло 21,7 сажня довжини й коло 4,7 ширини. З чільного боку до нього прибудовано довгий ґанок 11 сажнів довжини й 1½ ширини. Це - той «обширный выступъ», в якому, за словами Закревського, були сіни й сходи й відкрита галерея на другому поверсі. Ширина будинку в цьому місці буде приблизно 6,2 сажнів. Всі розміри беремо з масштабу цього плана.
Ззаду головного корпусу, в 5 сажнях від правого причілку, зазначена прибудова розміром приблизно 3,8 × 3,4 сажня. В куті між цею прибудовою й головним корпусом магістрата на один, приблизно, сажень від будинку зазначено восьмикутник коло 3,6 сажнів між паралельними сторонами. Це - вежа, де містився «дзеґар» з Архангелом Михаїлом. Стояла вежа, як бачимо, окремо від будинку ратушного і не була його органічною частиною.
Безпосередньо в правий причілок головного будинку, але все-ж трохи ззаду впирався «городской питейный домъ», а трохи далі, кроків з 15 в напрямі до Братського манастиря стояла «важня» - продовгастий деревляний будинок. Ззаду магістратського будинку зазначено двір, але межі його зазначені не докладно. Що до самої «Житноторжської площі», що була в ті часи, як бачимо, на місці теперішнього гостиного ряда й сквера, що біля нього, а не там, де вона зараз міститься, то просторінь її на плані 1800 року заставлена густими рядами «лавок гостинного двора».
Усі допіру наведені розміри магістратського будинку й його окремих частин, взяті приблизно згідно з прикладеним до плану масштабом, як бачимо, не сходяться ні з розмірами, поданими Гільденштедтом, ні з даними Закревського, але все-ж вони ближчі до Гільденштедтових. З огляду на те, що для мети, з якою складено план Меленського - загальне перепланування й перебудова площі - була фактично зайвою абсолютна точність розмірів магістратського будинку (отже надто мала ширина ратуші в порівнянню з довжиною кидаються в вічі), прийдеться взяти під сумнів його розміри й визнати за найближчі до дійсних розміри, зазначені Гільденштедтом, як середні між розмірами Закревського й Меленського.
Зображення ратуші на малюнку "Фасадъ Старокіевской крѣпости" М. Рожена кін. XVIII ст.
На плані Київа 1806 року ратушу київську теж зазначено, але дуже схематично, в вигляді будинку з хрещатим планом і півкруглим виступом на задньому боці. З огляду на мініятюрність самого виображення даремно сподіватись, щоб цей малюнок точно передав план ратуші. Все-ж і цей малюнок в загальних рисах подібний до плану 1800 року і таким чином стверджує його правдивість.
Перейдемо тепер до загального вигляду ратуші, як її виображено на «фасаді Старокіевской крѣпости». Під числом «42» зараз же направо від будинку старої Академії зазначено «магистратъ». Виображено його, на жаль, не з чільної сторони, а з задньої, якою будинок стояв до Дніпра, адже увесь цей малюнок Подола й Старокиївської кріпости зроблено від Дніпра.
Магістрат, як його тут виображено, майже цілком відповідає планові Меленського: теж довгий двохповерховий будинок (з-за инших будинків видно лише його верхній поверх) з високим двохсхилим дахом, що закінчуються на причілках бароковими фронтонами, подібними до фронтонів лаврських келій. Дах намальовано не всюди однаковий: праворуч від башти ясно видно на дахові бароковий залом, ліворуч залому немає, намальовано лише двоє слухових вікон. Задню прибудову, що зазначено на плані Меленського, видно цілком ясно; односхилий дах на ній є продовженням даху головного будинку. Вежа стоїть окремо, поруч з прибудовою, також як і на плані Меленського. З другого боку вежі видно якусь иншу прибудову, або будинок у дворі ратушному, що стоїть симетрично до першої прибудови, лише дах на цій прибудові не є продовженням даху головного будинку, як дах першої прибудови, а впираються в нижню частину карнізу.
Ця прибудова споріднюю малюнок ратуші на «фасадѣ старокіевской крѣпости» з планом 1806 року, де прибудови зазначено симетрично обабіч вежі. Особливо інтересний малюнок вежі. Вона виображена чотирьохповерховою; кожний верхній поверх вужчий за нижній. Нижній поверх окрас не має і має вигляд чотирьохкутного або круглого, лише не восьмигранного, як він є на плані Меленського. Три верхні поверхи оздоблені колонками або півколонками - по чотири в кожному поверсі, себ-то фактично по вісім в кожному поверсі, коли взяти зворотній бік башти, який глядачеві, звичайно, не видно. В четвертому поверсі, крім колонок, зазначені поренчата, - це, мабуть, той «високій балконъ вокругь башни», де за словами Закревського грали опівдні трубачі.
Вежа прикрита гранчастою банею, на якій утверджено восьмикутний барабан, як буває на українських церквах, або барокових західньо-европейських баштах, а замісць глави з хрестом башта завершена високим шпілем з великим двохголовим орлом. Годинника не зазначено, хоч він згідно з даними Гільденштедта був повернений циферблатом на усі чотири сторони.
Про те, хто саме будував київську ратушу, за чиїм проектом, коли саме - на жаль, жадних відомостів не опубліковано, і тому на ці запитання можливо висловлювати лише більш-менш імовірні гадки, тим більше, що навіть ті дані про ратушу, що ми маємо, не остільки достовірні, щоб на підставі їх можна було робити якісь певні висновки. Адже на «фасаді старокіевской крѣпости» - головному джерелі для установлення зовнішнього вигляду ратуші, - праці офіціальній, робленій безумовно фахівцем і тому ніби то вірі гідній, ратуша намальована безумовно не точно в цілому ряді істотних деталів: дах головного будинку в правій частині від башти намальовано з заломами, в лівій - без заломів. На башті нижній поверх не виображено восьмикутним, яким він був в дійсності, три верхні поверхи намальовано так, що неясно, чим вони оздоблені - колонками чи півколонкамн; годинників не зазначено; нема й вікон, які мабуть мусіли бути на башті. Все це перешкоджає робити точний аналіз її стилю й установлювати ті джерела, ті архітектурні пам’ятки, під виливом яких вона зроблена.
Коли підшукувати паралелі до високої башти київської ратуші з де-кількома ярусами колонок, або півколонок, з високим гострим шпілем, то, на мою думку, їх треба шукати не серед деревляних многоярусних дзвіниць українського стилю з арочним опасанням, а в таких будівлях, як Шеделевська лаврська дзвіниця, як дзвіниця Петропавловського собору в Ленінграді, остання лише не в тому вигляді, як її збудував Трезіні, а в тому, як її виобразив Зубов на панорамі Петербурга 1716 року і - восьмигранною з годинником на чотири сторони й високим шпілем.
Через невиразність малюнку ратушної башти ми мусимо поки-що залишити ідею установлення зв’язку й залежности стилю ратушної башти від Шеделевської дзвіниці, ідею, яка повстав із факта, що Шедель закладав Лаврську дзвіницю за 7 років до закінчення репарації київської ратуші. Зваживши існуючі по даному питанню дані, ми мусимо в основу його вирішення покласти напис 1697 р. на башті, що зберігся на ній до початку XIX ст. й свідчить, що її збудовано саме 1697 року, і що після пожежі 1718 року її лише ремонтовано, а не ґрунтовно перебудовано. Тому прийдеться залишити й петербурзькі аналогії, бо Петербург, як відомо, засновано лише 1703 року.
Паралелів для ратушної башти прийдеться шукати на Заході серед ратушних або біржових башт, на зразок башти копенгагенської біржі 1674 р., що, на думку Грабаря, послужила першоджерелом для дзвіниці Петропавловського собору, яка в Зубовській редакції справді досить близька до башти київської ратуші.
Що до самої ратуші, то звертає, на себе увагу певна схожість фасаду її з фасадом старого будинку київської Академії. Правда, на малюнкові Академії й ратуші «фасада старокіевской крѣпости» такої схожості не видно, навпаки, кидаються в вічі ріжниця в дахах на ратуші й Академії. Треба все-ж зазначити, що в малюнкові даху на ратуші, як ми говорили вище, є; якась помилка; можливо, що весь дах мав бароковий залом, як і його права частина. Схожість є саме в фасадах: за словами Закревського, на другому поверсі ратуші була одкрита галерея, але одкрита галерея була зроблена й на фасаді Мазепинського корпусу Академії Шеделем. Інтересно, що Шедель працював над перебудовою Академії в 30-х рр. XVIII ст., себ-то як-раз тоді, коли репарувалась і ратуша.
Ці два будинки стояли майже поруч, і магістратові, здасться, було дуже зручно доручити репарацію ратуші відомому майстрові, що робив тоді кращі київські будівлі. На жаль, цю нашу гадку ми не маємо можливості підкріпити жадними документальними даними.
Головний фасад ратуші. Кресленик Андрія Меленського, 1800-і рр.
План ратуші, складений Андрієм Меленським, 1800-і рр.
Що до внутрішнього плану ратуші, кількості кімнат і заль, їх призначення, їх розположення, - ми знаємо дуже мало. Де-які дані про це дають описання урочистих зустрічів магістратом царів і князів, що приїздили до Київа. Найбільшими залями в ратуші, де відбувалися зустрічі «високих» гостей, були «судова» й «скарбова» заля. Автор «хронографії» (!) про перебування вел. кн. Павла Петровича й Марії Теодоровни у Київі 1781 року між иншим розказує, про убранство палат: «скарбовая же сія палата, или приличнѣе сказать парадная зала убрана была портретами, зеркалами, люстрами, мебелями богатыми, канапами, креслами и освѣщена весьма прозрачно и благолѣпно».
В цій же скарбовій палаті в спеціяльних двох «ковчегах» зберігались височайші грамоти окремо російських царів і польських королів. В «скарбовой большой палатѣ», як каже далі «хронографія», було улаштовано вечерю на 50 осіб для членів магістрата й знатніших осіб, після якої гості перейшли до «судової» палати, де були «других чиновниковъ магистратскихъ жены съ дочерми, такожъ и приѣжжіе изъ Россіи и Малороссіи дворянскіе жены». Очевидно, ця заля була теж велика, коли не більша від «скарбової». З цього-ж опису довідуймось, що в будинку магістратському було п’ятеро дверей: «на входѣ въ магистратъ и при всѣхъ дверяхъ въ оной то-есть у пяти мѣстъ поставлены были реестровые». З инших джерел довідуймось, що в магістраті було п’ять кахлевих печей, та що на їх ремонт пішло в 1799 році 95 карб. 87 коп., а в 1800 р. - 148 крб. 54 коп.
В убранстві двох головних заль ратуші, про що ми говорили вище, багацько було привезено й зроблено спеціяльно ad hoc, для урочистої зустрічі великого князя, але з цього чимало залишилося й надалі. Принаймні, коли 1782 р. згорів будинок намісницького управління у Київі і до ратуші перебралась «верхняя расправа», то магістрат в січні 1783 р. почав скаржитись: «занятая верхнею расправою въ магистратѣ палата, приведённая въ превосходное у к р а ш е н і е, съ немалымъ иждивеніемъ для случающихся церемоній, а нынѣ оная верхняя расправа имѣя въ ней производство дѣлъ, вмѣсте съ канцелярскими служителями и караульными, помѣщающися, приводитъ въ опустѣніе и нелѣпость».
Малюнок-реконструкція В. Ленченка. Ч/б і кольорова версії.
Проект реконструкції Контрактової площі з відновленими будівлями ратуші, фонтану, Гостиного двору і церкви Богородиці. Аксонометрія Валентини Шевченко, 1976 р.
Проект відновлення ратуші та фонтану Самсон. Архітектор Юрій Лосицький.
Проекти 2000-х років з відновленням ратуші та комплексу Ґесте.
Пам'ятна монета 20 грн на честь 200-річчя Контрактового ярмарку із зображенням ратуші.
Ратуша.
Магдебурзьке право було надане Київу, як допіру було зазначено, в 1499 році, і в XVI ст., мабуть вже на початку його, було вже збудовано ратушу-міський будинок, де містився магістрат і відбувалось його урядування. Збудовано його на Подолі, в осередку тодішнього міського життя, мабуть на тій самій міській площі, біля Братського манастиря, де ми бачимо його й пізніше, згідно з документами, в XVII і XVIII ст. Збудовано було цю першу ратушу мабуть із дерева, бо деревляною вона була на протязі всього XVII ст. і десь тільки приблизно на грані XVII й XVIII ст. її замінено камінною. На протязі декількох сот років існування будинок міський де-кілька разів горів. Так, в актах міських від 15 листопаду 1638 року читаймо: «…подчасъ запалу огня такъ увесь рынокъ, ратушъ, церковъ, звоница, презъ огонь згорели и внивечъ обернуть мусили». Але ратушу мабуть зараз же відбудували, бо Боплан через два роки після цього (коло 1640 року) вже згадує про київську ратушу без зазначення, що вона погоріла. На малюнкові Вестерфельда 1651 року ми маємо найстарше виображення київської ратуші. Воображено її також на плані Київа 1695 року. Обидва виображення дуже схематичні, але на плані 1695 року ратуша не прикрита иншими будовами і архітектурні деталі її виступають яскравіше. Тут вона має вигляд продовгастого двохповерхового будинку, в якому верхній поверх вужчий за нижній і переходить у нижній системою заломів, що бувають звичайно в українських ярусних церквах. На другому поверсі ясно зазначено ряд круглих вікон, а на даху в центрі щось подібне до купола з шпілем і флюгером; обабіч його ще два шпілі. Ратуша на малюнкові Вестерфельда внизу прикрита деревом, але два поверхи будинку в ньому зазначені ясно і верхній також вужчий за нижнього і такі-ж заломи як і на плані 1695 р., але на даху, замісць куполу і шпілів, щось подібне до площадки, оточеної поренчатами.
До обох цих виображень ратуші київської треба ставитись дуже обережно. Адже в нижньому поверсі будинку на плані 1695 року зазначено лише три вікна й одні двері, як у звичайній хаті, а що до малюнку Вестерфельда, то оригіналів малюнків Вестерфельда до нас, як відомо, не дійшло, а лише пізніші копії. З свого боку літографи теж не зовсім точно передавали ці копії і тому найбільш більш достовірною являються публікація Смірнова, зроблена по фотографії Павлова.
Схематичне зображення дерев'яної ратуші на карті полковника Ушакова, складена у 1695 році.
Реконструкція зовнішнього вигляду дерев'яної ратуші П. Юрченка.
На плані 1695 року ратуша зазначена на «торговій» площі недалеко біля Успенського собору. Між ратушею і собором виображено фонтан приблизно на тому-ж місці, де про нього згадують джерела XVIII ст. і де стоїть зараз Самсоновський фонтан.
Двору біля ратуші на плані не зазначено, але архівні джерела стало свідчать, що біля ратуші був двір. В документі 1671 р., наприклад, читаймо: «пляцъ… другимъ бокомъ одъ улочки меншой, якая идетъ узь дворъ самый ратуши ку братству…» В документі 1700 р.: «бояринъ… прислалъ къ намъ, на ратушный дворъ, стрельцовъ множае, чтобы студенты майстрату и всего города не разорили и насъ, не позбивали…»
Наприкінці XVII ст., в 1697 р. була збудована велика башта камінна з «дзеґарем» - баштовим годинником. На ньому, за словами Закревського, був напис: «Богомъ хранима града Кіева АХЧЗ». Про цей «дзеґар» ми маємо глуху звістку в «Путешествіи въ святую землю» московського старообрядчеського попа Івана Лук’янова, який, приїхавши в 1701 р. до Київа, занотував: «стахомъ на дворъ близъ ратуши. А въ то время три часа ночи вдарило». Маємо й докладніший його опис в літописній звістці 1718 року про пожежу цього дзеґара: «на ратуши дзегарь чудесный, где архангела Михаилъ, копіемъ во время пробиття часов, змѣя въ уста билъ столко, сколко часовъ, ударяло, згорів». Чи було одночасно з баштою збудовано й камінний будинок ратуші, невідомо. Гун каже, що магістрат збудовано в 1705 р. Оскільки башта з дзеґарем збудована, як далі забачимо, окремо від самого ратушного будинку, це можливо. Цим дзеґарем, очевидно, кияне дуже пишались. Раніш, ще за литовсько-польських часів, коли на горі Киселівці стояв замок, дзеґар було улаштовано на одній з веж замкових. «Зекгаръ въ замку на вежи съ колы и всими приправами, выбиваетъ 24». Архівні джерела зберегли нам ім’я «зекгамистра» Якуба Пушкаря, «который поправуетъ зекгари… береть отъ зекгара особно съ скарбу господаревого 15 коп грошей, а сукъна лунъского 5 локотъ». Ходив спеціяльний чоловік й за ратушним дзеґарем: в 1799 р. видано «шляхтичу Михайлів Войцеховичу на смотреніе городскихъ часовъ, н на наемъ для него квартиры 95 р.». В слідуючому році видано «на починку магистратскихъ башенныхъ и въ комнатахъ находящихся часовъ 58 р.»
Ратуша початку XVIIІ ст.
Після пожежі 1718 р. кияне майже 20 років не могли спромогтися відбудувати обгорілу ратушу, принаймні ще на початку 1737 року (18 січня), скаржучись на великі побори, магістрат київський писав, що у киян так мало коштів, «яко и ратуши погорѣлой репаровать чимъ не имѣется». Але в цьому-ж таки 1737 році камінний будинок ратушний все-ж було закінчено. Цей будинок простояв до великої пожежі Київа 1811 року, коли він згорів разом з іншими значними будинками й церквами Подолу.
Залишилось де-кілька описань цього будинку, - хоч і не дуже докладних; залишився також пізній схематичний абрис плану, а також малюнок північного його боку.
Найстарший з більш-менш значних описів належить академикові Гільденштедту, що був у Київі в 1774 році. За його словами, будинок ратуші двохповерховий, довжиною 17 сажнів, шириною 8 сажнів. Він стоїть на плацу, що займає 200 кроків в квадраті. Майже посередині одного з довгих боків ратуші збудована башта сажнів з 20 заввишки. На ній дзеґар, циферблат якого повернено на усі чотири боки. Він вибиває години й чверті і під час бою його чути гру дзвіночків. Тричі на день, коли сонце сходить, опівдня й коли заходить сонце, на площі грають в труби трубачі, яких утримує магістрат. На верху башти двохголовий золочений орел. В де-кількох кроках від короткої стіни ратуші стояв камінний будинок міського шинку. Перед ратушею в де-кількох кроках колодязь під камінною банею. В середині його статуя, що держить в правій руці велику кварту, з якої постійно тече вода.
Через десять років після Гільденштедта поручик Новгородцев в «Географическомъ описаніи города Кіева» одводить ратуші лише де-кілька рядків. Доповненням до Гільденштедта тут являються вказівка, що «къ полуденной сторонѣ на боку оной изображеніе архистратига Михаила позолоченное».
Описання Закревського найдокладніше. Він дає й розміри ратуші, але вони відмінні від Гільденштедтових: довжина 16 саж., висота до верхнього карніза майже 6 саж., а з дахом 9 саж. Башта кругла (?) з балконом, висотою біля 15 саж. стояла серед головного фасаду з невеликим виступом. Місце, де саме стояв магістрат, Закревський визначає, гак: від Успенської церкви він був в 66 сажнях, а тому що фонтан Самсонієвський стоїть по тій же лінії в 48 сажнях від Успенської церкви, то значить магістрат був майже в 20 сажнях від фонтана і в 33 сажнях від контрактового будинку. Головним фасадом ратуша стояла до фонтана, а другим до Братського манастиря.
Фасад ратуші у Закревського описано так:
«Посрединѣ главнаго строенія былъ обширный выступъ, въ которомъ находилась парадная лѣстница и сѣни. Въ ровень со вторымъ этажемъ дома, въ семъ виступѣ была открытая галлерея или терраса, украшенная наверху фронтономъ, на которомъ стояла мѣдная колоссальная статуя Ѳемиды, съ мечемъ въ одной рукѣ и съ вѣсами въ другой. Въ продолженіе лѣта въ хорошую погоду, передъ домомъ магистратскимъ люди собирались слушать музыку; съ половины 11 часа утра до половины 1-го часа по полудни на высокомъ балконѣ, вокругъ башни, играли четыре трубача; по вечерамъ же въ открытой галлереѣ надъ лѣстницею, городскіе музиканты играли зорю. Но особенное вниманіе и удивленіе простого народа, - добавляє Закревський, - привлекалъ, по своему устройству, гербъ кіевскій. Это было мѣдное, въ кругу, до четырехь аршинъ въ поперечннкѣ, барельефное изображеніе св. Архистратига Михаила, который издревле почитается покровителемъ Кіева. Фигура Архангела была такъ устроена при часахъ на башнѣ, что во время ихъ боя, она ударяла стальнымъ копіемъ въ кремнистую пасть змія, отъ чего сыпались, изъ нея искры. Надъ часами, вокругъ карниза башни была надпись славянскими золочеными буквами: «Богомъ хранима града Кіева ҂҃ахчз (1697). Роковымъ пожаромъ 1811 г. іюня 9 дня, зданіе сіе опустошено, и кирпичи онаго употреблены на постройку теперешняго контрактоваго дома, а отъ бывшаго магистрата сохранился только означенный гербъ Кіева, да статуя Фемиды, поврежденные огнемъ. Присутственное мѣсто онаго было помѣщено въ каменномъ, принадлежащемъ городу, зданіи, находящемся противъ Вознесенской церкви; но въ 1838 г. купленъ каменный домъ гражданина Сухоты, близъ церкви св. Николая Добраго, куда и Присутственныя мѣста Магистрата Словеснаго и Сиротскаго судовъ перенесены».
До відомостів, що подає Закревськнй, треба відноситись обережно. Хоч він і каже, що сам бачив ратушу і статуї на ній, але йому в час пожежі 1811 р., що знищила ратушу, було не більше як шість років.
Описував пін ратушу через де-кілька десятків років після її знищення, себ-то фактично описував не стільки з власної пам’яти, скільки з чужих переказів. Де-які помилки кидаються в вічі одразу. Адже статуя Теміди, наприклад, була зовсім не «колоссальныхъ размѣровъ», як здавалась вона Закревському, а значно нижча від звичайного людського росту. Архангел Михаїл уже в часи Новгородцева не бив змія в пащу списом. Вежа ратушна, як далі забачимо, стояла не серед головного фасаду, а окремо від будинку ратушного, за ним і т. и.
В цьому відношенні, що до зовнішнього вигляду ратуші, дуже цікаві поправки й доповнення до рукописних джерел додають - план «Житноторжської» площі Київа, зроблений Меленським Андрієм 1800 р. а також «фасадъ старокіевской крѣпости и нижняго города Кіево-Подола», накреслений в 80-х роках XVIII століття, де маємо малюнок ратуші.
План ратуші на картах Києва 1787 та 1803 років.
На плані 1800 року під числом «2» зазначено «каменной магистратъ» - довгий будинок коло 21,7 сажня довжини й коло 4,7 ширини. З чільного боку до нього прибудовано довгий ґанок 11 сажнів довжини й 1½ ширини. Це - той «обширный выступъ», в якому, за словами Закревського, були сіни й сходи й відкрита галерея на другому поверсі. Ширина будинку в цьому місці буде приблизно 6,2 сажнів. Всі розміри беремо з масштабу цього плана.
Ззаду головного корпусу, в 5 сажнях від правого причілку, зазначена прибудова розміром приблизно 3,8 × 3,4 сажня. В куті між цею прибудовою й головним корпусом магістрата на один, приблизно, сажень від будинку зазначено восьмикутник коло 3,6 сажнів між паралельними сторонами. Це - вежа, де містився «дзеґар» з Архангелом Михаїлом. Стояла вежа, як бачимо, окремо від будинку ратушного і не була його органічною частиною.
Безпосередньо в правий причілок головного будинку, але все-ж трохи ззаду впирався «городской питейный домъ», а трохи далі, кроків з 15 в напрямі до Братського манастиря стояла «важня» - продовгастий деревляний будинок. Ззаду магістратського будинку зазначено двір, але межі його зазначені не докладно. Що до самої «Житноторжської площі», що була в ті часи, як бачимо, на місці теперішнього гостиного ряда й сквера, що біля нього, а не там, де вона зараз міститься, то просторінь її на плані 1800 року заставлена густими рядами «лавок гостинного двора».
Усі допіру наведені розміри магістратського будинку й його окремих частин, взяті приблизно згідно з прикладеним до плану масштабом, як бачимо, не сходяться ні з розмірами, поданими Гільденштедтом, ні з даними Закревського, але все-ж вони ближчі до Гільденштедтових. З огляду на те, що для мети, з якою складено план Меленського - загальне перепланування й перебудова площі - була фактично зайвою абсолютна точність розмірів магістратського будинку (отже надто мала ширина ратуші в порівнянню з довжиною кидаються в вічі), прийдеться взяти під сумнів його розміри й визнати за найближчі до дійсних розміри, зазначені Гільденштедтом, як середні між розмірами Закревського й Меленського.
Зображення ратуші на малюнку "Фасадъ Старокіевской крѣпости" М. Рожена кін. XVIII ст.
На плані Київа 1806 року ратушу київську теж зазначено, але дуже схематично, в вигляді будинку з хрещатим планом і півкруглим виступом на задньому боці. З огляду на мініятюрність самого виображення даремно сподіватись, щоб цей малюнок точно передав план ратуші. Все-ж і цей малюнок в загальних рисах подібний до плану 1800 року і таким чином стверджує його правдивість.
Перейдемо тепер до загального вигляду ратуші, як її виображено на «фасаді Старокіевской крѣпости». Під числом «42» зараз же направо від будинку старої Академії зазначено «магистратъ». Виображено його, на жаль, не з чільної сторони, а з задньої, якою будинок стояв до Дніпра, адже увесь цей малюнок Подола й Старокиївської кріпости зроблено від Дніпра.
Магістрат, як його тут виображено, майже цілком відповідає планові Меленського: теж довгий двохповерховий будинок (з-за инших будинків видно лише його верхній поверх) з високим двохсхилим дахом, що закінчуються на причілках бароковими фронтонами, подібними до фронтонів лаврських келій. Дах намальовано не всюди однаковий: праворуч від башти ясно видно на дахові бароковий залом, ліворуч залому немає, намальовано лише двоє слухових вікон. Задню прибудову, що зазначено на плані Меленського, видно цілком ясно; односхилий дах на ній є продовженням даху головного будинку. Вежа стоїть окремо, поруч з прибудовою, також як і на плані Меленського. З другого боку вежі видно якусь иншу прибудову, або будинок у дворі ратушному, що стоїть симетрично до першої прибудови, лише дах на цій прибудові не є продовженням даху головного будинку, як дах першої прибудови, а впираються в нижню частину карнізу.
Ця прибудова споріднюю малюнок ратуші на «фасадѣ старокіевской крѣпости» з планом 1806 року, де прибудови зазначено симетрично обабіч вежі. Особливо інтересний малюнок вежі. Вона виображена чотирьохповерховою; кожний верхній поверх вужчий за нижній. Нижній поверх окрас не має і має вигляд чотирьохкутного або круглого, лише не восьмигранного, як він є на плані Меленського. Три верхні поверхи оздоблені колонками або півколонками - по чотири в кожному поверсі, себ-то фактично по вісім в кожному поверсі, коли взяти зворотній бік башти, який глядачеві, звичайно, не видно. В четвертому поверсі, крім колонок, зазначені поренчата, - це, мабуть, той «високій балконъ вокругь башни», де за словами Закревського грали опівдні трубачі.
Вежа прикрита гранчастою банею, на якій утверджено восьмикутний барабан, як буває на українських церквах, або барокових західньо-европейських баштах, а замісць глави з хрестом башта завершена високим шпілем з великим двохголовим орлом. Годинника не зазначено, хоч він згідно з даними Гільденштедта був повернений циферблатом на усі чотири сторони.
Про те, хто саме будував київську ратушу, за чиїм проектом, коли саме - на жаль, жадних відомостів не опубліковано, і тому на ці запитання можливо висловлювати лише більш-менш імовірні гадки, тим більше, що навіть ті дані про ратушу, що ми маємо, не остільки достовірні, щоб на підставі їх можна було робити якісь певні висновки. Адже на «фасаді старокіевской крѣпости» - головному джерелі для установлення зовнішнього вигляду ратуші, - праці офіціальній, робленій безумовно фахівцем і тому ніби то вірі гідній, ратуша намальована безумовно не точно в цілому ряді істотних деталів: дах головного будинку в правій частині від башти намальовано з заломами, в лівій - без заломів. На башті нижній поверх не виображено восьмикутним, яким він був в дійсності, три верхні поверхи намальовано так, що неясно, чим вони оздоблені - колонками чи півколонкамн; годинників не зазначено; нема й вікон, які мабуть мусіли бути на башті. Все це перешкоджає робити точний аналіз її стилю й установлювати ті джерела, ті архітектурні пам’ятки, під виливом яких вона зроблена.
Коли підшукувати паралелі до високої башти київської ратуші з де-кількома ярусами колонок, або півколонок, з високим гострим шпілем, то, на мою думку, їх треба шукати не серед деревляних многоярусних дзвіниць українського стилю з арочним опасанням, а в таких будівлях, як Шеделевська лаврська дзвіниця, як дзвіниця Петропавловського собору в Ленінграді, остання лише не в тому вигляді, як її збудував Трезіні, а в тому, як її виобразив Зубов на панорамі Петербурга 1716 року і - восьмигранною з годинником на чотири сторони й високим шпілем.
Через невиразність малюнку ратушної башти ми мусимо поки-що залишити ідею установлення зв’язку й залежности стилю ратушної башти від Шеделевської дзвіниці, ідею, яка повстав із факта, що Шедель закладав Лаврську дзвіницю за 7 років до закінчення репарації київської ратуші. Зваживши існуючі по даному питанню дані, ми мусимо в основу його вирішення покласти напис 1697 р. на башті, що зберігся на ній до початку XIX ст. й свідчить, що її збудовано саме 1697 року, і що після пожежі 1718 року її лише ремонтовано, а не ґрунтовно перебудовано. Тому прийдеться залишити й петербурзькі аналогії, бо Петербург, як відомо, засновано лише 1703 року.
Паралелів для ратушної башти прийдеться шукати на Заході серед ратушних або біржових башт, на зразок башти копенгагенської біржі 1674 р., що, на думку Грабаря, послужила першоджерелом для дзвіниці Петропавловського собору, яка в Зубовській редакції справді досить близька до башти київської ратуші.
Що до самої ратуші, то звертає, на себе увагу певна схожість фасаду її з фасадом старого будинку київської Академії. Правда, на малюнкові Академії й ратуші «фасада старокіевской крѣпости» такої схожості не видно, навпаки, кидаються в вічі ріжниця в дахах на ратуші й Академії. Треба все-ж зазначити, що в малюнкові даху на ратуші, як ми говорили вище, є; якась помилка; можливо, що весь дах мав бароковий залом, як і його права частина. Схожість є саме в фасадах: за словами Закревського, на другому поверсі ратуші була одкрита галерея, але одкрита галерея була зроблена й на фасаді Мазепинського корпусу Академії Шеделем. Інтересно, що Шедель працював над перебудовою Академії в 30-х рр. XVIII ст., себ-то як-раз тоді, коли репарувалась і ратуша.
Ці два будинки стояли майже поруч, і магістратові, здасться, було дуже зручно доручити репарацію ратуші відомому майстрові, що робив тоді кращі київські будівлі. На жаль, цю нашу гадку ми не маємо можливості підкріпити жадними документальними даними.
Головний фасад ратуші. Кресленик Андрія Меленського, 1800-і рр.
План ратуші, складений Андрієм Меленським, 1800-і рр.
Що до внутрішнього плану ратуші, кількості кімнат і заль, їх призначення, їх розположення, - ми знаємо дуже мало. Де-які дані про це дають описання урочистих зустрічів магістратом царів і князів, що приїздили до Київа. Найбільшими залями в ратуші, де відбувалися зустрічі «високих» гостей, були «судова» й «скарбова» заля. Автор «хронографії» (!) про перебування вел. кн. Павла Петровича й Марії Теодоровни у Київі 1781 року між иншим розказує, про убранство палат: «скарбовая же сія палата, или приличнѣе сказать парадная зала убрана была портретами, зеркалами, люстрами, мебелями богатыми, канапами, креслами и освѣщена весьма прозрачно и благолѣпно».
В цій же скарбовій палаті в спеціяльних двох «ковчегах» зберігались височайші грамоти окремо російських царів і польських королів. В «скарбовой большой палатѣ», як каже далі «хронографія», було улаштовано вечерю на 50 осіб для членів магістрата й знатніших осіб, після якої гості перейшли до «судової» палати, де були «других чиновниковъ магистратскихъ жены съ дочерми, такожъ и приѣжжіе изъ Россіи и Малороссіи дворянскіе жены». Очевидно, ця заля була теж велика, коли не більша від «скарбової». З цього-ж опису довідуймось, що в будинку магістратському було п’ятеро дверей: «на входѣ въ магистратъ и при всѣхъ дверяхъ въ оной то-есть у пяти мѣстъ поставлены были реестровые». З инших джерел довідуймось, що в магістраті було п’ять кахлевих печей, та що на їх ремонт пішло в 1799 році 95 карб. 87 коп., а в 1800 р. - 148 крб. 54 коп.
В убранстві двох головних заль ратуші, про що ми говорили вище, багацько було привезено й зроблено спеціяльно ad hoc, для урочистої зустрічі великого князя, але з цього чимало залишилося й надалі. Принаймні, коли 1782 р. згорів будинок намісницького управління у Київі і до ратуші перебралась «верхняя расправа», то магістрат в січні 1783 р. почав скаржитись: «занятая верхнею расправою въ магистратѣ палата, приведённая въ превосходное у к р а ш е н і е, съ немалымъ иждивеніемъ для случающихся церемоній, а нынѣ оная верхняя расправа имѣя въ ней производство дѣлъ, вмѣсте съ канцелярскими служителями и караульными, помѣщающися, приводитъ въ опустѣніе и нелѣпость».
Малюнок-реконструкція В. Ленченка. Ч/б і кольорова версії.
Проект реконструкції Контрактової площі з відновленими будівлями ратуші, фонтану, Гостиного двору і церкви Богородиці. Аксонометрія Валентини Шевченко, 1976 р.
Проект відновлення ратуші та фонтану Самсон. Архітектор Юрій Лосицький.
Проекти 2000-х років з відновленням ратуші та комплексу Ґесте.
Пам'ятна монета 20 грн на честь 200-річчя Контрактового ярмарку із зображенням ратуші.