Куруба, яка має смородливу шкірку
Для куруби Заратустрі варто було б зробити довгі ліричні відступи, як ця назва виникла і що воно таке. Адже зовнішній вигляд фрукта сприяє таким реляціям. Але фрукт має близького родича - маракуйю, яка зводить нанівець усі новаторства в цій стороні. Це виходець великої родини пасифлорових, до яких ми віднесли раніше гранаділлу та маракуйю.
Отож, куруба, або банановий фрукт пристрасті - плід ліани, яка росте в екваторіальних країнах та у горщиках на вікнах ошалілих квітникарів. Не певен, чи вона у них плодоносить, але розумний вигляд створює.
Поки мої плоди були в кульочку, вони утворили приємний аромат цвітучої вишні або черемхи (її цвіт трохи гірчить). Постоявши трохи на тарілці, цей весняний аромат зник, поступившись місцем запаху моркви або запаху листя тополі. Там такий спеціфічний запах, наче зламав гілку осокору, клену, черемхи. Ну щось в цій опері.
Маленькі, на вигляд зіпсуто-жовті огірочки, м’які на дотик (значить - стиглі, запам’ятовуйте). Таке враження, що середина давно вже згнила і волає про смітник. Та ми почекаємо з біовідходами, розріжемо і заглянемо досередини.
Курубу потрібно розрізати взодовж (нема сенсу кавальцювати на дрібні кружальця), а далі братися до солодкого, поживного вмісту. Насіння їстівне, тому нічого випльовувати геть не потрібно. Смак нагадує скорше гранаділу (солодка), ніж маракуйю (кисла), проте нема ні сильної кислинки, ні солоду. Така вміру фруктова маса. Їсти бажано ложечкою, тому що шкірка дуже!!! гірка. Якось не хочеться затьмарювати смак непотрібним долученням гіркоти.
Після споживання куруби шкірки треба повикидати геть або зав’язати до кулька і жбурнути до сміттєпроводу. Тому що вони створюють неприємний гіркий запах. Так приблизно тхне болиголов, дика морква або борщовик. Направду, доволі неприємний запах, якого варто позбутися якомога швидше. Руки теж тхнуть, наче бур’ян смикав.
Отож, куруба, або банановий фрукт пристрасті - плід ліани, яка росте в екваторіальних країнах та у горщиках на вікнах ошалілих квітникарів. Не певен, чи вона у них плодоносить, але розумний вигляд створює.
Поки мої плоди були в кульочку, вони утворили приємний аромат цвітучої вишні або черемхи (її цвіт трохи гірчить). Постоявши трохи на тарілці, цей весняний аромат зник, поступившись місцем запаху моркви або запаху листя тополі. Там такий спеціфічний запах, наче зламав гілку осокору, клену, черемхи. Ну щось в цій опері.
Маленькі, на вигляд зіпсуто-жовті огірочки, м’які на дотик (значить - стиглі, запам’ятовуйте). Таке враження, що середина давно вже згнила і волає про смітник. Та ми почекаємо з біовідходами, розріжемо і заглянемо досередини.
Курубу потрібно розрізати взодовж (нема сенсу кавальцювати на дрібні кружальця), а далі братися до солодкого, поживного вмісту. Насіння їстівне, тому нічого випльовувати геть не потрібно. Смак нагадує скорше гранаділу (солодка), ніж маракуйю (кисла), проте нема ні сильної кислинки, ні солоду. Така вміру фруктова маса. Їсти бажано ложечкою, тому що шкірка дуже!!! гірка. Якось не хочеться затьмарювати смак непотрібним долученням гіркоти.
Після споживання куруби шкірки треба повикидати геть або зав’язати до кулька і жбурнути до сміттєпроводу. Тому що вони створюють неприємний гіркий запах. Так приблизно тхне болиголов, дика морква або борщовик. Направду, доволі неприємний запах, якого варто позбутися якомога швидше. Руки теж тхнуть, наче бур’ян смикав.