Вчимо архітектуру: Нервюра
Ми вже мусимо вимучити ту готику (і все, для чого вона стала праосновою) так, щоб усі незрозумілості позникали. Зараз ми поглянемо трошки на конструкцію собору.
Будівля храму витримує навантаження від ваги перекриття, яке передається на її несучі частини. Тому стіни в ранній готиці були дуже товстими, щоб вся махіна просто не впала на голови вірних. Трошки помилок і руйнації, і нарешті стало ясно, що вага концентрується в окремих точках. І якщо ці точки укріпити й зміцнити, то іншим елементам храму вже не обов’язково бути несучими (тобто такими, зруйнувавши або ослабивши які все завалиться к’єдрєні-фєні). Новатори спробули масивне цилідричне склепіння замінити нервюрним хрестовим. Тиск цього склепіння, як кров по жилам, почав передаватися нервюрами на бічні арки й стовпи. І, таким чином укріпивши зовні храм, можна були зменшити його внутрішнє начиння півторакілометрової товщини стінами. Тому й зараз, глянувши на готичний собор всередині, не ймеш віри, як така дура-бандура стоїть стільки віків на тоненьких стінах. А все дуже просто: від товстих стін залишилися лише тоненькі «оболонки», зате навколо периметра з’явилися надійні й елегантні підпорки-контрфорси.
Ну це так спрощено про сукупність готичних прийомів будівництва, щоб було зрозуміло, для чого що тут є.
Нервюра - ребро готичного храму, яке виступає зі склепіння, призначене полегшити його вагу і тиск на бокові розпори. Нервюри, наче ребра, добре помітні, тільки-но зайшовши до храму. Повірте, їх легше відшукати, ніж будь-що інше в храмовій архітектурі.
Ну і ще трохи допоміжної лірики напрозапас. Місце стику/перетину нервюр називають розеткою. Є ще поняття лієрнів і т’єрсонів (коли нервюри розміщені на допоміжних рівнях відносно силовтримуючих), але це все такі тонкощі, якими не варто заморочуватися.
Із нервюрами Заратустра подружився одразу і визбирував їх з любовною пристрастю. Що з того вийшло - дивіться самі.
Ось яка квітка на склепінні. А це ж вам нервюра, а не іван-да-мар’я.
Познань.
Найпростіші нервюри. Вигляд вгору.
Брюгге.
Наче з сірничків.
Вільнюс.
Узор дедалі складнішає.
Вільнюс.
Стає плутаним.
Каунас.
І нервюри починають звисати, як мацаки у восьминога.
Каунас.
Уявіть собі розподіл навантаження.
Варшава.
Симпатичний навколонервюрний розпис, і замість старої розетки лямпочка, як на складі.
Торунь.
Наче викладені зі шматочків декорної цегли.
Познань.
А цим жилкам живеться кепсько. Дуже кепсько.
Поділля.
Склепіння почало деградувати.
Біще.
Бо ж після пожежі ж бо.
Біще.
Напівтемний бічний неф храму таїть свою сувору готичність.
Гнєзно.
А тут декор дуже стерильний: його зовсім нема.
Торунь.
Будівля храму витримує навантаження від ваги перекриття, яке передається на її несучі частини. Тому стіни в ранній готиці були дуже товстими, щоб вся махіна просто не впала на голови вірних. Трошки помилок і руйнації, і нарешті стало ясно, що вага концентрується в окремих точках. І якщо ці точки укріпити й зміцнити, то іншим елементам храму вже не обов’язково бути несучими (тобто такими, зруйнувавши або ослабивши які все завалиться к’єдрєні-фєні). Новатори спробули масивне цилідричне склепіння замінити нервюрним хрестовим. Тиск цього склепіння, як кров по жилам, почав передаватися нервюрами на бічні арки й стовпи. І, таким чином укріпивши зовні храм, можна були зменшити його внутрішнє начиння півторакілометрової товщини стінами. Тому й зараз, глянувши на готичний собор всередині, не ймеш віри, як така дура-бандура стоїть стільки віків на тоненьких стінах. А все дуже просто: від товстих стін залишилися лише тоненькі «оболонки», зате навколо периметра з’явилися надійні й елегантні підпорки-контрфорси.
Ну це так спрощено про сукупність готичних прийомів будівництва, щоб було зрозуміло, для чого що тут є.
Нервюра - ребро готичного храму, яке виступає зі склепіння, призначене полегшити його вагу і тиск на бокові розпори. Нервюри, наче ребра, добре помітні, тільки-но зайшовши до храму. Повірте, їх легше відшукати, ніж будь-що інше в храмовій архітектурі.
Ну і ще трохи допоміжної лірики напрозапас. Місце стику/перетину нервюр називають розеткою. Є ще поняття лієрнів і т’єрсонів (коли нервюри розміщені на допоміжних рівнях відносно силовтримуючих), але це все такі тонкощі, якими не варто заморочуватися.
Із нервюрами Заратустра подружився одразу і визбирував їх з любовною пристрастю. Що з того вийшло - дивіться самі.
Ось яка квітка на склепінні. А це ж вам нервюра, а не іван-да-мар’я.
Познань.
Найпростіші нервюри. Вигляд вгору.
Брюгге.
Наче з сірничків.
Вільнюс.
Узор дедалі складнішає.
Вільнюс.
Стає плутаним.
Каунас.
І нервюри починають звисати, як мацаки у восьминога.
Каунас.
Уявіть собі розподіл навантаження.
Варшава.
Симпатичний навколонервюрний розпис, і замість старої розетки лямпочка, як на складі.
Торунь.
Наче викладені зі шматочків декорної цегли.
Познань.
А цим жилкам живеться кепсько. Дуже кепсько.
Поділля.
Склепіння почало деградувати.
Біще.
Бо ж після пожежі ж бо.
Біще.
Напівтемний бічний неф храму таїть свою сувору готичність.
Гнєзно.
А тут декор дуже стерильний: його зовсім нема.
Торунь.