Вчимо архітектуру: Мозаїка
До сьогоднішнього випуску льорнет Заратустра готувався ретельно, збираючи матеріал. Не фотоматеріал, а знання про техніку, методику, історію та традиції одного з видів декоративно-прикладного мистецтва - мозаїки. Цей древній вид мистецтва й до зараз використовується в якості найближчої помічниці зодчества при спорудженні парадних будівель або для створення убранства інтер’єрів. Зацінити усю грандіозність цього мистецтва була змога у розкішному й безаналоговому храмі Пітера - Спаса на Крові. Я уже частково згадував про нього, коли говорив про сінь.
Мозаїка - зображення або узор, виготовлений з частинок різного матеріалу. Цим матеріалом можуть бути камінь, смальта, галька, кольорове природне каміння, дороге ювелірне каміння, кераміка. Як правило, у наш час використовують смальту. Я раніше робив навіть окремий пост про смальтовий совок в Івано-Франківську. Використайте ссилку для більшої наглядності.
До речі, смальта - це плавлені силікати, які фарбують у різні кольори. Не подумайте, що до майстерні вона потрапляла у вигляді ящиків з дрібними пазлами. Із заводу чи цеху (де варили смальту) закуплені матеріали надходили листами, які потрібно було покавальцювати. Це робили молотком на спеціальному ковадлі. Потім потрібний розмір шматків доводили ручним допилюванням та підгонкою. Ясне діло, що мозаїку не робила одна людина. На виготовлення задіювали цілий цех або підряд майстрів, які виконували підготовку та набір мозаїки. Наприклад, для мозаїчного декорування того ж Спаса на крові було оголошено конкурс, в якому перемогла майстерня Фролова (спеціалізувалася на масштабних наборах мозаїчних картин та ікон венеціанським типом зворотнім способом).
Вар’яція на тему мозаїки.
Мюнхен.
Термін мозаїка походить, імовірно, від Opus musivum, тобто присвячений музам твір. Існують у наш час два (навіть три) види мозаїки, які отримали пережиткові латинські назви - Opus tesselatum та Opus vermiculatum. Що ж це таке - розбираємося далі.
Перший вид - викладені шліфованим каменем інтер’єри. В античні часи з дрібних різнокольорових камінців викладалися геометричні фігури (tesselatum) або цілі картини (musivum). Застосування мозаїки у ті часи - це декорація підлоги добре припасованими каменями. Коли Римська імперія почала конати, мистецтво мозаїки з підлоги плавно перелізло на стіни, склепіння й стелю, де продовжує залишатися й донині. В цій техніці шматочки каменю чи скляних смальт, які мали найрізноманітніші форми, розташовувалися при наборі звивистими лініями, точно повторюючи малюнок.
Викладена мозаїчна підлога у храмі Спас на крові.
Санкт-Петербург.
Із використанням техніки Opus vermiculatum, яка відрізнялася великим розмаїттям та гнучкістю зображальних засобів, були створені найзначніші твори, відомі в історії мозаїчного живопису. Ця техніка давала художнику необмежені можливості для втілення творчого задуму та креативних ідей. Мозаїчний фотошоп.
Античні художники часто поєднували різні способи. Приміром, прості орнаментні мотиви набиралися з кубиків у техніці Тесселатум, а підлога була набрана більш тонко й досконало в Вермікулятум. Бувало й так, що один твір комбінував у собі дві техніки: людські фігури були набрані дрібними кубиками, а фон - великими однаковими шматками смальти.
У комбінованій техніці.
Мюнхен.
Пластична, або синтетична мозаїка (Opus sectile, Opus scutulatum) - це частини кольорових або мармурових плит, вирізані за певним малюнком. Це означає, що на картині «Козаки пишуть е-мейл турецькому сисадміну» кожен козак не вискладаний з камінчиків, а вирізаний з суцільної плити. Така собі кам’яна аплікація фігур.
Ще один історичний тип мозаїки - майолікова, яка розвивалася у країнах ісламу, в Іспанії та Португалії.
Ну і серед мозаїчної історії окреме місце займає російська мозаїка.
У 12 столітті виникає техніка флорентійської мозаїки - найбільш складної. Майстри Флоренції вперше почали використовувати природний малюнок каміння (мармуру чи яшми) для створення картин. До 16 століття ця унікальна техніка сформувалася остаточно і вже більше не змінювалася включно до наших днів. Головна особливість флорентійської мозаїки - ретельна, безшовна підгонка тонких пластинок. Це дозволило досягати художнього ефекту за рахунок делікатного підбору відтінків камінців з природним малюнком.
Складні набори.
Мюнхен.
Залишилося ще з’ясувати, як же створювали мозаїчні шедеври. У давнину, коли робили великі мозаїчні картини на стінах монументальних будівель, кубики викладали безпосередньо на стіні. Попередньо, звісно, готувалася поверхня: робили насічки, закріпляли арматуру, наносили вапнистий розчин.
Пізніше художники відмовилися від способу набору картини безпосередньо на стінах будівель. Більш зручно було складати по частинам, окремими ділянками десь у майстернях, а не на риштуванні на висоті 5-7 м. Набір проводився в плоских ящиках (касетах), дно яких робили з мармурової плити. Після закінчення набору фрагменти діставали з ящиків і викладали на стінах, причому денна кам’яна плита також замуровувалася в кладку. Шви акуратно закладалися кубиками відповідних розмірів.
У техніці викладання кубиків є два набори: прямий і зворотній. При прямому наборі кубики викладалися в ящик лицьовою стороною вгору. У такий спосіб художник міг будь-коли побачити, що у нього виходить з тої складанини. Це дозволяло правильно судити про якість зображення, його подібність до оригіналу, а у випадку необхідності завжди можна було внести виправлення або дещо докласти. При зворотному наборі, технічно більш простому, кубики викладалися лицьовою стороною донизу. Художник міг бачити їх тільки з тильного боку. У такому випадку робота перетворювалася суто в механічний процес, який не можливо було творчо контролювати, оцінити результат можна було тільки по завершенні набору цілого фрагменту, коли вносити виправлення вже було важко. Цей набір виконувався закріпленням кубиків на перемальований малюнок у дзеркальному зображенні. При прямому наборі потрібно було дивитися на зображення і складати усе так, як це бачить око. Окрім того, при прямому наборі кожен елемент закладався окремо на фіксуючий розчин (якщо виявлено якийсь error, то треба було віддовбувати елемент і міняти), при зворотному наборі викладався увесь малюнок в кесон, а далі просто робилася цементації окремого фрагмента (касет, якщо виконання проводилося частинами). От у цьому і проявлялася хитрість і простота двох наборів.
Неф храму Спаса на крові декоровано мозаїкою зворотного набору майстерні Фролова.
Санкт-Петербург.