Груша зі смаком мирту та сливки
Груша зі смаком мирту та сливки. Так, таке теж буває. Назва цього плоду досить відома й поширена. Особливо вона розповсюджена у вмісті тропічних напоїв та йогуртів. Мабуть, ви також зустрічали ім’я цього фрукта - гуава. А якщо бували у Південній Америці - то вже точно з ним (чи нею?) знайомі.
Гуава - їстівний плід невеличкого розміру, десь з персик або й того менше. Зовні нагадує якийсь гібрид дрібнокаліберної груші. Форма - ну точно грушева. А далі - ніякої схожості. Родичами гуави є мирт та екваліпт. Такі близькі гени з цими ароматиками не могли не позначитися на смаку.
Зовні гуава може виглядати по-різному. Мені на стіл потрапили темно-коричневі, з твердою і міцною неїстівною шкіркою невеличкі плоди. Розтин фрукта показав, що серцевина матово-рожева. При першому ж поверхневому огляді Заратустрою виявлено дрібні жовтуваті насінини у кількості n штук. Пізніше, після початку смакування, з’ясувалося, що насіння є твердим, навіть дуже. Але його розміри не перешкоджають поїданню. Скажімо, виноград теж можна їсти з насінинками, а в гуави - вони менші.
Консистенція м’якуші дозволяє не використовувати ложечки, щоби вишпортати соковитий вміст. Смак нагадує дещо мильно-кислуватий переміш: і слива, і груша, і навіть частково миртово-евкаліптові прононси. На запах не відчувається цього ароматку, але на смак його добре помітно. Я би назвав це характерним тропічним присмаком якогось маракуйо-подібного характеру. Щоб собі уявити, якою є на смак гуава, спробуйте вдома взяти стиглу нем’яку грушу і потримайте її добу в сливовому соці. Отримаєте гуавовий почасти смак. Кісткочки всередині - дофантазуйте самостійно.
Гуава - їстівний плід невеличкого розміру, десь з персик або й того менше. Зовні нагадує якийсь гібрид дрібнокаліберної груші. Форма - ну точно грушева. А далі - ніякої схожості. Родичами гуави є мирт та екваліпт. Такі близькі гени з цими ароматиками не могли не позначитися на смаку.
Зовні гуава може виглядати по-різному. Мені на стіл потрапили темно-коричневі, з твердою і міцною неїстівною шкіркою невеличкі плоди. Розтин фрукта показав, що серцевина матово-рожева. При першому ж поверхневому огляді Заратустрою виявлено дрібні жовтуваті насінини у кількості n штук. Пізніше, після початку смакування, з’ясувалося, що насіння є твердим, навіть дуже. Але його розміри не перешкоджають поїданню. Скажімо, виноград теж можна їсти з насінинками, а в гуави - вони менші.
Консистенція м’якуші дозволяє не використовувати ложечки, щоби вишпортати соковитий вміст. Смак нагадує дещо мильно-кислуватий переміш: і слива, і груша, і навіть частково миртово-евкаліптові прононси. На запах не відчувається цього ароматку, але на смак його добре помітно. Я би назвав це характерним тропічним присмаком якогось маракуйо-подібного характеру. Щоб собі уявити, якою є на смак гуава, спробуйте вдома взяти стиглу нем’яку грушу і потримайте її добу в сливовому соці. Отримаєте гуавовий почасти смак. Кісткочки всередині - дофантазуйте самостійно.