Римське гончарне виробництво
Гадаю, гончарне виробництво ні для кого не є в наш час аж таким великим секретом. Частково це пояснюється науково-популярними фільмами, книжками «Познай мир», перформенсами на вулицях міст під час свят (у Франківську на Карпатському фестивалі ліплять щось). Нічого нового мені казати на цей раз не треба, тому показую діарамну картинку, як римляни пекли глиняні сулії і кілька абзаців загальновідомої інфи. Джерело тексту та підстава для фотографування - німецький технічний музей (Deutsches Museum).
...Десь на південно-східних краях римського поселення Августа Рауріка (Augusta Raurica) з І до IV століття існувало гончарне виробництво. Основними задачами було постачати повсякденні товари: амфори, горщики, сулії, глиняні посудини.
Робилися горщики так. Брали глину, яка залягала десь поблизу. Вивітрювання (дощі, мороз, сонце) тільки покращували її характеристики. Вологий шматок садовили на обертовий стіл і виліплювали горщик. Далі потрібно було дати час, щоб він висох під відкритим небом у добре провітрюваному приміщенні (в ангобі).
Випалювальний цех представляв собою велику грубку просто неба, до якої підкидали пальне (дрова). Висушені черепки поміщали на верх і випалювали 8 годин. Для запобігання втрати тепла верх печі закривали покришкою.
От таке я вичитав і переклав сюди.
Трударі гончарної галузі.
