Олеандри
Цим вічнозелений Кавказ? Евкаліптами й кипарисами. А цим вічноцвітучий? Правильно, олеандрами.
У давні часи проснувся в Середземномор’ї вулкан. Люди й тварини почали втікали від розпеченої лави та каменепаду, але на шляху було велике озеро. Молодий юнак, син богів, Олеандр, вирішив випити озеро, щоб врятувати людей. Сам він від випитої води став важким і не міг зрушити з місця. На згадку про його подвиг кущ, який ріс біля берегів озера, назвали олеандром. Цей середземноморський кущ добре колонізував узбережжя морів - Чорного і усіх морів Середземномор’я. Неріум олеандр - шикарна рослина, яка б росла у мене в горщику, але після кількох років боротьби з сухим повітрям батарей та постійною супутницею - щитівкою - махнула мені прощально листям і подохла. Мабуть, не для хрущовських кімнат її розведення.
Краще милуватися отруйними цвітастими алеями просто неба. Наприклад, в Греції. Там просто засилля олеандрів: у скверах, на роздільних смугах доріг, біля будинків, перед фасадами урядових споруд. І, здається, рослина почуває себе прекрасно і комфортно: надто довгий період цвітіння.
Білий цвіт.
Червоні вінички.
Вигляд з вагону метро на квартал Афін.
