Я знаю один секрет: існують залізничні вагони, які дійсно призначені для перевезення пасажирів, а не бидловозки. І, як це не дивно, такі вагони курсують шляхами СНД. Бо ж про Європу можна це сказати сміло (наприклад, про
мегакруту залізницю Швейцарії), а от у нас - не побачиш у віки (здається, в спільноті хтось показував вітчизняні нові вагони). Фірмові потяги, які курсують до Москви й Києва з обласних центрів неньки-Юкреїн, нагадують радше клоповники, зачухані, обдерті, нещасні і на диво їздючі. Ну це дійсно з розряду феноменів Укрзалізниці. Мені здавалося, що фірмовий потяг повинен бути фірмовим не тільки за ціною квитка, але й за іншими критеріями.
У Білорусії назва «фірмовий» таки щось значить. Потяг «Брест-Москва» виправдовує себе справді як крутий, швидкий, чистий, зручний засіб подолання кілометрів. Коли потрапляєш до вагону, навіть немає страху, що з вікна цілу ніч може крізь шпари валити сніг, сон перебиватимуть думки про негігієнічні матраси з неестетичними жовтими плямами, а долаючи шлях в три купе сморід туалету буде виїдати очі.
На помсту, хтось може жартома сказати, що я вихвалюю завжи щось чужоземне, забуваючи про батьківщинні моменти. Але мені легко це робити, коли є що і з чим порівнювати. Єдине, чим краща наша залізниця від «Білоруської чагунки» - наявністю пільг для студентів та пенсіонерів; там усі рівні перед перевізником.
Найпотрібніше місце у вагоні.
Але зараз я роблю огляд тільки з точки зору комфорту. Вагони конструктивно побудовані по-іншому: біля купе провідника є багато місця, щоб можна було пройти з сумкою (у нас там завжди натикані на підвіконник вазони, порожні пивні бутилки, недомиті стакани, знизу стоїть відро).
Конструкція купе за розмірами відповідає гостовським кресленням, на третій полиці є перегородка, щоб лижі не вивалилися посеред ночі на бабцю, яка вирішила справити свої потреби і проходила повз. Місця для справлення нужди виконано абсолютно в іншому стилі від нашого, звичного 1,5х1,6 м. Унітази мають довгу педальку, на яку, нема сумнівів, можна таки втрапити ногою і змити пісі-какі після себе. Умивальник має пімпу-натискач, яка дуже легко реагує на доток (пригадуєте, яких зусиль треба докласти, щоб натиснути штифт у наших вагонах). Наявність мила, паперу не обговорюється.
Нужник.
Мийка.
Але давайте повернемося до купе. Полички закріплюються в положення вгору за помогою натяжного ланцюга. Збоку на полицях другого ярусу знаходиться підйомна ручка. Якщо вночі пасажир вовтузиться, то він, поза всяким сумнівом, вже ніяк не вивалиться за борт (нагадаю, що в старих союзних потягах цю функцію виконували додаткові пояси, які кріпилися у двох місцях полиці й стіни. Що це таке - мало вже хто згадає, бо їх розікрали у відлижні 80-ті, а от пази й дірки залишилися й до нашого часу).
Пасажири, які сидять на першому ярусі мають у своєму розпорядженні спинку-упор (наші потяги мають у місцях доторку попереку якісь відломані штирі й закріплювачі штанів). Столики значно менші, тому невідомо, як на них ставати ногами (метод українців), щоб влізти на другий ярус. Поняття утримуючої сходинки (щось з галузі фантастики для українців) тут діють відмінно.
Повна розслабуха.
Матраси нагадують руляди з подушкою всередині. Щоб вони не вивалися, придумали поперічку.
Вагон купається в теплоті й світлі.
Ну і ще окремої згадки вартує інформтабло. На ньому подається важлива інформація: чи свобідний санвузол, який номер вагону, температуру та час.
Швидко в туалет, поки вільний.
Вердикт: такими вагонами можна з радістю їхати хоч в Бурятію, хоч в Узбекистан.
Золоте тиснення логопиту «БЧ».
П.С. Помітили, кутик у квитку не відривається, а ножничками вистригається. Але це манічка провідника, мабуть.