Rothenburg-ob-der-Tauber
Мабуть, жодне місто Німеччини не може навіть пробувати посягати стати символом романтики й Середньовіччя. Це місце вже по праву зайняте Ротенбурґом-на-Таубері. Краса минулих століть шириться вуличками, музика каменю лунає вкрай чутно. А взимку, коли залиті вогниками віконця та замріяні ялиночки прикрашають провулки, місто наче по-новому дивиться на своїх гостей. І ніхто тут не буде непрошеним - Ротенбурґ радий всякому.
Місто, як той консервант, ховає за старими сімнадцятьма баштами та мурами своє обличчя, на яке не вплинули історичні катаклізми й буревії воєн. Навіть якщо з’являється якась рана, бодай шрам, жителі з ретельністю займаються її ліквідацією, і все знову стає на свої місця.
Востаннє там було жваво під час Тридцятирічної війни (1618-1648), а потім настав час «Сплячої красуні». Збіднілий Ротенбурґ не зміг собі дозволити ніякого новобуду, багатоповерхівок, заводів з їх трубами в диму. Все залишилося старим, житловим і діючим, хіба що от крам вже ніхто не вантажить через дахові віконця. У будиночках живуть напівгерої чи напівантанти, а спокій міста береже нічний сторож у чорній мантії. Здається, й досі ще ніхто добряче не розбудив місто-царівну. Та це й непотрібно, вкрай непотрібно :)
Саме таким Ротенбурґ відкрили через кілька століть поети та художники. А вже вслід за ними - туристи з усіх куточків світу. Заради чого? Щоб відчути вчарованість єдиної в своєму роді середньовічної атмосфери. Ось глянеш туди у вікно - святкує сім’я за столом Різдво, а тут - затишне кафе у будинку віджитих епох. Ідеальна гармонія прекрасного з вічним.
Якщо буде бажання, ми обов’язково потрапимо туди ще раз. Навесні, влітку, за жовтої осені - ще, ще, ще раз. Ротенбурґ не надокучить ніколи. Він зажди буде наче тією террою інкоґнітою, яку хочеться відкривати вчергове.
Улюблений куточок туриста - Пльонляйн з баштою Зіберс (Plönlein/Siebersturm).
Одна з променадних вулиць - Портова (Hafengasse).
Біла вежа у нічному світлі (Weisserturm).
Романтичний оборонний велет - башта Маркуса з воротами (Markusturm bei Rödergasse).
Різдвяний центр та музей Різдва (Weihnachtsmuseum).
Звіт про місто буде тоді, коли я потраплю туди влітку. При нагоді. Шкода, що поки що це не вдається, а верхівка поста написана давно...
Місто, як той консервант, ховає за старими сімнадцятьма баштами та мурами своє обличчя, на яке не вплинули історичні катаклізми й буревії воєн. Навіть якщо з’являється якась рана, бодай шрам, жителі з ретельністю займаються її ліквідацією, і все знову стає на свої місця.
Востаннє там було жваво під час Тридцятирічної війни (1618-1648), а потім настав час «Сплячої красуні». Збіднілий Ротенбурґ не зміг собі дозволити ніякого новобуду, багатоповерхівок, заводів з їх трубами в диму. Все залишилося старим, житловим і діючим, хіба що от крам вже ніхто не вантажить через дахові віконця. У будиночках живуть напівгерої чи напівантанти, а спокій міста береже нічний сторож у чорній мантії. Здається, й досі ще ніхто добряче не розбудив місто-царівну. Та це й непотрібно, вкрай непотрібно :)
Саме таким Ротенбурґ відкрили через кілька століть поети та художники. А вже вслід за ними - туристи з усіх куточків світу. Заради чого? Щоб відчути вчарованість єдиної в своєму роді середньовічної атмосфери. Ось глянеш туди у вікно - святкує сім’я за столом Різдво, а тут - затишне кафе у будинку віджитих епох. Ідеальна гармонія прекрасного з вічним.
Якщо буде бажання, ми обов’язково потрапимо туди ще раз. Навесні, влітку, за жовтої осені - ще, ще, ще раз. Ротенбурґ не надокучить ніколи. Він зажди буде наче тією террою інкоґнітою, яку хочеться відкривати вчергове.
Улюблений куточок туриста - Пльонляйн з баштою Зіберс (Plönlein/Siebersturm).
Одна з променадних вулиць - Портова (Hafengasse).
Біла вежа у нічному світлі (Weisserturm).
Романтичний оборонний велет - башта Маркуса з воротами (Markusturm bei Rödergasse).
Різдвяний центр та музей Різдва (Weihnachtsmuseum).
Звіт про місто буде тоді, коли я потраплю туди влітку. При нагоді. Шкода, що поки що це не вдається, а верхівка поста написана давно...