Справи з газетами
І коротко про газети. Якщо щось не так - виправте мене, хто знає більше. Я лише мимоходом приглядався.
Газети продають на кожному кроці, великому перехресті, біля зупинок. Правильніше було би сказати не «продають», а «продаються». Самі продаються силами чесних покупців. Свіжу пресу викладають уранці у спеціалізовані ящики, куди протягом дня заглядає клієнт, бере, якщо сподобалося (можна ж передивитися), вкидує копійки. Щодо цін, то різні газети вартують по-різному й у різний день (в неділю, здається, дорожче).
На ящиках наклеєно: будь ласка, вкидайте гроші чесно, видавці повинні покривати витрати на друк. І німці чесно вкидають, бо не можуть не вкидати (вони - не українці). Суть роботи усіх ящиків дуже схожа, правда, є такі, які потребують спочатку вкинути гроші, а потім відперти замок. В інакшому разі кота в мішку ніяк отримати не вдасться. Я помітив, що Мюнхен викидає/залишає в метро стільки друкованої продукції, що можна взагалі нічого не купляти.
Якщо немає особливого бажання бігати защодень за ріг, можна передплатити й отримувати гору мукулатури на поштовий ящик. Про гору - це без перебільшення. Газети щоденні або щодводенні на 30-40 сторінок. Їх просто нереально всі перечитувати. А за вторсировину гроші не платять, її просто у ящиках вивозять на переробку.
От в Австрії трохи інший механізм. Преса висить у пластикових теках з накривкою, доступ - цілком вільний. Гроші теж потрібно вкидати.
Перший ящик від Абендцайтунг (вечірка), а другий - від ТЦ (денка).
Усередині просто лежать газети.
А це австрійські кишеньки.
І через кілька метрів інша.
А ви знаєте, що значить слово «газета»? Навряд чи зараз на відривних календарях пишуть усілякі цікавинки, а раніше друкували досить часто. От і про газету теж було колись написано, тому це не великий секрет. У XVI столітті в Італії щодня видавали публічні листки з інформацією про придворне життя, торгові новини, початки воєн, різні хроніки. За ці листки платили найменшою монеткою - гасетою (gazzetta). Зараз цей різновид готівки не зберігся, але назва стійко увійшла до мови для означення періодичного видання.
Журнал - слово французьке, дослівно означає щоденник (jour - день). Саме в такому вигляді виходили записки й замітки, які потім втратили свою щоденність та набули рубрик, рефератів та ілюстрацій. У наш час межа досить розмита між журналом і газетою за контентом, хоча кожен відрізнить одне від другого за лічену півсекунду. Чітка різниця - це друк та якість паперу, періодичність.
Газети продають на кожному кроці, великому перехресті, біля зупинок. Правильніше було би сказати не «продають», а «продаються». Самі продаються силами чесних покупців. Свіжу пресу викладають уранці у спеціалізовані ящики, куди протягом дня заглядає клієнт, бере, якщо сподобалося (можна ж передивитися), вкидує копійки. Щодо цін, то різні газети вартують по-різному й у різний день (в неділю, здається, дорожче).
На ящиках наклеєно: будь ласка, вкидайте гроші чесно, видавці повинні покривати витрати на друк. І німці чесно вкидають, бо не можуть не вкидати (вони - не українці). Суть роботи усіх ящиків дуже схожа, правда, є такі, які потребують спочатку вкинути гроші, а потім відперти замок. В інакшому разі кота в мішку ніяк отримати не вдасться. Я помітив, що Мюнхен викидає/залишає в метро стільки друкованої продукції, що можна взагалі нічого не купляти.
Якщо немає особливого бажання бігати защодень за ріг, можна передплатити й отримувати гору мукулатури на поштовий ящик. Про гору - це без перебільшення. Газети щоденні або щодводенні на 30-40 сторінок. Їх просто нереально всі перечитувати. А за вторсировину гроші не платять, її просто у ящиках вивозять на переробку.
От в Австрії трохи інший механізм. Преса висить у пластикових теках з накривкою, доступ - цілком вільний. Гроші теж потрібно вкидати.
Перший ящик від Абендцайтунг (вечірка), а другий - від ТЦ (денка).
Усередині просто лежать газети.
А це австрійські кишеньки.
І через кілька метрів інша.
А ви знаєте, що значить слово «газета»? Навряд чи зараз на відривних календарях пишуть усілякі цікавинки, а раніше друкували досить часто. От і про газету теж було колись написано, тому це не великий секрет. У XVI столітті в Італії щодня видавали публічні листки з інформацією про придворне життя, торгові новини, початки воєн, різні хроніки. За ці листки платили найменшою монеткою - гасетою (gazzetta). Зараз цей різновид готівки не зберігся, але назва стійко увійшла до мови для означення періодичного видання.
Журнал - слово французьке, дослівно означає щоденник (jour - день). Саме в такому вигляді виходили записки й замітки, які потім втратили свою щоденність та набули рубрик, рефератів та ілюстрацій. У наш час межа досить розмита між журналом і газетою за контентом, хоча кожен відрізнить одне від другого за лічену півсекунду. Чітка різниця - це друк та якість паперу, періодичність.