готичний шрифт
Символом варварства були споконвіку німецькі племена (варвари, готи), тоді й виникло поняття готичний. Ви про це вже читали раніше в окремо написаній статті.
Гострий, кутастий шрифт отримав таку ж відповідну назву - готичний. Хоча до готів він ніякого відношення не має, зрештою, як і готична архітектура. Саме слово «готика» набуло якогось магічного, майже мефістофелівського звучання, заполонюючи неокріплі мізки. Сподіваюся, читачі давно вийшли з цього віку і можуть сміливо читати далі, не трясучись у богоговійному трепеті.
Приблизно в 11 столітті в Італії на базі латинського алфавіту виник новий тип письма - гострий чернечий шрифт, який до кінця цього ж таки століття поширився й до інших країн Європи.
Подальший розвиток готичного шрифту пов’язаний з існуючою в 15 столітті «фрактурою» (нім. Fraktur від лат. fractus ’ламаний’). Зачатки фрактури з’являються десь в 14 ст. в рукописних документах імперської канцелярії в Празі. Як друкований шрифт фрактура була введена на початку 16 ст. не без участі відомого А. Дюрера, який був найвидатнішим художником німецького Відродження.
Давайте повіримо, що цей напис - сучасник Дюрера. Хоча це не так.
Пишучи верхній абзац, мені згадався ще такий факт про готичні шрифти. Їх загальний вид зумовлений, хто б подумав, використанням у якості писала гусячих пер. Виготовляли це канцприладдя таким чином, що писачок був обрізаний по діагоналі, пишучий край розташовувався під гострим кутом до базової лінії письма. Букви розташовували дуже тісно, ширина штрихів часто була рівна ширині міжштрихових проміжків (часто слова тулилися так тісно одне до одного!). Це пояснюється економією вартісного пергаменту.
У більшості європейських держав готичний шрифт (фрактура) знайшов більш-менш широке застосування в середні віки (Німеччина, Англія, Франція й ін.), однак згодом йому довелося поступитися місцем латинському. Тільки в Німеччині він осів міцно і надовго, істотно потіснивши lingua latina non penis canina. Він був постійною карою для учнів у школі, на ньому друкували книги і періодичні видання, ним користалися в приватному листуванні. З 18 століття неодноразово виникали тенденції відмовитися від готичного письма (Шіллер і брати Грімм ледь сорочки на грудях не рвали, щоб тільки здихатися тих карлючок), але до 1945 р. він залишався в Німеччині основним шрифтом.
Ніхто відмовлятися не збирається й дотепер.
У період панування фашистської диктатури готичний шрифт був названий «споконвіку німецьким», а після другої світової війни неохоче поступився місцем латинському. Основна причина - прагнення зробити німецьку друковану продукцію більш доступною для іноземного читача.
Готичний шрифт використовується й у наш час у різних країнах - частково за традицією, частково заради його декоративності - при оформленні заголовків, оголошень, вивісок і т.д. Люблять ним погрішити дизайнери для виготовлення реклами або вивісок до ресторацій.
Австрійська столиця грішить готикою, як першокурсниця на дискотеці.
Після придбаної у Львові книжки М.Ріда до моєї колекції додалося ще кілька книг (одну чи дві я викинув на смітник, бо були нецікаві). Там й справді важко читати, поки не запам’ятаєш, котра буква якою є. Зате це дає добрий тренаж надалі у мандрах. Часто так вже закрутять ті букви на шильдах, що важко взагалі збагнути, що там написано. На диво, bearserg читав буклет про Мартіна Лютера з досить похвальним заповзяттям, роблячи обмаль помилок.
О Господи, та кому ж цей дім належить?
