Блютенбурґ, замкова гармонія в кольорах
Придворне життя проходило не тільки у Резиденції та Німфенбурзі. На півдні Мюнхена зберігся на мальовничому березі Вюрма посеред крислатих дерев замок Блютенбурґ - колишній мисливський замок XIII століття. Озера, які його оточують, справляють таке враження, наче будівля знаходиться на острові.
Замок наче відомий серед туристичних компаній, але й випадковому туристу туди забрести також личило б. Єдина перепона - віддаленість від центру, але побачене виправдовує покладені надії. Та й одним пострілом можна вбити двох качок: і замок побачити, і замкову каплицю стару, ще й пива попити (третя качка), а потім в Німфенбурґ піти (четверта качка).
Замок Blutenburg. Знайомтеся.
У 1425 році герцог Альбрехт ІІІ почав розбудову існуючого на цьому місці внутрішнього замку, який з часом перетворився в кільце мурованих стін, так би мовити, вже зовнішнього замку. Подейкують, наче це гніздечко будоване герцогом для амурів із донькою цирульника Агнесою Бернауер. Історія доволі романтично-трагічна.
Раніше все виглядало чорно-білим.
Спадкоємець престолу Альбрехт ІІІ в 1432 році на лицарському турнірі в Ауґсбурзі познайомився з прекрасною юнкою Агнесою Бернауер. Між ними спалахнуло кохання, яке було багатообіцяючим, якщо б не одна неприємність - дівчина була донькою перукаря. Батько принца герцог Ернст вже самостійно вибрав для Альбрехта гідну пару - брауншвайзьку принцесу. Як міг, так син відмовлявся та відтягував заручини, зустрічаючись таємно з любкою в блютенбурзькому замку.
З кадру щойно пішли принц та принцеса.
Не довго зволікаючи, принц таємно одружується з Агнес. Батько в шоці, громи і блискавки сипляються з його сивіючої голови, Анна Брауншвайзька теж в ауті, а Альбрехт вийшов з ситуації сухим та ще й коханою дружиною. Батечко Ернст так тої справи не полишив: грозився відлучити сина від трону, якщо він не покине простолюдинки. Альбрехт - знову каже ні, не буде він насильно жити з нелюбкою, а Агнесу не покине нізащо.
Підступний план тоді замислив Ернст. Він відсилає у справах сина за тридев’ять земель, їде до Блютенбурґа та звинувачує Агнесу в відьмакуванні та чарах, які вона, начебто, навела на сина-душечку. У ті лихолітні часи дай тільки привід запідозрити в жінці відьму - одразу страчували. Аналогічно відбувалося й тоді. Судді винесли вердикт - втопити дурисвітку.
Топили не в цих ставках, а деінде.
Притягли на площу міста, винесли вердикт і шубовснули у воду. Агнеса, як справжня мужня жінка, подолала швидку течію та виплила на протилежний берег. Цей варіант був передбачений суддями: як тільки піднялася вона на берег, кат палкою штовхнув її з силою знову в воду, не залишаючи жодного шансу на спасіння (якщо виплила, точно відьма!). Ясна річ, що Агнеса втопилася.
Після повернення із урядового відрядження Альбрехт мало не збожеволів. Батько Ернст і тут знову прийшов на «допомогу»: почав пресувати герцога не тужити, а краще приглядітися до тої брауншвайзької кралі. Через кілька років таких приглядань принц взяв шлюб із кандидаткою :)
Подейкують, наче саме ця історія призвела до утворення назви замку - «Замок крові» (нім. das Blut - кров).
Назва і курц-інфо.
Раніше німфенбурзький палац із Блютенбурґом з’єднувала пряма дорога, яка з часом поросла деревами, тому видимості з одного замку на інший наразі немає. У ті часи, коли обидва замки слугували мисливськими резиденціями, спільні ліси належали обидвом володінням.
Вже наче більш зрозуміліше.
Знаним є блютенбурзький замок своєю Троїцькою каплицею. За її побудову прийнявся син Альбрехта ІІІ Сигізмунд в 1488 році. Власне, цей дядько відмовився від регенства та перебрався мешкати за товсті стіни замку. Відповідно, на його совісті лежить розширення замку, господарські прибудови та споруджена каплиця.
Каплиця наче як є стіною замку. Деякі знавці архітектури обурені тим, що вхід побудовано не центрально, а збоку.
На фасаді витворено узори та герби.
При вході святий.
Та наші прародичі.
Можна сказати, що більше ніде не збереглося подібного роду каплиць із тим убранством XV століття. Така собі скарбничка архітектури, різьби по дереву часу пізньої готики.
Три вівтарі виконав Ян Полак, виходець із Польщі (слави зажив уже після прикораблення до Мюнхена). На одному з вівтарів - покровителі храму св. Варфоломей та Св. Сігізмунд. Ще варто кинути погляд на високий вівтарний триптихон (Свята Трійця, Хрещення Ісуса та Коронування Марії). Окрім вівтаря, на стіни глип - там пластика, апостоли з Христом та Блютенбурзька Мадонна невідомого автора.
Незвичні вітражі каплиці 1497 року, виконані так само Полаком, на яких він зобразив 16 гербів та біблійні сюжети, представляють також високу історичну та культурну цінність. Шкода, що вони нині неповні.
У храмі.
Апостоли, тільки ж які?
Досить сумнівні свідчення, наче замок постраждав під час Тридцятилітньої війни (1618-1648). Як таких, посвідок у документах немає, але копіпастери тупо тиражують фразу ’празамок згорів під час 30-річного побоїща, а потім прийшов Альбрехт ІІІ і почав там щось будувати’. Люди добрі, коли тривала війна, від Альбрехта були лише одні кістки. Це ж треба навіть не орієнтуватися у часових межах, коли писати звіти!!! Тьху!
Вхідна башта.
Після війни замок віддаровують, бо наче як потреба у мисливському угідді зникає - основі сили й кошти йдуть на Німфенбурґ. Далі замком заопікувався нотаріус Мюнхена. Можна ствердно казати, що 25 років (1676-1702) вважатимуться найкращим часом для цієї будівлі. Нотар Берхем реставрував, змінював покрівлю, дещо понижував бійниці. Кохався в тому замку, одним словом.
Дещо залишилося на спомин з часів перебудови Берхема.
Після його смерті замок відійшов курфюрсту Максу Емануелю, який в дупі мав ті володіння - його ж більше цікавив паляц у Шляйсгаймі. Далі змінювалися управителі, замок руйнувався; кронкубіна Марія Беноніна деколи туди вчащала, але мешкала в інших краях.
Із середини ХІХ століття маєток відійшов у приватні володіння, а по деякому часі був переданий в аренду Інституту благородних англійських фрейнлінів. Десь із 1974 року утворено «Союз друзів замку Блютенбурґ», який ініціював на початку 80-х ґрунтовну санацію будівлі.
Цей бік просановано. Панорамно.
У будівлі замку з 1983 року розташовується міжнародна (хм!) юнацька бібліотека, в якій представлено понад 400 тисяч томів книг та періодики на 110 мовах світу.
Окрім бібліотеки, є ще й сімейний готелик, де можна зупинитися на нічліг, а вранці вийти на внутрішнє подвір’я замку, замовити сніданок або просто попити пива. Я так двічі пив, смакує чудово. Мабуть, роль неабияку грає тут пізньоготична атмосфера.
Ось каплиця, яку вже бачили перед цим на панорамному виді.
Загалом капела-скарбниця та й узагалі Блютенбурґ дають прекрасну можливість побачити, як виглядав кінець пізної готики. Невдовзі ж прийде ренесанс з його геть іншими ідеалами, які кардинально змінять усе (форми, стилі, цінності).
Переповідають, що навесні у внутрішньому дворі замку починає квітувати кущ яскраво-червоних троянд. Якщо до нього торкнутися і загадати бажання, воно збудеться у найкоротші строки. Правда от, ні в якому разі не можна зривати жодної квітки, бо в такий спосіб легко наробити собі біди.
Що ж, тим, хто у Мюнхені мешкає, варто перевірити справдність такого «виконувача бажань». Я теж спробую, якщо буде на те час.
Найкраще сісти за столиком, випити пива і про все забути...
Навіть без лебедів тут умиротворено, спокійно й затишно.
