європейське сіньце
Окрім усіх радостей Швейцарії, які потрапили мені на очі (знак «Обережно! Жаби» я так і не сфотографував), завжди викликали подивування чисто скошені чи вистрижені, називайте як хочете, луки. Будь-де. Звісно, в розумних межах, десь посеред лісу такого немає (ніхто там не коситиме, й заборонено).
І коли я задав питання, а де ж ті спітнілі косарі й кістляві загрібальниці, на мене подивилися, як на божевільного. Швейцарія, Германія, Австрія, може, ще десь, не бачив, давно вже процес збору трави для худоби автоматизували.
Приїздить моторний тракторець, швидко скошує лужок і їде геть. Десь через кілька днів приїздить інша колісна установка (трактор з причепленою позаду причандаллю) і перевертає скошене. Ще через день з’являється колісне тракторне чудо з новою набалдашиною позаду, збирає напівсухе (!) сіно і пакує його в поліетиленовий мішок. Розкидані на полях капшуки може побачити кожен, хто з'їде з автостради вищеперелічених країн. Потім ті колобки поскидать механізовано на причеп (вони, хулєра, важкі, як дідько) або просто зажмуть клешнями і повезуть корівкам на зжирання. Стоїть такий мішок з травою до 3-5 місяців, не пліснявіючи. Для забезпечення живих тушонок травою на зимовий період сіно сушать повністю за знайомою нам технологією, машинізовано, звісно. Здається, такі, як всі фоткають у Франції.
Хто колись уручну косив звичайною косою, а післяобід йшов граблями перевертати сіно, той зрозуміє, наскільки прогрес обійшов у цьому плані наші ниви й галявини.
UPD: на одному з нагуглених сайтів розписано увесь процес, як відбувається збір трави. Там же і зазначається, що зібраний ком може зберігатися до року, не псуючись.
