Груша з корицею - вітайте саподілу
Якщо груші потрібно вважати фруктами центральної смуги помірного поясу Європи з усілякими субтропічними хвостами, то ось саподіла - це яблуко-груша. До наших терен не має ніякого відношення лише по тій простій причині, що кориця у нас не росте. А саподіла без кориці - як учень першого класу без клякси в щоденнику.
Саподіла - південноамериканський фрукт, дерево якого використовується передовсім для добування латексу (клейкий сік з гумовими властивостями). Вічнозелене дерево протягом року приносить кілька врожаїв плодів, які використовуються як десерт, споживаються у свіжому вигляді або приречено стають джемами і вареннями. Консервованої саподіли я в закладах торгівлі не зустрічав.
По формі плід нагадує невеличку грушку або середню картоплину. Стиглість плоду визначають по його м’якості. Це є дуже важливо, оскільки недостиглі плоди мають в’яжучі властивості, їсти їх задоволення не принесе. Згадайте, як ви кривитеся, коли купуєте за базарі хурму, яку азербайджанець втюхує, як екстра стиглу, а виявляється - жмуток терпкості.
Саподілу потрібно розрізати навпіл або на довільну кількість шматків. М’якуш всередині є посмугованою на умовні дольки. Це приблизно так, як у мандарина, проте це помічаєш не одразу. Стиглий плід (мені попався саме такий) можна ножем полоснути надвоє, а далі просто відділити від шкірки. Шкірка є тонкою, як у ківі або груші. М’якоть, до речі, теж консистенції перестиглої груші. Смак у базисі теж грушевий. Але! Там є ще специфічний присмак кориці (загадайте пиріжки з корицею), а також якийсь смак салямі або копченої ковбаси. Блювати не хочеться, це вам не ківано. Насправді отой ковбасний аромат проступає місцями, тому можна не зважати й далі насолоджуватися коричневою серединкою. Здається, що мелена кориця насипана туди якимось фокусником, щоб серединка стала такого ж кольору. Я би навіть там назвав якісь кремові заморочки. Але солодкий, нектарний соковитий вміст б’є всі рекорди. Кісточка дуже нагадує насіння черімойї, легко відділяється, гладка й глянцева.
Саподіла - південноамериканський фрукт, дерево якого використовується передовсім для добування латексу (клейкий сік з гумовими властивостями). Вічнозелене дерево протягом року приносить кілька врожаїв плодів, які використовуються як десерт, споживаються у свіжому вигляді або приречено стають джемами і вареннями. Консервованої саподіли я в закладах торгівлі не зустрічав.
По формі плід нагадує невеличку грушку або середню картоплину. Стиглість плоду визначають по його м’якості. Це є дуже важливо, оскільки недостиглі плоди мають в’яжучі властивості, їсти їх задоволення не принесе. Згадайте, як ви кривитеся, коли купуєте за базарі хурму, яку азербайджанець втюхує, як екстра стиглу, а виявляється - жмуток терпкості.
Саподілу потрібно розрізати навпіл або на довільну кількість шматків. М’якуш всередині є посмугованою на умовні дольки. Це приблизно так, як у мандарина, проте це помічаєш не одразу. Стиглий плід (мені попався саме такий) можна ножем полоснути надвоє, а далі просто відділити від шкірки. Шкірка є тонкою, як у ківі або груші. М’якоть, до речі, теж консистенції перестиглої груші. Смак у базисі теж грушевий. Але! Там є ще специфічний присмак кориці (загадайте пиріжки з корицею), а також якийсь смак салямі або копченої ковбаси. Блювати не хочеться, це вам не ківано. Насправді отой ковбасний аромат проступає місцями, тому можна не зважати й далі насолоджуватися коричневою серединкою. Здається, що мелена кориця насипана туди якимось фокусником, щоб серединка стала такого ж кольору. Я би навіть там назвав якісь кремові заморочки. Але солодкий, нектарний соковитий вміст б’є всі рекорди. Кісточка дуже нагадує насіння черімойї, легко відділяється, гладка й глянцева.