(no subject)
минуло трохи більше року, як я звільнилася. І події минулого тижня підтвердили, що не дарма.
ПРИЧИНА перша: вільний моцк
МИнулої неділі я вперше після тривалого часу і після лікарняної реабілітацій була на концерті. Котцерті Бумбокса. Вперше за довгий час було кльово. Мене не дратували скачучі діти навколо, я взагалі не зауважувала інших, що не могло не тішити, бо Ксю казала, що було повно биків і пацанчиків. Попри те, що всі нарікали на звук, я добре чула всі інструменти, вони вперше не зливалися в кашу і не тиснули на мозгі, мені було гучно і добре (ну металева стеля таки трохи руйнувала гармонію звучання, але) Моя голова нарешті почала сприймати дійсність, а не намагатисяїї уникнути. Я їла звук ложкою. І хотілося ще і ще. А бас - узагалі створював ефекти накуру - вібрацї піднімалися знизу, стукотіли в грудях і приємно розтікалися по пузі.... Хливнюк порадував - від"ївся, і на відміну від того, як він задихався на другиій пісні два роки тому в цирку, відспівав дві години концерту просто прекрасно. Взагалі хлопці молодці. а те, що у Львові неає залу для них і що звукачі у нас кривовухі і криворукі - то не їх трабл, а наш галичанський.
ПОДІЯ друга:
зайшла в понеділок в редакцію "ВЗ". Достатньо було переступити поріг, аби зрозуміти що я вчасно і не даремно звалила звідти. Зміїне кодло, за винятком кількох суперфайних людей, які згодом теж втечуть звідти. Принаймі я їм того бажаю.
Так от оскільки в мене очистився моцк і почалася музично-концертна голодуха я напросилася поїхати з immago в Ужгород. Узагалі все ивно складається. КОлись я хотіла подружитися з Карпою. І тут бац і мрія збулася. Таке саме сталося з купою інших файних людей про яких я іі мріяти не малаправа, щоб бути з ними "на ти" чи просто тісно дружити. Але якось так є, що згодом ці люди самі з"являються. Коли я була на концертах dalai lama часто думала, що класно було б познайомитися з космічним Сашкою чи Пашкою. ПРо Пашку згдом думка у мене змінилася, хоча чувак талановитий як біс, а от Сашка космосом є , був і буде. от бац - і ми в купе сидимо, п"ємо, ... і пофіг шо тьотька не запалила п"єцика і мерзли у вагоні, пофіг шо чай був дорожчий ніж мав бути...мрії збуваються, або я чогось не розумію....
Так от концерт був просто афгєнний. Тусуватися в Ужгороді вміють. І попри вхід 30 грн народу напхалося німєрінна. І публіка така незвична. Ніодної емопісюхи. Всьо такі солідні люди, хоча і було серед нихз парочка бритоголових, але й ті слухали і аплодували. А в нас то би напевно одразу почали фукати тпа шото ви таке граєте. KEAS атжигалі так, що наше Годо тихо курить в старонкє (ну нє в абіду в любімі Дізі і ПОль). А їхній клавішник - це ж просто 180 сантиметрів харизми з афігєнним заарпутським акцентом)))). Не кажучи про гостинність хлопців, які нас тягали по місту, кормили і взагалі опукавлися як могли.
ВЗагалі місто досить гостинне, хоча на вулицях купа неадекватної молоді з розбитими чи спухлими від алкотрешу писками в а-ля реперських шатах. В замку мене просто вбило на повал те, що у нас ніразу не запитали квитків, які ми сумлінно придбали, те, що експозиція оформленна краще ніж у нашому етнографічному чи ще якомусь музеї, і те, що на третьому поверсі ми наткнулися на зачинені двері, але раптом прибігла бабця, стала нас просити перепрошувати і відчиняти. Це ж просто на грані фантастики!!! Хоча якщо хочеться переконатися не лише у гостинності а у всіх прєлістях неадекватності - варто зайти в Вопак.
Пасибі Любці, що знайшов кілька хвилин і потішив нас присутністю, а був же przystojny jak cholera!!!
Окреме дяк Акімичу за те, що обіцяє не женитися на мені, і що нянчить мене.
І особливе дякую велике-велике усьому Іммаго. Підзарядили мене трохи файними думками......
ПРИЧИНА перша: вільний моцк
МИнулої неділі я вперше після тривалого часу і після лікарняної реабілітацій була на концерті. Котцерті Бумбокса. Вперше за довгий час було кльово. Мене не дратували скачучі діти навколо, я взагалі не зауважувала інших, що не могло не тішити, бо Ксю казала, що було повно биків і пацанчиків. Попри те, що всі нарікали на звук, я добре чула всі інструменти, вони вперше не зливалися в кашу і не тиснули на мозгі, мені було гучно і добре (ну металева стеля таки трохи руйнувала гармонію звучання, але) Моя голова нарешті почала сприймати дійсність, а не намагатисяїї уникнути. Я їла звук ложкою. І хотілося ще і ще. А бас - узагалі створював ефекти накуру - вібрацї піднімалися знизу, стукотіли в грудях і приємно розтікалися по пузі.... Хливнюк порадував - від"ївся, і на відміну від того, як він задихався на другиій пісні два роки тому в цирку, відспівав дві години концерту просто прекрасно. Взагалі хлопці молодці. а те, що у Львові неає залу для них і що звукачі у нас кривовухі і криворукі - то не їх трабл, а наш галичанський.
ПОДІЯ друга:
зайшла в понеділок в редакцію "ВЗ". Достатньо було переступити поріг, аби зрозуміти що я вчасно і не даремно звалила звідти. Зміїне кодло, за винятком кількох суперфайних людей, які згодом теж втечуть звідти. Принаймі я їм того бажаю.
Так от оскільки в мене очистився моцк і почалася музично-концертна голодуха я напросилася поїхати з immago в Ужгород. Узагалі все ивно складається. КОлись я хотіла подружитися з Карпою. І тут бац і мрія збулася. Таке саме сталося з купою інших файних людей про яких я іі мріяти не малаправа, щоб бути з ними "на ти" чи просто тісно дружити. Але якось так є, що згодом ці люди самі з"являються. Коли я була на концертах dalai lama часто думала, що класно було б познайомитися з космічним Сашкою чи Пашкою. ПРо Пашку згдом думка у мене змінилася, хоча чувак талановитий як біс, а от Сашка космосом є , був і буде. от бац - і ми в купе сидимо, п"ємо, ... і пофіг шо тьотька не запалила п"єцика і мерзли у вагоні, пофіг шо чай був дорожчий ніж мав бути...мрії збуваються, або я чогось не розумію....
Так от концерт був просто афгєнний. Тусуватися в Ужгороді вміють. І попри вхід 30 грн народу напхалося німєрінна. І публіка така незвична. Ніодної емопісюхи. Всьо такі солідні люди, хоча і було серед нихз парочка бритоголових, але й ті слухали і аплодували. А в нас то би напевно одразу почали фукати тпа шото ви таке граєте. KEAS атжигалі так, що наше Годо тихо курить в старонкє (ну нє в абіду в любімі Дізі і ПОль). А їхній клавішник - це ж просто 180 сантиметрів харизми з афігєнним заарпутським акцентом)))). Не кажучи про гостинність хлопців, які нас тягали по місту, кормили і взагалі опукавлися як могли.
ВЗагалі місто досить гостинне, хоча на вулицях купа неадекватної молоді з розбитими чи спухлими від алкотрешу писками в а-ля реперських шатах. В замку мене просто вбило на повал те, що у нас ніразу не запитали квитків, які ми сумлінно придбали, те, що експозиція оформленна краще ніж у нашому етнографічному чи ще якомусь музеї, і те, що на третьому поверсі ми наткнулися на зачинені двері, але раптом прибігла бабця, стала нас просити перепрошувати і відчиняти. Це ж просто на грані фантастики!!! Хоча якщо хочеться переконатися не лише у гостинності а у всіх прєлістях неадекватності - варто зайти в Вопак.
Пасибі Любці, що знайшов кілька хвилин і потішив нас присутністю, а був же przystojny jak cholera!!!
Окреме дяк Акімичу за те, що обіцяє не женитися на мені, і що нянчить мене.
І особливе дякую велике-велике усьому Іммаго. Підзарядили мене трохи файними думками......