чудовий Любек (ч.2)
Після ознайомлення та перших картинок Любека пропоную зануритися в це місто й поглянути, що вартує там уваги. Для тих, хто не знає поки що нічого про столицю Ганзи, раджу почитати першу частину, там більш-менш зрозуміло описано.
Прогулянку, яку здійснимо в цьому фотозвіті, варто назвати так: «післявоєнно відтворена готика». Нагадаю, після вербної неділі 1942 року Любек був досить сильно поруйнований авіацією союзників. Те, що зараз представлено очам туриста - здебільшого відтворене за старими макетами й проектами місто (щось таки врятувалося). Для дефакто це вартує знати. От багато міст Західної України не постраждали внаслідок обстрілів, проте все одно виглядають мляво й ніяк. Їм ще до ЮНЕСКО, як Туру Хейєрдалу до Дніпра. Гадаю, якщо місто має свій колорит, то його цілком можна відновити. А якщо нема - то й фокусами ніяк не завадиш.
Що ж, одягаємо кросівки й робимо погулянку.
Лице Любека. Запам’ятовуйте.
Подекуди воно в зморшках.
Зробимо коротку пробіжку у дві пори дня: ніч і день. Традиційно почнемо з вокзалу. Мабуть, місто тому й сподобалося, бо першим зустрів вокзал. От як побачив - так і зрозумів, що тут дуже гарно.
Традиційний червоноцегляний вокзал.
Всередині - популярний дебаркадер.
Бісмарк десь на привокзальній алеї.
Неквапливим ходом до міста можна дістатися за хвилин десять. Спочатку треба перейти Пуппенбрюке (Ляльковий міст) з гротесними фігурами. Міст виник у 1475 році за планом розширеного укріплення існуючих споруд та навколоміських мурів. Із 1774 року на перила мосту посадовили 4 мужів та 4 панянок, обклавши їх вазами.
Один з.
Практично вже стали помітними Гольштенські ворота (Holstentor). Давайте ознайомимося поближче, це ж юнесківець. Споруда представляє собою одні з чотирьох воріт системи укріплень столиці Ганзи із західного боку. Тобто, щоб потрапити до міста, потрібно було перетнути чотири незалежні, самооборонні споруди. Це зараз височить тільки одна, решту вирішили розібрати на цеглу. Це було так давно, що й досі плачуть за ними. Навіть макети того, як воно виглядало раніше, є.
У воротах розміщується музей міста. Прохід крізь - завжди відкритий, герсу не опускають. Поблизу воріт лежать дві мертві канони (гармати), у проході ввечері підлітки хлебчуть пиво.
Напис золотими буквами значить: «Згода всередині, мир зовні». Цілком у дусі непровокативної Ганзи.
Символ міста.
З іншого боку.
Вид згори.
Архівне фото.
Одразу за Голштенськими воротами розміщуються соляні амбари - ансамбль високих будинків XVI-XVIII століття.
Перейдемо тепер на площу Маркт (Markt). Ось уже видніється найвідоміший храм міста, символ влади та благополуччя ганзейського міста, справжня окраса Старого міста та ще й об’єкт ЮНЕСКО - собор Св. Марії (St. Marien).
Збудували її, як і більшість усього в Любеку - з червоної цегли в діапазоні 1200-1350 року. Скажу по правді, її прийнято називати матір’ю цегляної готики балтійської архітектури. Макет взяли з фландрійських та французьких соборів. Склепіння над головним нефом - найвищі для подібного роду споруд із цегли - 38,5 м, а висота башт - 125 м.
Вид iз Маркту.
І згори.
Заходимо досередини.
Внутрішнє убранство храму збереглося мало: практично все знищено тим нічним бомбокиданням. Покуди залишилися старі частини храму та поодинокі розписи. Зараз вже важко знати, як воно було до руйнації. Храм доволі світлий: і в плані освітлення, і в плані білих стін.
Орган.
Головний неф.
Бічний.
До 1942 року в церкві знаходився відомий орган із замальовкою « Танку смерті», зараз же тільки можна побачити фотографії. Продемонструвати через низьку якість фотозйомки не можу, але розказати в силі. Малюнок нагадує довге полотно, де зображено різних персоналій, які тримаються за руки. Ланцюг виглядає так: ...-хтось-смерть-хтось-смерть-хтось-... Дещо на цю тему можна прослідкувати у вітражах храму.
Танатологія вітражів.
У храмі знаходився великий астрономічний годинник 1561-1566 року побудови, який також не вцілів. Під руїнами витягли циферблат і помістили в музей св. Анни. Новий астрономічний дзиґар роботи Павла Беренса вже містить на табло роки до 2038 :) Система досить непроста, про що сповіщає поруч лежача листівка (за 50 центів). Треба якісь букви сполучили для отримання місячних та зодіакальних днів, відлічити зміщення. Заплутано.
Занадто плутана система визначення часу.
Чарівним залишається чудом вцілілий антверпенський ретабель (така дошка-алтар із іконами і фігурами), яку сотворили в Фландрії на кошти купця Йоганна Боне та встановили в одній із капел собору. Потім неодноразово сували туди-сюди, не приткнувши ні до якого конкретного місця. Це й порятувало твір 1518 року. З-під завалів витягли цей двохстулковий алтар і зараз показують публіці.
Ця реліквія, на жаль, зараз відкрита тільки останнім ярусом, решта стулок - зімкнуті. Загалом працює так: відкривається спочатку перші дверці, там зображено сценки з життя Марії, потім другі - там ще події Богородиці. Після цього йдуть вирізьблені фігурки та сценки процесії поховання, покладення до гробу та вознесіння.
Вівтар.
В іншій капелі. Не-антверпенський, якийсь інший.
У дзвонярні висіло 11 дзвонів, відлитих 1508-10 років Гінріком ван Кампеном, сім з яких відбивали годинні удари. Найбільшим, 40 центнерним (4 т) був «Недільний дзвін», який продзвонив 434 роки. Уся ця музикальна група висіла на 60-метровій висоті.
Після влучання бомб зайнялася пожежа, і литі велетні гепнулися вниз. Що з того вийшло - бачите самі. Зараз капела створена як пам’ятник проти війни та насилля.
Побиті дзвони.
Залишки старих стін.
Залишки старих фресок.
Хрести як пам’ятник.
Треба не забути, що вхід до храму здійснюється виключно на платній основі. Скільки - я не знаю, бо мене пропустили безкоштовно по домовленості як великого любителя архітектурного насліддя Європи, а на тариф я не глянув.
У соборі потрібно на одному з рельєфів відшукати мишку. Кажуть, її зобразили там невипадково: коли вона відгризе вже корінь дерева, місто загине. Для здійснення бажання потрібно потерти їй спинку обов’язково лівою рукою. Судячи по засмальцованості, ліву руку миють рідко.
Рельф. Чорніється мишка.
Зблизька.
Уже при виході з собору потрібно відшукати чортика, який сидить і усміхнено магнітить туристів. Кажуть, коли нечистий дізнався, що тут щось будується, його обманули й запевнили, наче споруджують пивнушку. Ця ідея сподобалася лукавому, він підігнав кількох посібників та й сам став до помочі. Будівництво рушилося неабиякими темпами. Та скоро обман викрився, огнівався тойфель, вирішив спересердя підірвати збудоване. Мешканці пообіцяли спорудити йому шинок на віддалі кинутого від собору каменя. Десь цей шинок і до зараз діє, а туристу - зайва цяцька.
Чортик.
Повернемося знову на ратушну площу, звідти можна найкраще оглянути цей осередок місцевого управління, бо з іншого боку - магазини, які не створюють панорамного огляду. На площі теж є ларьки й будки. Біля однієї з них сидить моряк, який уночі нагадує бомжа на кріслі.
Панорама.
Такого вже нема і не буде.
Одвічний сторож корабельних шхун.
Ратушу (Rathaus) довели нарешті до фінішу в ХІХ столітті. Мимоволі її нарекли «кам’яною казкою». Будівництво стартануло після присвоєння місту свобод (1226). Від найпершої побудови до нині дожила лише південна стіна у пізнороманському стилі. До 1308 року ратушу закінчили (стоп, це ще не все!). Пізніше добудували велику залу та башточки в пізньоготичному стилі, демонстраційну стіну виклали з різноколірної цегли, а ще через 150 років спорудили ренесансне склепіння з пісковика зі сторони Ринкової площі. Фламандець Роберт Коппенс прийнявся за будівництво ренесансних сходів зі сторони Широкої вулиці (Breite Straße), які вели до так званої «кімнати війни». Після повітряної атаки 1942-го цього приміщення не існувало більше. Сходи відновили.
Фасад.
Лівіше - склепіння.
Сходи.
На старій листівці.
Неподалік ратуші знаходиться собор Св. Петра (St. Petri). Споруджений в першій половині ХІІІ століття, а перебудований на початку XIV ст. в п’ятинефну готичну загальну церкву. Всередині абсолютно все біле, навіть без вівтаря. Здається, використовується з виставковою метою. Якщо піднятися на башту церкви (на ліфті), можна побачити все місто як на долоні (фото в цьому звіті зроблені звідти). Вхід коштує 3,90 євро.
Вигляд здалеку.
Башта.
Всередині.
Якось збоку, на окраїні розташували Kафедральний Собор (Dom). Генріх Лев заклав в 1173 році як римську базиліку, потім добудували бічні капели. У XIV переробили взагалі під готичну церкву. Башти височіють на 120 метрів.
Дом.
У тумані.
Ще одна незвична церква - св. Егідії.
Всередині - щось незрозуміле: балкон перед вівтарем.
Взагалі храм темний.
І з гарною скульптурою.
На півночі міста жили ті, хто був пов’язаний із морем. Люди «водних професій» зайняли цю частину Любека, навіть вулицю утворили - Engelstrasse. Без усіляких ангелів, зате з англичан. Був і будинок мореплавства з 1535, спочатку як осередок гільдії, потім - як осердя товариства моряків.
Будинок мореплавства.
Старе фото.
Відповідно й храм також виник для потреби саме цієї когорти ганзейців. На їх кошти була споруджена й у 1334 році освячена церква Св. Якоба (St. Jakobi). До неї приходили човнярі, капітани дальніх плавань, рибалки.
Із 50-х років ХХ століття у капелі північної вежі встановили рятувальний човен «Памір» як пам’ятник-нагадування про загиблих. Цей експонат переносить церкву св. Якоба в ранг національних пам’яток цивільного плавання.
Під час бомбардувань у вербну неділю 1942 року британські літаки скинули на місто 400 тон бомб та 25 тисяч запалюючих пристроїв, жоден з яких не вцілив у св. Якоба. Вцілілі два старих органи залишилися нащадкам ще з давніх часів, бо всі решта музичних інструментів з інших церков перетворилися в груди брухту.
Трохи реставрують.
Памір.
Вівтар.
Скульптура.
Поруч знаходиться лікарня Св. Духа - найкраще збережена середньовічна будівля цього роду в Центральній Європі. Шпиталь було збудовано в 1280 році на пожертви любецьких купців з таким розрахунком, щоб могли розміститися 170 вбогих та старих людей. Цією функцією будівля займалася до 1970. В одній із частин комплексу зараз знаходиться невеличкий притулок.
Нічна.
Ранкова.
Із іншого кінця міста вхід здійснюється через Бургтор (Burgtor, замкові ворота). Походять з 1444 року, коли й набули нинішнього вигляду. Башта - молодша, з 1200 року. Уся конструкція воріт не збереглася, про що свідчить модель за склом. Але навіть залишки - вражаючі.
Поза містом.
Із міста.
І ще можна просто містом гуляти, особливо прирічковою частиною. Вона дуже вузька, тісна, гостроверха й цегляна. Часто я натрапляв на дворики, які наче ховаються від вулиць. До двориків ведуть довгі, приземесті проходи (ґанґи), зумовлені досить щільною забудовою. І виглядають вони вкрай чепурними й такими веселими. Для міста зі своєю історією середньовічного рівня - це добра ознака.
Торвеґ (брамний шлях).
Відносно дверей ґанґи неймовірно низькі.
Ходи ведуть в історію.
До наступного разу, Любеку! Ти - справжня казка, незрівняна, чарівна й характерна. Казка, в яку хочеться вірити, навіть якщо не вірити в казки зовсім.