Вчимо архітектуру: Контрфорс
Тепер, коли вже ясно стало, куди діють сили і вертикальні розпори від ваги склепіння, нам доведеться стабілізувати будівлю. І для цього ми використаємо проти(contra)дію(force). Ось тут то і варто згадати дурникуваті запитання, для чого існують фіали з пінаклями.
Контрфорс - вертикальна конструкція, частина стіни або її виступаюча частина, яка сприяє стійкості стін тим, що своєю масою протидіє рóзпору склепінь. Грубо кажучи, це такий кам’яний велет, який підпирає будівлю, щоб не впала.
В античній архітектурі контрфорси знаходилися всередині будівлі, Середні віки випхали їх назовні. Їх будували таким чином, щоб вони оточували споруду з усіх сторін на деякій віддалі один від одного. І якраз навпроти тих місць, де в стіну впираються арки склепінь.
Готичний тип побудови контрфорсів характеризувався тим, що великі стіни з високими вікнами треба було стабілізувати страшенною силою. Тому романський тип контрфорсів був домінуючим: підпори були впритул до самого храму. З розвитком інженерного мислення здогадалися їх будувати на деякій віддалі від стін, з’єднуючи аркбутанами (розглянемо згодом). Таким чином поверхня цих монолітів набула певного прикрашення та орнаментизації; могла бути строго вертикальною, сходинчастою або просто тупо нахиленою. На верхів’я контрфорсу прикріпляли гарні гострокутні фіали, які збільшували вагу підпори!!!
Епоха Відродження відкинула контрфорси десь так в печерний світ, замінивши усілякими колонами та півколонними виступами. Але цей викопний елемент зараз можна зустріти часто. Навіть на каплицях й костелах Галичини 1920-1930 років. Видно, Ренесанс сам відкинувся теж. І слава богу :)
Щось таке екстракласу з винесеними на певну віддаль від готики я вам показувати зараз не буду (вірніше, є одна оснабрюцька фотка), але на романський тип подивимося досхочу. Благо, контрфорсів є повно всюди й скрізь. Навіть Івано-Франківськ не пасе задніх: нещасний, облуплений, обдертий, але є.
Два контрфорси біля башти.
Тракай.
Як лапи у сфінкса. Точно нічого не завалиться. 1564 рік.
Касперівці.
Ступінчасті на абсиді.
Турильче.
Або ось так по абсиді пройтися протисилою.
Белз.
Зелено-червоні. З капелюшком!
Чемеринці.
Ціла стіна-контрфорс. Мутант.
Біще.
Похилий довгий контрфорс-стіна. Теж модифікований інженерно.
Варшава.
Церква стара-стара. Контрфорси ще он вискладані з каменю. XIV століття.
Чесники.
Контрфорс дієцезіальний. Це вам не випуски про Заратустру читати.
Плоцьк.
Контрфорси-малявки.
Дзвиняч.
Невеличкі. А більших тут і не треба.
Медуха.
Храм побільше - опори масивніші.
Велике Колодно.
Великі ноги замку.
Острог.
Тут від самого виду моторошно.
Острог.
Можна тільки укріпити по краях.
Куликів.
Або замаскувати.
Струсів.
Або стабілізувати лиш в котромусь місці.
Кошилівці.
Падає? Нічого, потримаємо.
Червоне.
І башточка теж у нас якась непевна: може у річку з’їхати.
Теребовля.
Краще кольором виділити [білим], де і що у нас тримає стіну.
Тулиголови.
Типовий зразок - посилити чотири кути.
Дернів.
Якось ось так.
Рожанівка.
Хоч трошки, але підперти.
Полтва.
А можна сміливо побільше, побільше.
Варшава.
Ще більше.
Озеряни.
Ну щоб взагалі був капєц.
Кам’янка-Бузька.
А тут передні контрфорси утворюють плавне з’єднання з фасадом.
Гнєзно.
Ось такі застовбичені.
Язлівець.
Як не підпирай стіну, а башта все одно падає.
Торунь.
Кожній квартирі - по лотереї контрфорсу.
Варшава.
Стіна теж вивалювалася, довелося елегантно підперти.
Каунас.
Для замкової стіни ці два контрфорсики, як дві маленькі жабки перед парканом.
Варшава.
Слабке місце кут? Опля, - і все в порядку.
Плоцьк.
Міські квартали люблять cобі побухати бути підпертими.
Варшава.
У Франківську теж ситуація нестабільна.
Івано-Франківськ.
Бонусне: винесений вперед контрфорс.
Але фотки винесених таких контрфорсів ми побачимо в наступному випуску, коли мову поведемо про аркбутани.
Зовнішня, відсунута підпорка.
Оснабрюк.
Контрфорс - вертикальна конструкція, частина стіни або її виступаюча частина, яка сприяє стійкості стін тим, що своєю масою протидіє рóзпору склепінь. Грубо кажучи, це такий кам’яний велет, який підпирає будівлю, щоб не впала.
В античній архітектурі контрфорси знаходилися всередині будівлі, Середні віки випхали їх назовні. Їх будували таким чином, щоб вони оточували споруду з усіх сторін на деякій віддалі один від одного. І якраз навпроти тих місць, де в стіну впираються арки склепінь.
Готичний тип побудови контрфорсів характеризувався тим, що великі стіни з високими вікнами треба було стабілізувати страшенною силою. Тому романський тип контрфорсів був домінуючим: підпори були впритул до самого храму. З розвитком інженерного мислення здогадалися їх будувати на деякій віддалі від стін, з’єднуючи аркбутанами (розглянемо згодом). Таким чином поверхня цих монолітів набула певного прикрашення та орнаментизації; могла бути строго вертикальною, сходинчастою або просто тупо нахиленою. На верхів’я контрфорсу прикріпляли гарні гострокутні фіали, які збільшували вагу підпори!!!
Епоха Відродження відкинула контрфорси десь так в печерний світ, замінивши усілякими колонами та півколонними виступами. Але цей викопний елемент зараз можна зустріти часто. Навіть на каплицях й костелах Галичини 1920-1930 років. Видно, Ренесанс сам відкинувся теж. І слава богу :)
Щось таке екстракласу з винесеними на певну віддаль від готики я вам показувати зараз не буду (вірніше, є одна оснабрюцька фотка), але на романський тип подивимося досхочу. Благо, контрфорсів є повно всюди й скрізь. Навіть Івано-Франківськ не пасе задніх: нещасний, облуплений, обдертий, але є.
Два контрфорси біля башти.
Тракай.
Як лапи у сфінкса. Точно нічого не завалиться. 1564 рік.
Касперівці.
Ступінчасті на абсиді.
Турильче.
Або ось так по абсиді пройтися протисилою.
Белз.
Зелено-червоні. З капелюшком!
Чемеринці.
Ціла стіна-контрфорс. Мутант.
Біще.
Похилий довгий контрфорс-стіна. Теж модифікований інженерно.
Варшава.
Церква стара-стара. Контрфорси ще он вискладані з каменю. XIV століття.
Чесники.
Контрфорс дієцезіальний. Це вам не випуски про Заратустру читати.
Плоцьк.
Контрфорси-малявки.
Дзвиняч.
Невеличкі. А більших тут і не треба.
Медуха.
Храм побільше - опори масивніші.
Велике Колодно.
Великі ноги замку.
Острог.
Тут від самого виду моторошно.
Острог.
Можна тільки укріпити по краях.
Куликів.
Або замаскувати.
Струсів.
Або стабілізувати лиш в котромусь місці.
Кошилівці.
Падає? Нічого, потримаємо.
Червоне.
І башточка теж у нас якась непевна: може у річку з’їхати.
Теребовля.
Краще кольором виділити [білим], де і що у нас тримає стіну.
Тулиголови.
Типовий зразок - посилити чотири кути.
Дернів.
Якось ось так.
Рожанівка.
Хоч трошки, але підперти.
Полтва.
А можна сміливо побільше, побільше.
Варшава.
Ще більше.
Озеряни.
Ну щоб взагалі був капєц.
Кам’янка-Бузька.
А тут передні контрфорси утворюють плавне з’єднання з фасадом.
Гнєзно.
Ось такі застовбичені.
Язлівець.
Як не підпирай стіну, а башта все одно падає.
Торунь.
Кожній квартирі - по лотереї контрфорсу.
Варшава.
Стіна теж вивалювалася, довелося елегантно підперти.
Каунас.
Для замкової стіни ці два контрфорсики, як дві маленькі жабки перед парканом.
Варшава.
Слабке місце кут? Опля, - і все в порядку.
Плоцьк.
Міські квартали люблять cобі побухати бути підпертими.
Варшава.
У Франківську теж ситуація нестабільна.
Івано-Франківськ.
Бонусне: винесений вперед контрфорс.
Але фотки винесених таких контрфорсів ми побачимо в наступному випуску, коли мову поведемо про аркбутани.
Зовнішня, відсунута підпорка.
Оснабрюк.