---
як цікаво з часом змінюється сприйняття - переосмислюєш, відвикаєш, і тепер вже спокійно сприймаєш візуалізацію, звуки. ти бачиш візуалізацію, яка колись змушувала серце щеміти, і ловиш знайоме відчуття, а його нема.
розуміння речей виходить на інший рівень. з одного боку, стаєш тотально нечутливим до одного. але з іншого - звичайні історії, емоція радості чи сльози виснажують значно швидше. і ти розумієш, що від надміру піднесення теж варто себе берегти.
а ще ти забуваєш якісь відчуття - з твого сенсорного словника випилюється щось і ти щось бачиш і це ніяк не резонує. минуле лишило щось майже легендарне, але ці легенди обростають наносним - ідеалізацією, відстороненням, картинністю споглядання. кінематографічний світлий але туманний ранок в місті Н, прогулянка і простори міста К, а якісь інші історії і загалом не мають сліду. просто розтанули. ти їх просто відпустив. добре, що навчився. відпустив і витягнув скалки і дав змогу течії бути в своєму ритмі.
і ще осягнув, що є умови, які для тебе життєво важливі. а без них - ну то хай нічого не буде. розмінюватися на половинки, дивитися поглядом "я заслужив?"?? ні, тепер вже ні. коли знаєш цінність і коли маєш досвід проживання. і коли може, маєш надію. на якесь примарне майбутнє. в якому все так, як має бути. а не натягнути з одного всесвіту в інший.
розуміння речей виходить на інший рівень. з одного боку, стаєш тотально нечутливим до одного. але з іншого - звичайні історії, емоція радості чи сльози виснажують значно швидше. і ти розумієш, що від надміру піднесення теж варто себе берегти.
а ще ти забуваєш якісь відчуття - з твого сенсорного словника випилюється щось і ти щось бачиш і це ніяк не резонує. минуле лишило щось майже легендарне, але ці легенди обростають наносним - ідеалізацією, відстороненням, картинністю споглядання. кінематографічний світлий але туманний ранок в місті Н, прогулянка і простори міста К, а якісь інші історії і загалом не мають сліду. просто розтанули. ти їх просто відпустив. добре, що навчився. відпустив і витягнув скалки і дав змогу течії бути в своєму ритмі.
і ще осягнув, що є умови, які для тебе життєво важливі. а без них - ну то хай нічого не буде. розмінюватися на половинки, дивитися поглядом "я заслужив?"?? ні, тепер вже ні. коли знаєш цінність і коли маєш досвід проживання. і коли може, маєш надію. на якесь примарне майбутнє. в якому все так, як має бути. а не натягнути з одного всесвіту в інший.