Чорна кішка, темний парк
Нещодавно їхала через парк на навчаня. Дорога знайома, всі ліхтарики увімкнені, все чудово. Повільно їду собі вгору, дихаю тяжко, вже уявляю собі, як летітиму з тієї гірочки поганенькою і зовсім не освітленою, але безлюдною дорогою зі швидкістю під 40 км/год, як завчасно приїду на заняття, що там буду робити… І раптом мене із цих думок висмикує щось незрозуміле на самому краєчку поля зору: в кількох коротесеньких метрах від мене йшла дівчина, вся в чорному, закутана від холоду по самі вуха. Кілька метрів - раніше я просто не змогла б її зауважити навіть якби мала дві фари, а не одну. Хто знає, підтвердить: світить вона у мене як треба. Я здригнулася від думки, що було б, якби я летіла вниз з тією швидкістю, як завжди, а вона опинилася попереду мене… Зауважу, що йшла вона спиною до мене, тому навіть очей, як на малюночку, побачити можливості не було. І помітити мене вона навряд чи змогла б.
До чого я це все? Люди (і не лише велосипедисти, до речі)! Якщо йдете в темні місця і ну дуже не хочете носити якусь світлоповертальну стрічку на рюкзаку/рукаві/штанцях-спідницях, пов'яжіть хоч щось біле на рукав, щоб у таких, як я, були шанси зберегти вам і собі здоров'я, життя і чисту совість.