Втрачений шанс
здебільшого згоден з автором.
Originally posted by reznichenko_d at Втрачений шанс
Ми любим Гітлера, хоч він був дурень. Короткозорий дурень, який мріяв про вічність, видивлявся за тисячорічний обрій, та не зміг побачити, який час розгортається прямо у нього під носом. Ми любимо Гітлера, хоча через нього втратили шанс на місце в сучасній історії, і живемо, наче матроси розбитого флоту.
Під носом у Гітлера була зоря глобалізму, ХХ сторіччя - війна ідеологій, світоглядних систем. Передова політична думка оперувала концепціями, ставила експерименти, що творили принципово нове суспільство в масштабах всієї земної кулі. І в цю переломну епоху наш любий Адольф заходився будувати нудну, позавчорашню колоніальну імперію, час яких невідворотно минув. Гітлеру-політику не вистачало того ж, чого і Гітлеру-художнику - модернізму, новаторського мислення, бажання експерименту. Ми любимо Гітлера всупереч йому самому, бо він нас не любив. Він любив лише своїх німців.
Рейх потрапив у пастку етнічного націоналізму. Коли хрестоносні колони Вермахту входили в палаючі міста, європейські мислителі бачили за цією експансією прихід нового світу, нових цінностей, нового світогляду. Бачили і вітали, адже затиснуті в лещатах між марксизмом та лібералізмом, шукали нового аристократичного ідеалу, нової Священної Римської Імперії. Та німці швидко розвіювали їх ілюзії. Німецька армія воює в інтересах німецького, і тільки німецького народу. «Аристократичний ідеал? Священна Імперія..» - здивовано перепитував елегантно вдягнений німецький офіцер, - «Куди тобі в Священну Імперію, widerlich Drecksau...»
В 1943 році на прийом до Гітлера прилетів нобелівський лауреат, авторитетний інтелектуал, «Гомер наших днів», норвезький письменник Кнут Гамсун. Старий Гамсун був великим шанувальником фюрера, вважав його захисником «землі і крові», патріархальної живої Європи, яку можна протиставити технократичній західній цивілізації, яку він щиро ненавидів. Син Гамсуна, Алрід, бився добровольцем в скандинавській дивізії СС «Вікінг».
Що хотів старий норвег Гамсун від Гітлера? Він хотів запевнити, що, по-перше, братський норвезький народ, і вся європейська раса, покладають на німецький Рейх свої надії. І по-друге, оскільки вже було озвучено «по-перше» - хай Гітлер відкличе з Норвегії свого імперського комісара Йосипа Тербовена, бо цей солдафон править Норвегією, наче африканським протекторатом, і не тримає місцевих жителів за людей.
Довга розмова закінчилася нічим. Гітлер відказав, що Тербовен діє в інтересах німецького народу, за логікою воєнного часу. І наказав своїй адміністрації надалі діячів типу Гамсуна до нього не пускати. Навіть норвегам, арійцям з арійців, фольксдойчам з фольксдойчів, було відмовлено в рівноправ’ї, і бодай у формально самостійній політиці. Там, де Рейх - там правлять німці, крапка.
Коли Радянський Союз напав на Фінляндію, він підготував спеціальну бадьору пісеньку: «Відкривай нам, Суомі-красуня, половинки широких воріт!» У відповідь красуня Суомі зі своїх нещасних трьох з половиною мільйонів населення мобілізувала 265 000, тобто практично всіх молодих і придатних до носіння зброї чоловіків. Фіни залягли по сніжним лісам, вкопалися в мерзлу землю - «Njet, Molotoff!»
...А окупанти знай співали: «Відбирали не раз вашу Батьківщину, ми приходимо її повернути…»
Кому повернути? Собі, як у часи царизму?.. Ні. У перший же день «зимової війни», у першому ж захопленому містечку Терійокі, ще коли не всі фінські війська залишили населений пункт, Радянський Союз проголосив Фінляндську Демократичну Республіку - лялькову державну структуру, від імені якої Червона Армія «визволяла» решту території. Нападники називали фінів не просто фінами, а «біло-фінами», тобто контрреволюційними фінами, монархічними фінами, ідеологічно-ворожими антимарксистськими фінами - на відміну від хороших фінів, які мусять воювати за світовий інтернаціонал.
Іграшкові уряди СРСР створював в усіх землях, які підкорював, і вони одразу ж оголошували війну німецькому Рейху, навіть якщо країна тільки вчора була йому союзником. Європа розквітала прапорами нових республік, а за вивіскою цього марксистського братства було видно, як на захід рухаються прикордонні стовпи Червоної імперії.
А що німці? А німці в аналогічній ситуації вчиняли радикально навпаки. Вони вторглися в Україну, де змучене комунізмом, колективізацією, голодом і репресіями населення зустрічало їх як визволителів, хлібом-сіллю зустрічало. Коли ж були відкриті підвали НКВС, коли серед розстріляних трупів, серед розірваних прямо в камерах гранатами (бо не було часу розстрілювати) трупів люди знаходили своїх рідних, вони шикувалися в добровольці, аби власноруч витягти Сталіна з Кремля та розірвати цю паскуду.
«...На захід від Уралу ніхто, крім німців, не має права носити зброю» - відказав Гітлер. Ви не союзники, ви - окуповане населення. Максимум, що вам світить - в поліцію, або в «хі-ві». Рейх воює своїми силами. У вас нема країни, це наш рейхскомісаріат, і наш дистрикт «Галіція». Готуйтеся приймати колоністів.
Коли 30 червня 1941 року, після вторгнення в СРСР, українськими націоналістами у Львові було проголошено відновлення Української держави - що відповіли німці? Представник німецької армії, колишній полковник УГА, професор Ганс Кох, присутній там, виступив з промовою, в якій прямо заявив, що в плани Рейху не входить творення української держави, і Німеччина сподівається, що українська нація допоможе німцям у їх боротьбі своєю працею.
Працею! Знайте своє місце, Untermenschen. Весь новопроголошений уряд було арештовано та заслано в концтабори, декого розстріляно. Уряд, який в установчих документах заявив про своє союзництво Рейху, уряд, чиї відбірні солдати, загартовані в боротьбі з польськими спецслужбами підпільники, вже билися проти комуністів у складі батальону «Нахтігаль», було знищено. Знищено бандерівську, а згодом і помірну мельниківську ОУН. Дурний Гітлер власними руками викреслив вірного союзника.
І замість того, щоб , мов сніжний ком, наростати від країни до країни, Вермахт розмазувався по завойованим землям, наче вершкове масло. Все закінчилося справедливим Сталінградом, який, нарешті, примусив Гітлера порозумнішати. Почали масово формуватися національні дивізії, в тому числі «Галичина». Та було пізно.
Що європейські народи сподівалися бачити в Німеччині? Антимарксизм, антилібералізм, Традицію, новий світанок Європи. Гітлер і сам бачив у цьому свою місію. Після обрання рейхсканцлером він зустрівся з Освальдом Шпенглером, і посварився з філософом вкрай; вони горлали один на одного:
- Кінець цивілізації! - кричав Шпенглер.
- Чорта з два! Націонал-соціалістична партія Німеччини окремим циркуляром відміняє «Занепад Європи»!
Так, Гітлер бачив себе рятівником Європи, але - німецької Європи. Він мріяв про Новий порядок, але - німецький порядок.
Коли французький селянин бачив над головою американські бомбардувальники, він знав - летить лібералізм, індивідуалізм, вільний ринок. Коли чеський партизан дивився на радянські танки, він бачив - суне комунізм, марксизм, атеїзм. Коли за обрій відходили пошарпані колони німецьких військ, і чех, і француз розуміли - це не відступає Традиція, не лицарський ідеал Європи та аристократизм падають під ударами. Це німецькі окупанти вшиваються з їх землі.
Через пиху та обмежений етнічний націоналізм Гітлера німці, фактично, залишилися зі світом сам-на-сам. І втратили такий історичний шанс для всіх нас.
-----------------------------
Стаття записана за мотивами лекції Ігоря Гаркавенка (incvar-garcavi) до дня Незалежності України.
Якщо вам сподобався матеріал, ви можете допомогти редакції «Відділу пропаганди», замовивши збірку ессе «Український Дім».
в якості порції здорового гумору
Originally posted by reznichenko_d at Втрачений шанс
Ми любим Гітлера, хоч він був дурень. Короткозорий дурень, який мріяв про вічність, видивлявся за тисячорічний обрій, та не зміг побачити, який час розгортається прямо у нього під носом. Ми любимо Гітлера, хоча через нього втратили шанс на місце в сучасній історії, і живемо, наче матроси розбитого флоту.
Під носом у Гітлера була зоря глобалізму, ХХ сторіччя - війна ідеологій, світоглядних систем. Передова політична думка оперувала концепціями, ставила експерименти, що творили принципово нове суспільство в масштабах всієї земної кулі. І в цю переломну епоху наш любий Адольф заходився будувати нудну, позавчорашню колоніальну імперію, час яких невідворотно минув. Гітлеру-політику не вистачало того ж, чого і Гітлеру-художнику - модернізму, новаторського мислення, бажання експерименту. Ми любимо Гітлера всупереч йому самому, бо він нас не любив. Він любив лише своїх німців.
Рейх потрапив у пастку етнічного націоналізму. Коли хрестоносні колони Вермахту входили в палаючі міста, європейські мислителі бачили за цією експансією прихід нового світу, нових цінностей, нового світогляду. Бачили і вітали, адже затиснуті в лещатах між марксизмом та лібералізмом, шукали нового аристократичного ідеалу, нової Священної Римської Імперії. Та німці швидко розвіювали їх ілюзії. Німецька армія воює в інтересах німецького, і тільки німецького народу. «Аристократичний ідеал? Священна Імперія..» - здивовано перепитував елегантно вдягнений німецький офіцер, - «Куди тобі в Священну Імперію, widerlich Drecksau...»
В 1943 році на прийом до Гітлера прилетів нобелівський лауреат, авторитетний інтелектуал, «Гомер наших днів», норвезький письменник Кнут Гамсун. Старий Гамсун був великим шанувальником фюрера, вважав його захисником «землі і крові», патріархальної живої Європи, яку можна протиставити технократичній західній цивілізації, яку він щиро ненавидів. Син Гамсуна, Алрід, бився добровольцем в скандинавській дивізії СС «Вікінг».
Що хотів старий норвег Гамсун від Гітлера? Він хотів запевнити, що, по-перше, братський норвезький народ, і вся європейська раса, покладають на німецький Рейх свої надії. І по-друге, оскільки вже було озвучено «по-перше» - хай Гітлер відкличе з Норвегії свого імперського комісара Йосипа Тербовена, бо цей солдафон править Норвегією, наче африканським протекторатом, і не тримає місцевих жителів за людей.
Довга розмова закінчилася нічим. Гітлер відказав, що Тербовен діє в інтересах німецького народу, за логікою воєнного часу. І наказав своїй адміністрації надалі діячів типу Гамсуна до нього не пускати. Навіть норвегам, арійцям з арійців, фольксдойчам з фольксдойчів, було відмовлено в рівноправ’ї, і бодай у формально самостійній політиці. Там, де Рейх - там правлять німці, крапка.
Коли Радянський Союз напав на Фінляндію, він підготував спеціальну бадьору пісеньку: «Відкривай нам, Суомі-красуня, половинки широких воріт!» У відповідь красуня Суомі зі своїх нещасних трьох з половиною мільйонів населення мобілізувала 265 000, тобто практично всіх молодих і придатних до носіння зброї чоловіків. Фіни залягли по сніжним лісам, вкопалися в мерзлу землю - «Njet, Molotoff!»
...А окупанти знай співали: «Відбирали не раз вашу Батьківщину, ми приходимо її повернути…»
Кому повернути? Собі, як у часи царизму?.. Ні. У перший же день «зимової війни», у першому ж захопленому містечку Терійокі, ще коли не всі фінські війська залишили населений пункт, Радянський Союз проголосив Фінляндську Демократичну Республіку - лялькову державну структуру, від імені якої Червона Армія «визволяла» решту території. Нападники називали фінів не просто фінами, а «біло-фінами», тобто контрреволюційними фінами, монархічними фінами, ідеологічно-ворожими антимарксистськими фінами - на відміну від хороших фінів, які мусять воювати за світовий інтернаціонал.
Іграшкові уряди СРСР створював в усіх землях, які підкорював, і вони одразу ж оголошували війну німецькому Рейху, навіть якщо країна тільки вчора була йому союзником. Європа розквітала прапорами нових республік, а за вивіскою цього марксистського братства було видно, як на захід рухаються прикордонні стовпи Червоної імперії.
А що німці? А німці в аналогічній ситуації вчиняли радикально навпаки. Вони вторглися в Україну, де змучене комунізмом, колективізацією, голодом і репресіями населення зустрічало їх як визволителів, хлібом-сіллю зустрічало. Коли ж були відкриті підвали НКВС, коли серед розстріляних трупів, серед розірваних прямо в камерах гранатами (бо не було часу розстрілювати) трупів люди знаходили своїх рідних, вони шикувалися в добровольці, аби власноруч витягти Сталіна з Кремля та розірвати цю паскуду.
«...На захід від Уралу ніхто, крім німців, не має права носити зброю» - відказав Гітлер. Ви не союзники, ви - окуповане населення. Максимум, що вам світить - в поліцію, або в «хі-ві». Рейх воює своїми силами. У вас нема країни, це наш рейхскомісаріат, і наш дистрикт «Галіція». Готуйтеся приймати колоністів.
Коли 30 червня 1941 року, після вторгнення в СРСР, українськими націоналістами у Львові було проголошено відновлення Української держави - що відповіли німці? Представник німецької армії, колишній полковник УГА, професор Ганс Кох, присутній там, виступив з промовою, в якій прямо заявив, що в плани Рейху не входить творення української держави, і Німеччина сподівається, що українська нація допоможе німцям у їх боротьбі своєю працею.
Працею! Знайте своє місце, Untermenschen. Весь новопроголошений уряд було арештовано та заслано в концтабори, декого розстріляно. Уряд, який в установчих документах заявив про своє союзництво Рейху, уряд, чиї відбірні солдати, загартовані в боротьбі з польськими спецслужбами підпільники, вже билися проти комуністів у складі батальону «Нахтігаль», було знищено. Знищено бандерівську, а згодом і помірну мельниківську ОУН. Дурний Гітлер власними руками викреслив вірного союзника.
І замість того, щоб , мов сніжний ком, наростати від країни до країни, Вермахт розмазувався по завойованим землям, наче вершкове масло. Все закінчилося справедливим Сталінградом, який, нарешті, примусив Гітлера порозумнішати. Почали масово формуватися національні дивізії, в тому числі «Галичина». Та було пізно.
Що європейські народи сподівалися бачити в Німеччині? Антимарксизм, антилібералізм, Традицію, новий світанок Європи. Гітлер і сам бачив у цьому свою місію. Після обрання рейхсканцлером він зустрівся з Освальдом Шпенглером, і посварився з філософом вкрай; вони горлали один на одного:
- Кінець цивілізації! - кричав Шпенглер.
- Чорта з два! Націонал-соціалістична партія Німеччини окремим циркуляром відміняє «Занепад Європи»!
Так, Гітлер бачив себе рятівником Європи, але - німецької Європи. Він мріяв про Новий порядок, але - німецький порядок.
Коли французький селянин бачив над головою американські бомбардувальники, він знав - летить лібералізм, індивідуалізм, вільний ринок. Коли чеський партизан дивився на радянські танки, він бачив - суне комунізм, марксизм, атеїзм. Коли за обрій відходили пошарпані колони німецьких військ, і чех, і француз розуміли - це не відступає Традиція, не лицарський ідеал Європи та аристократизм падають під ударами. Це німецькі окупанти вшиваються з їх землі.
Через пиху та обмежений етнічний націоналізм Гітлера німці, фактично, залишилися зі світом сам-на-сам. І втратили такий історичний шанс для всіх нас.
-----------------------------
Стаття записана за мотивами лекції Ігоря Гаркавенка (incvar-garcavi) до дня Незалежності України.
Якщо вам сподобався матеріал, ви можете допомогти редакції «Відділу пропаганди», замовивши збірку ессе «Український Дім».
в якості порції здорового гумору
Click to view